Ухвала суду № 65623290, 29.03.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/33/17 Головуючий у 1-й інстанції: Коваленко В.І. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

29 березня 2017 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Межевича М.В., Сорочко Є.О.

за участю секретаря Канівець К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Черкаської обласної державної адміністрації, Управління культури та взаємозв'язків з громадськістю Черкаської обласної державної адміністрації, Конкурсної комісії з проведення добору на посаду директора Кам'янського державного історико-культурного заповідника про визнання протиправними дій, скасування рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, ОСОБА_2, звернулася до суду з адміністративним позовом до Черкаської обласної державної адміністрації, Управління культури та взаємозв'язків з громадськістю Черкаської обласної державної адміністрації, Конкурсної комісії з проведення добору на посаду директора Кам'янського державного історико-культурного заповідника, в якому просить:

- визнати протиправними дії конкурсної комісії з проведення добору на посаду директора Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника під час першого та другого засідання комісії з проведення конкурсного добору на посаду директора Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника 05.12.2016;

- визнати протиправним та скасувати рішення конкурсної комісії з проведення добору на посаду директора Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника від 05.12.2016 про визнання переможцем конкурсу на посаду директора Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника Степенькіної Парасковії Яківни;

- зобов'язати Черкаську обласну державну адміністрацію та управління культури та взаємозв'язків з громадськістю Черкаської обласної державної адміністрації провести повторний конкурсний відбір на посаду директора Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року закрито провадження по справі на підставі п.1 ч.1 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України так як справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись з ухвалою позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та винести нову з направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвалу суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, без фіксації судового процесу.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 199 та ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції, закриваючи провадження по справі прийшов до висновку, що правовідносини з приводу яких подано адміністративний позов є цивільно-правовими, а тому не підлягають розгляду адміністративними судами в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне:

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За змістом частини 2 вказаної статті до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Так, п.1 ч.1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з п. 2 ч.2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Пунктом 15 ч.1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України через види публічної служби визначено її поняття, зокрема, публічна служба - це діяльність на державних політичних засадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Загальними ознаками публічної служби є те, що це професійна діяльність осіб, які її обіймають, що здійснюється на основі Конституції, законів та інших нормативно-правових актів, за змістом полягає у виконанні завдань і функцій держави (органів державної влади), оплачується з державних коштів.

Будь-яка публічна служба є державною службою.

Законом, що регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, є Закон України «Про державну службу».

Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про державну службу», державна служба в Україні - Державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що даний спір стосується дії конкурсної комісії з проведення добору на посаду директора Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника під час першого та другого засідання комісії з проведення конкурсного добору на посаду директора Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника 05.12.2016.

Відповідно до ч.1, ч. 3 ст. 21-2 Закону України «Про культуру» визначено, що кандидатів на посаду керівника державного чи комунального закладу культури визначає конкурсна комісія за результатами відкритого та публічного конкурсного добору на зайняття цієї посади.

Організацію та проведення конкурсного добору, а також роботу конкурсної комісії забезпечує орган управління.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про культуру» керівники державних та комунальних закладів культури призначаються на посаду шляхом укладення з ними контракту строком на п'ять років за результатами конкурсу.

Нормами ч.3 ст. 21 Кодексу законів про працю України передбачено, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

З огляду на викладене, вбачається, що до повноважень Черкаської обласної державної адміністрації належить добір кадрів на керівні посади державного закладу культури, що належать до сфери її управління. Водночас, наведені норми не свідчать, що посада керівника такого закладу культури, що належить до сфери управління відповідача, є державною службою або публічною посадою.

При цьому, судом першої інстанції вірно визначено, що акт органу управління державного закладу культури щодо визнання переможцем конкурсу, а також укладення контракту з переможцем конкурсу не є публічно-правовим актом суб'єкта владних повноважень і не може оскаржуватись за правилами адміністративного судочинства.

Разом з цим, державні заклади культури не є суб'єктами владних повноважень у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства, а діяльність директора державного закладу культури не належить до публічної служби, визначеної Кодексом адміністративного судочинства України. Відносини з приводу призначення чи звільнення директора державного закладу культури є трудовими.

Згідно п.1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що дані правовідносини є цивільно-правовими, а тому не підлягають розгляду адміністративними судами в порядку адміністративного судочинства. Дана справа не повинна вирішуватися в порядку, передбаченому КАС України.

Аналогічна правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 26.03.2015 року у справі №К/800/65384/14, К/800/66776/14, де зазначено, що спір, який не пов'язаний з питаннями прийняття на публічну службу, її проходженням та звільненням з неї, а стосується трудових відносин не належить до категорії спорів, які підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12.10.1978 вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Підсумовуючи наведене й беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо закриття провадження по справі на підставі п.1 ч.1 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України, так як заяву позивача не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Разом з тим, суд першої інстанції правомірно роз'яснив позивачу, що останній має право звернутись з таким позовом до місцевого загального суду у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а тому, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 8-11, 196, 199, 200, 205, 206, 211 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: М.В. Межевич

Є.О. Сорочко

зПовний текст ухвали виготовлено 29 березня 2017 року.

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Межевич М.В.

Сорочко Є.О.