Ухвала суду № 65624165, 28.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" березня 2017 р. К/800/17739/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Голубєвої Г.К. Юрченко В.П.за участю секретаряТитенко М.П.та представників сторін: від позивача Кузьменко Є.В.від відповідачаМєхтієва К.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій областіна постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2014у справі № 0870/9359/12за позовомПриватного підприємства «Компанія «Укрфільтр»доДержавної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжяпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Компанія «Укрфільтр» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення №0002012211, №0002002211 від 21.09.2012.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 13.12.2012 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2014 постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13.12.2012 скасовано та прийнято нову, якою позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що рішення суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому заперечені на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

На підставі розпорядження керівника апарату від 12.10.2016 № 978 та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2016 справа № 0870/9359/12 перерозподілена на суддю Борисенко І.В.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України Борисенко І.В. від 19.10.2016 прийнято до свого провадження вказану касаційну скаргу.

В судовому засіданні представником відповідача заявлено клопотання про заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя) його правонаступником - Запорізькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при правових взаємовідносинах з ПП «Спецстанкострой» за період з 01.10.2010 по 31.03.2011, за результатами якої складено акт №94/16-3/35105418 від 10.09.2012;

- вказаною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, абз.4 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.3.1 ст.3, п.10.1 ст.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 12 574 грн.; пп.7.4.1, пп.7.4.5 п п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем якого занижено податок на додану вартість за жовтень, листопад, грудень 2010 року на суму 54 576 грн.; абз. «а» п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість за січень, лютий 2011 року на суму 35 483 грн.;

- на підставі акту перевірки відповідачем було прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення №0002012211 від 21.09.2012, яким позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 112 574 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 17 056 грн. 25 коп.;

2) податкове повідомлення-рішення №0002002211 від 21.09.2012, яким позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 90 059 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 13 646 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку щодо відсутності реальності спірних операцій, оскільки поданими позивачем доказами не підтверджено факт транспортування, оприбуткування та облік придбаного товару, а вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 03.04.2012 по кримінальній справі №1-436/21/12, який набрав законної сили, директора ПП «Спецстанкострой» визнаний винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.2 ст.205,ч.3 ст.28, ч.1 ст.364-1, ч.3 ст.28 , ч.1 ст.366 КК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов протилежних висновків щодо реальності спірних операцій, обґрунтовуючи свою позицію тим, що встановлені обставини справи свідчать про отримання позивачем товару, оприбуткування товару покупцем, оплату його вартості та використання його у власній господарській діяльності. Також, суд виходив з того, що вироком суду не встановлено порушення саме позивачем вимог податкового законодавства та не спростовано реальність спірних операцій, а сама по собі фіктивність реєстрації цього контрагента позивача не є беззаперечним свідченням безтоварності усіх операцій, здійснених цим суб'єктом господарювання, та не може розцінюватися як імперативна ознака нікчемності укладених ним правочинів.

Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції. При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Порядок визначення платником податків об'єкта оподаткування податком на додану вартість у спірному періоді був врегульований як Законом України «Про податок на додану вартість», так і Податковим кодексом України, а порядок визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток був врегульований Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України, які є тотожними з положеннями Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з положеннями Податкового кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктами 5.1, 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ПП «Спецстанкострой» було укладено договори поставки автозапчастин №10101 від 01.10.2010 та №110103 від 03.01.2011, за умовами яких ПП «Спецстанкострой» (як продавець), в особі директора ОСОБА_7, зобов'язується поставити та передати у власність позивач (як покупця) автозапчастини, а покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити товар на умовах Договору.

На підтвердження реальності здійснення спірних операцій позивачем надано надані видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, договори поставки автозапчастин.

Так, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що наявність у платника податків належно оформлених документів, необхідних для віднесення сплачених сум до податкового кредиту з ПДВ та валових витрат, не є безумовною підставою формування даних податкового обліку у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, вироку Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 03.04.2012 по кримінальній справі №1-436/21/12, який набрав законної сили, директора ПП «Спецстанкострой» ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 205,ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 364-1, ч. 3 ст. 28 , ч. 1 ст. 366 КК України. Вироком встановлено, що в період з 24.11.2009 по 01.03.2011, громадянин ОСОБА_7, який є директором ПП «Спецстанкострой», маючи у користуванні статутні, реєстраційні документи, печатки, поточні банківські рахунки суб'єкта підприємницької діяльності, використовував підприємство ПП «Спецстанкострой» для здійснення незаконної діяльності з конвертації безготівкових грошових коштів у готівкові, без мети проведення фінансово-господарських операцій, чим здійснив фіктивне підприємництво, а саме - створив суб'єкт підприємницької діяльності ПП «Спецстанкострой» з метою його використання для прикриття незаконної діяльності.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, що виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставними.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 26.01.2016 по справі №21-4781а15.

З огляду на вищевикладене, колегія судів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки позивачем не підтверджено реальність здійснення спірних операцій з ПП «Спецстанкострой».

За встановлених обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції не може вважати обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про правомірність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ст.226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя) його правонаступником - Запорізькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Запорізькій області.

2. Касаційну Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області задовольнити.

3. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2014 скасувати та залишити в силі постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13.12.2012 у справі №0870/9359/12.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіГ.К. Голубєва В.П. Юрченко