Постанова № 65622534, 27.03.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 березня 2017 року № 826/11225/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до головного державного інспектора Головного управління Державної служби України з питань праці у Київській області ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування акта перевірки та припису № 26-190/781-645 від 13.07.2016, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі по тексту - позивач або ПАТ АБ «Укргазбанк», Банк) з позовом до головного державного інспектора Головного управління Державної служби України з питань праці у Київській області ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач або головний державний інспектор ГУ Держпраці у Київській області ОСОБА_1), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 26-190/781, складений головним державним інспектором ГУ Держпраці у Київській області ОСОБА_1;

- визнати протиправним та скасувати припис № 26-190/781-645, складений 13.07.2016 головним державним інспектором ГУ Держпраці у Київській області ОСОБА_1

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю та безпідставністю висновків акта перевірки додержання ПАТ АБ «Укргазбанк» законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 26-190/781, складеного головним державним інспектором ГУ Держпраці у Київській області ОСОБА_1, та, як наслідок, протиправністю винесеного на підставі такого акта припису № 26-190/781-645 від 13.07.2016. Позивач вважає, що факти порушень Банком, як роботодавцем, норм п. 5 ст. 79, ч. 3 ст. 80 Кодексу законів про працю України в дійсності відсутні, а ГУ Держпраці у Київській області не наділено законними повноваженнями на здійснення державного нагляду (контролю) у сфері законодавства про працю.

В ході судового розгляду даної справи представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, заперечення та додаткові документи до суду не подав.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття представника відповідача у судове засідання, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідачем у період із 08 по 13 липня 2016 року проведено позапланову перевірку позивача, за результатами якої, складено акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 26-190/781 (далі - акт перевірки). Ця перевірка проводилася за участі голови правління Банку ОСОБА_2 та на підставі таких розпорядчих документів: наказу від 05.07.2016 № 1169 та оформленого на його підставі направлення на проведення перевірки від 06.07.2016 № 959.

Згідно з висновками акта перевірки позивачем були порушені вимоги норм Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України), а саме:

- не дотримано ч. 5 ст. 79 цього Кодексу, згідно якої власник або уповноважений ним орган письмово повідомляє працівника про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні. В ході проведення перевірки головний державний інспектор ГУ Держпраці у Київській області ОСОБА_1 встановив, що відповідно до табелю обліку використання робочого часу за січень 2016 року та листка непрацездатності, ОСОБА_3 з 15 по 28 січня 2016 року був відсутній на роботі. Повідомлення про дату початку відпустки (відповідно до пояснень заступника директора департаменту управління персоналом ОСОБА_6) ОСОБА_3 було направлено електронною поштою. Хоча ОСОБА_3 під особистий підпис був ознайомлений з графіком відпусток і місяцем надання відпустки, однак конкретний період щорічної відпустки не був узгоджений між начальником відділу координації та поточного контролю ОСОБА_3 та уповноваженим органом, що, на думку перевіряючого, не відповідає вимог ч. 5 ст. 79 КЗпП України;

- не дотримано ч. 3 ст. 80 цього Кодексу, згідно якої перенесення щорічної відпустки за ініціативою власника або уповноваженого ним органу здійснюється за письмовою згодою працівника. В тексті акта перевірки зафіксовано, що ОСОБА_3 перебував на лікарняному з 02 по 10 лютого 2016 року та з 15 по 28 лютого 2016 року (підтверджено листками непрацездатності), а тому не міг використати основну безперервну частину щорічної відпустки, а саме: 14 календарних днів у лютому 2016 року, у межах встановлених графіком відпусток. На вимогу ОСОБА_3 надати йому щорічну оплачувану відпустку з 29.02.2016 відповідно до його заяви від 16.02.2016, заступник директора департаменту ОСОБА_5 не заперечив у наданні щорічної відпустки, але з 21.03.2016.

На підставі акта перевірки 13.07.2016 відповідачем складено оскаржуваний припис № 26-190/781-645, яким позивача зобов'язано дотримуватись вимог ч. 5 ст. 79 і ч. 3 ст. 80 КЗпП України та письмово у строк до 15.08.2016 проінформувати ГУ Держпраці у Київській області про виконання цього припису.

Позивач не погодився з правомірністю висновків акта перевірки, про що зазначив у тексті цього акта № 26-190/781 та виклав свою позицію у письмовому запереченні від 13.07.2016 № 153/31067/2016. Копія цього заперечення до акта перевірки вручено особисто відповідачу 13.07.2016, про що свідчить відповідна розписка головного державного інспектора ОСОБА_1 на звороті заперечень. Заперечення Банку мотивовані тим, що працівник ОСОБА_3 був проінформований про дату початку відпустки у спосіб, що не суперечить ч. 5 ст. 79 КЗпП України (а саме за допомогою електронної пошти), та був обізнаний про календарний місяць, в якому відповідно до затвердженого графіку надання щорічних відпусток у 2016 році працівників ПАТ АБ «Укргазбанк» мала надаватися така відпустка у кількості 14 календарних днів. По другому епізоду порушення Банк пояснив, що 17.02.2016 поштою отримано заяву ОСОБА_3 про надання відпустки. Інформація про причини та термін відсутності працівника на робочому місці роботодавцю станом на вказану дату були невідомі. В заяві ОСОБА_3 був зазначений новий термін відпустки, а саме відпустка припадала на березень місяць 2016 року, в той час як графіком відпусток передбачався лютий 2016 року. Таким чином, працівник фактично з власної ініціативи пропонував змінити термін відпустки, визначений графіком відпусток. Керуючись ч. 3 ст 80 КЗпП України безпосередній керівник відмовив у наданні відпустки поза графіком, та одночасно запропонував узгодити інший термін відпустки (а саме з березня 2016 року). В подальшому ОСОБА_3 не надав жодної згоди або заперечення щодо запропонованого терміну відпустки.

Відомості про врахування заперечень ПАТ АБ «Укргазбанк» від 13.07.2016 та пояснення на їх спростування відповідач до суду не надав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Кодексу законів про працю України, Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V, Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР, положеннями Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96, розпорядження Кабінету Міністрів України «Питання Державної служби з питань праці» від 16.09.2015 № 929-р, наказом Міністерства соціальної політики України від 27.03.2015 № 340.

Відповідно до норм ч. 1 і 2 ст. 259 гл. XVIII КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.

Згідно з ч. 1 і 2 ст. 27 Закону України «Про відпустки» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нагляд за додержанням законодавства про відпустки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, а також іншими уповноваженими на це державними органами. Контроль за додержанням законодавства про відпустки здійснюють в межах своєї компетенції центральні та місцеві органи виконавчої влади та профспілкові органи.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 11.02.2015 № 100 було утворено Державну службу України з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Питання Державної служби з питань праці» від 16.09.2015 № 929-р на Державну службу України з питань праці покладено здійснення функцій і повноважень Державної інспекції з питань праці, що припиняється.

Положення про Державну службу України з питань праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 (далі по тексту - Положення).

Відповідно до п.п. 1, 4 цього Положення, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю; здійснює інші повноваження, визначені законом.

Пунктом 7 Положення передбачено, що Держпраці України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Наказом Державної служби з питань праці від 06.05.2015 № 15 затверджено Положення про Головне управління Держпраці у Київській області, у пункті 1 якого зазначено, що головне управління є територіальним органом Держпраці України та здійснює свої повноваження на території Київської області, що кореспондується з положеннями п. 1 Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 27.03.2015 № 340 (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.04.2015 за № 438/26883).

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) врегульовані Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V. За змістом абз. 3 ст. 1 цього Закону заходами державного нагляду (контролю) є планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Крім того, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України про затвердження порядку проведення перевірок за дотриманням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю діє Порядок проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затверджений наказом Міністерства соціальної політики України 02.07.2012 за № 390 (далі по тексту - Порядок № 390).

У відповідності до п.п. 2, 3 Порядку № 390 право проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов'язків мають повноваження державного інспектора з питань праці.

Інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Правовий аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що Держпраці України є контролюючим органом за додержанням юридичними особами (незалежно організаційно-правової форми) законодавства про працю в розумінні КзпП України, Законів України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» і «Про відпустки», та має повноваження на здійснення безпосередньо та через свої територіальні органи (до яких відноситься ГУ Держпраці у Київській області) заходи державного контролю (в тому числі шляхом призначення та проведення планових/позапланових перевірок).

Як вбачається з текстів адміністративного позову та акта перевірки, працівник ГУ Держпраці у Київській області (відповідач) був допущений до проведення позапланової перевірки з питань дотримання законодавства про працю в ПАТ АБ «Укргазбанк», що з урахуванням викладених вище по тексту судового рішення висновків спростовує посилання позивача на незаконність проведеної відповідачем перевірки.

Оцінюючі законність та обґрунтованість висновків головного державного інспектора ОСОБА_1 про допущенні Банком порушення норм КЗпП України суд зазначає наступне.

Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлені Законом України «Про відпустки», регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Згідно з ч.ч. 1 і 2 ст. 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Статтею 79 КЗпП України та ст. 10 Закону України «Про відпустки» передбачений порядок і умови надання щорічних відпусток. Зокрема, відповідно до норм ч. 4 і 5 ст. 79 Кодексу, ч. 3 і 4 ст. 10 Закону черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Аналізуючи зміст ч. 5 ст. 79 Кодексу та ч. 4 Закону суд приходить до висновку, що вказані норми не встановлюють зразка повідомлення роботодавця про дату початку відпустки працівника та способу повідомлення, окрім того, що таке повідомлення має бути письмовим. Тобто, це може бути як ознайомлення працівника з наказом роботодавця, про надання відпустки, так і його резолюція на заяві працівника про надання щорічної відпустки із зазначенням конкретної дати її початку та тривалості, або шляхом вручення працівникові окремо складеного повідомлення.

За приписом ст. 205 Цивільного кодексу України, яка визначає форми правочину, письмовою форму правочину вважається також електронна.

Таким чином, у випадку відсутності у роботодавця з незалежних від нього причин можливості у встановлений законом строк повідомити працівника про дату відпустки шляхом вручення письмового повідомлення під розпис, то відповідне повідомлення може бути оформлене у вигляді електронного листа з надісланням його на відому електронну адресу працівника.

Судом встановлено, що 25.12.2015 заступником Голови Правління ПАТ АБ «Укргазбанк» затверджений графік надання щорічних відпусток у 2016 році працівникам Банку, згідно якого визначено надання працівнику ОСОБА_3 основної щорічної відпустки в кількості 14 календарних днів за період з 21.09.2015 по 20.09.2016 в лютому 2016 року (без посилання на конкретну дату). З цим графіком працівник був ознайомлений, про що свідчить підпис в графі «підпис працівника» навпроти відповідного П.І.П.

Враховуючи затверджений графіком період черговості щорічної відпустки ОСОБА_3, датою початку відпустки працівника можна вважати 01.02.2016, а відповідно граничний строк повідомлення працівника в порядку ч. 5 ст. 79 КЗпП України припадав на 15.01.2016.

На період з 15.01.2016 по 28.01.2016 ОСОБА_3 перебував на лікарняному, та був відсутній на робочому місці. Наказ про надання ОСОБА_3 щорічної основної відпустки з 01.02.2016 Банком не приймався.

Під час проведення позапланової перевірки у липні 2016 року, посадова особа Банку (заступник директора департаменту управління персоналом ОСОБА_6) надала пояснення про те, що повідомлення про початок відпустки було направлено ОСОБА_3 електронною поштою.

З тексту акта перевірки не вбачається пред'явлення перевіряючому для огляду та/або надання роздрукованої копії такого електронного повідомлення для залучення до матеріалів перевірки з метою ідентифікації дати його направлення та змісту, що ставить під сумнів факт наявності такого повідомлення.

Також, безпосередньо в текстах заперечення до акта перевірки (вих. № 153/31067/2016 від 13.07.2016) та адміністративного позову представник позивача не зазначає конкретну дату направлення такого електронного повідомлення на адресу працівника, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про правомірність висновків акта перевірки №26-190/781 про порушення Банком ч. 5 ст. 79 КЗпП України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 80 КЗпП України та ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі: 1) порушення власником або уповноваженим ним органом терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки; 2) несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки.

Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі: 1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку; 2) виконання працівником державних або громадських обов'язків, якщо згідно з законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати; 3) настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами; 4) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням.

Як вбачається з наведених норм, перелік випадків, коли щорічна відпустка працівника за його вимогою або за ініціативою роботодавця повинна бути перенесена на інший період, є вичерпним.

В силу норм ч. 3 і 4 ст. 80 КЗпП України щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.

У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 цього Закону.

За даними акта перевірки, у періоди з 02.02.2016 по 10.02.2016 та з 15.02.2016 по 28.02.2016 ОСОБА_3 перебував на лікарняному, що підтверджено відповідними листками непрацездатності. При цьому, працівник на адресу Банку направив заяву щодо надання йому щорічної оплачуваної відпустки з 29.02.2016. Ця заява ОСОБА_3 від 16.02.2016 була отримана Банком на наступний день.

Враховуючи те, що актом перевірки встановлений, а позивачем не спростований, факт порушення Банком терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки, та відсутність у матеріалах позову документальних доказів наявності обставин, визначених у ч. 4 ст. 80 КЗпП України (а саме у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства), суд вважає, що дії позивача щодо ненадання працівнику щорічної основної відпустки з 29.02.2016 у кількості 14 календарних днів на підставі його заяви від 16.02.2016 суперечить ст. 80 КЗпП України.

З огляду на викладене вище підстави для визнання протиправним та скасування акта перевірки № 26-190/781 та припису № 26-190/781-645 від 13.07.2016 у суду відсутні, а тому позовні вимоги позивача в цих частинах задоволенню не підлягають.

Крім того, суд вважає за необхідно зазначити, що за змістом норм Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» безпосередньо акт перевірки, на відміну від припису, не є тим рішенням суб'єкта владних повноважень, який порушує права та інтереси позивача, а тому не підлягає оскарженню в судовому порядку.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною 2 ст. 94 КАС України визначено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» відмовити повністю.

Постанова, відповідно до ч. 1 статті 254 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції порядку протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185 - 187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Є.В. Аблов