Ухвала суду № 65624106, 22.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2017 року м. Київ К/800/13971/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.,

Стародуба О.П.,

Швеця В.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Депутата Запорізької обласної ради ОСОБА_4 до Запорізької обласної ради, Голови Запорізької обласної ради Самардака Григорія Вікторовича про визнання протиправними і скасування рішень, заборону вчиняти певні дії, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Депутата Запорізької обласної ради ОСОБА_4 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 січня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2015 року депутат Запорізької обласної ради ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Запорізької обласної ради, голови Запорізької обласної ради Самардака Григорія Вікторовича про визнання протиправними та скасування рішень Запорізької обласної ради сьомого скликання, прийнятих 15.12.2015р. на третьому пленарному засіданні першої сесії про обрання заступника та першого заступника голови Запорізької обласної ради, а також рішення Запорізької обласної ради сьомого скликання, прийнятого 18.12.2015р. на четвертому пленарному засіданні першої сесії про обрання постійних комісій Запорізької обласної ради; заборону Запорізькій обласній раді реєструвати ОСОБА_3 як депутата Запорізької обласної ради сьомого скликання на сесіях Запорізької обласної ради; заборону Запорізькій обласній раді надавати можливість ОСОБА_4 брати участь у роботі сесій, постійних комісій Запорізької обласної ради як депутату Запорізької обласної ради сьомого скликання та користуватися правами та обов'язками депутата Запорізької обласної ради сьомого скликання.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18.01.2016р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2016р., в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просив судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідачі в письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечили, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які вони просили залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Відповідно до ч.2 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.12.2015р. головою Запорізької обласної виборчої комісії відкрито перше пленарне засідання першої сесії ради, на якому повідомлено підсумки виборів депутатів Запорізької обласної ради сьомого скликання (загальний склад Запорізької обласної ради склав 84 депутати, що обрані на місцевих виборах 2015 року) та обрано тимчасову президію, що буде вести засідання до обрання голови обласної ради (яку, в свою чергу, очолив ОСОБА_4.), а 10.12.2015р. протокольним рішенням ради №1 обрано лічильну комісію для проведення таємного голосування з обрання голови Запорізької обласної ради сьомого скликання у складі 7 депутатів обласної ради.

15.12.2015р. відбулось третє пленарне засідання першої сесії Запорізької обласної ради 7 скликання, на якому продовжили слухати питання порядку денного про обрання голови обласної ради й після обговорення кандидатури ОСОБА_3 за результатами голосування останнього обрано головою Запорізької обласної ради (рішення Запорізької обласної ради №1 від 15.12.2015р.).

Рішеннями ж Запорізької обласної ради №2 та №3 від 15.12.2015р. першим заступником голови ради обрано Семенкова Є.О., а заступником голови ради - Марченка В.П.

18.12.2015р. відбулось четверте пленарне засідання першої сесії Запорізької обласної ради 7 скликання за участю 77 депутатів, на якому прийнято рішення №5 та №6 про утворення одинадцяти постійних комісій ради та визначення їх персональних складів.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, прийшов до висновку, що оскаржувані позивачем рішення Запорізької обласної ради від 15.12.2015р. та 18.12.2015р. не порушують його прав як депутата обласної ради, а також не заважають йому здійснювати передбачену чинним законодавством діяльність, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду виходячи із наступного.

Правовий статус депутата сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради (далі - місцева рада) як представника інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу та рівноправного члена місцевої ради визначає Закон України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11.07.2002р. 93-IV (далі - Закон №93), який встановлює гарантії депутатської діяльності та порядок відкликання депутата місцевої ради.

Відповідно до ст.2 Закону №93 депутат сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради (далі - депутат місцевої ради) є представником інтересів територіальної громади села, селища, міста чи їх громад, який відповідно до Конституції України і закону про місцеві вибори обирається на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування на строк, встановлений Конституцією України. Депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу зобов'язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування.

Депутат місцевої ради користується правом ухвального голосу з усіх питань, що розглядаються на засіданнях ради та її органів, до складу яких він входить. Депутат місцевої ради набуває права ухвального голосу з моменту визнання його повноважень.

Депутат місцевої ради має право, зокрема: обирати і бути обраним до органів відповідної ради; офіційно представляти виборців у відповідній раді та її органах; пропонувати питання для розгляду їх радою та її органами; вносити пропозиції і зауваження до порядку денного засідань ради та її органів, порядку розгляду обговорюваних питань та їх суті; вносити на розгляд ради та її органів пропозиції з питань, пов'язаних з його депутатською діяльністю; вносити на розгляд ради та її органів проекти рішень з питань, що належать до їх відання, поправки до них; висловлюватися щодо персонального складу утворюваних радою органів і кандидатур посадових осіб, які обираються, призначаються або затверджуються радою; порушувати питання про недовіру сільському, селищному, міському голові, розпуск органів, утворених радою, та звільнення посадових осіб місцевого самоврядування; брати участь у дебатах, звертатися із запитами, ставити запитання доповідачам, співдоповідачам, головуючому на засіданні; виступати з обґрунтуванням своїх пропозицій та з мотивів голосування (ч.1 та ч.2 ст.19 Закону №93).

За змістом ст.23 Закону №93 пропозиції і зауваження, висловлені депутатами місцевої ради на сесіях ради або передані в письмовій формі головуючому на її пленарних засіданнях, розглядаються радою або за її дорученням постійними комісіями ради чи надсилаються на розгляд підзвітним і підконтрольним органам та посадовим особам місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, керівникам відповідних підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, які зобов'язані розглянути ці пропозиції і зауваження у строки, встановлені радою, і про результати розгляду повідомити безпосередньо депутатів місцевої ради, які внесли пропозиції чи висловили зауваження, а також відповідну раду. Рада та її виконавчі органи забезпечують виконання пропозицій і зауважень депутатів місцевої ради, схвалених радою, інформують депутатів про реалізацію пропозицій і зауважень, внесених ними на сесіях рад.

Отже, зі змісту наведених законодавчих норм можна зробити висновок, що депутат місцевої ради (в даному випадку позивач) наділений правом участі у прийнятті нею рішень, можливістю висловлення своєї незгоди з такими рішеннями або внесення певних пропозицій і зауважень.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч.2 ст.55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011р. №19-рп/2011 (справа щодо оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.2 ст.3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до положень ст.1, другого речення ч.3 ст.8, ст.55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно підкреслював значущість положень ст.55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1, 2 ст.55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.

Разом з тим, право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Отже, судовому захисту підлягають саме порушені права, свободи та інтереси, належні, при цьому, безпосередньо заявникам.

Аналогічна позиція викладена і в постановах Верховного Суду України, зокрема, від 27.10.2015р. у справі №800/101/15, від 15.11.2015р. у справі №800/264/16, від 24.11.2015р. у справі №800/259/15, від 01.12.2015р. у справах №800/134/15 та №800/135/15, від 28.02.2017р. у справі №21-3829а16.

Проте, як правильно вказали суди, оскаржувані ОСОБА_4 рішення Запорізької обласної ради від 15.12.2015р. та від 18.12.2015р. не порушують прав позивача як депутата обласної ради, а також не заважають йому здійснювати передбачену чинним законодавством діяльність.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується й з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.3 ст.220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку про прийняття судами за наслідками розгляду даної справи неправильних рішень, а тому підстав для скасування останніх колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Депутата Запорізької обласної ради ОСОБА_4 відхилити, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 січня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та строки, передбачені главою 3 розділу IV КАС України.

Судді: Пасічник С.С.

Стародуб О.П.

Швець В.В.