Постанова № 65622307, 21.03.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 березня 2017 року № 2а-15824/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання нечинним рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 січня 2013 року в адміністративній справі №2а-15824/12/2670 (далі - справа) задоволено частково позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі - відповідач), а саме скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача від 10 жовтня 2012 року №0013931703 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку за землю у розмірі 1486,00 грн. В іншій частині позов залишено без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2013 року постанову суду першої інстанції від 18 січня 2013 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2015 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 січня 2013 року та ухвалу суду апеляційної інстанції від 02 квітня 2013 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для нового розгляду та вирішення справу передано іншому судді.

Відповідною ухвалою суду справу прийнято до провадження та призначено її до нового розгляду у судовому засіданні.

У відповідному судовому засіданні судом, згідно зі ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), допущено заміну відповідача його процесуальним правонаступником - державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач).

Під час переходу до розгляду справи по суті позивач зазначив про те, що оскаржуване рішення вже є недійсним, оскільки ним сплачено суму податкового зобов'язання, визначеного новим податковим повідомленням-рішенням, у зв'язку з чим просив залишити позов без розгляду. Представник відповідача, у свою чергу, заперечувала проти позову та просила відмовити у його задоволенні повністю; зазначила, що відкликаним є податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на землю за 2013 рік. За 2012 рік відповідачем вірно розраховано суму податку на землю з фізичних осіб та правомірно прийнято оскаржуване рішення.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, а також відсутність заперечень з боку представників сторін, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з ч. 4 ст. 122 КАС України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

У ході судового розгляду справи у порядку письмового провадження до суду через канцелярію від відповідача надійшли письмові заперечення проти позову разом із доказами на їх обґрунтування, які судом долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті.

Оцінивши у порядку письмового провадження належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2015 року вбачається, що порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. У ході нового розгляду справи суду необхідно перевірити обґрунтованість висновків в частині визнання дійсного розміру спірного податкового зобов'язання, належним чином встановивши об'єкт оподаткування.

Враховуючи позицію, викладену в ухвалі суду касаційної інстанції від 16 грудня 2015 року, на новому розгляді справи судом першої інстанції, у тому числі додатково, з'ясовано наступі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Так, 10 жовтня 2012 року відповідачем прийнято оскаржуване рішення, яким, відповідно до пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 та п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), позивачу визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 7333,02 грн.

Оскаржуване рішення прийнято у зв'язку із тим, що позивач, на підставі договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 23 вересня 2009 року, є власником нежилих приміщень №№1-4 групи приміщень №37 (літ А), загальною площею 76,80 кв.м, які розташовані в багатоквартирному жилому будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону

Згідно з пп. 14.1.72, пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України, земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу ХІІ цього Кодексу), а землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до пп. 269.1.1, пп. 269.1.2 п. 269.1 ст. 269, п. 270.1 ст. 270 ПК України, платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Згідно з п. 287.8 ст. 287 ПК України, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Тобто, зазначеною нормою визначено момент, з якого власник відповідного нерухомого майна повинен сплачувати земельний податок.

Поряд з цим, необхідним є встановлення того чи є, у даному випадку позивач, суб'єктом оподаткування земельним податком.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 120, ст.ст. 125, 126 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Зокрема, у розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.

У матеріалах справи міститься копія витягу з бази даних ПК «Кадастр», з якого вбачається, що землекористувачем земельної ділянки, розміщеної за адресою: АДРЕСА_1, на якій розташована багатоповерхова забудова, є комунальне підприємство по утриманню будівель, споруд та прибудинкової території Печерського району м. Києва.

Доказів того, що позивач є власником, землекористувачем або орендарем земельної ділянки, на якій розташований багатоповерховий жилий будинок з належними позивачу нежилими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1, у матеріалах справи не міститься. У зв'язку з викладеним суд приходить до висновку, що позивач не є власником, користувачем або орендарем зазначеної земельної ділянки.

Стосовно розрахунку пропорційної частки прибудинкової території в розмірі 146,43 кв.м, з чим не погоджується позивач, суд зазначає, що розрахунок здійснено згідно з рішенням Київської міської ради від 17 лютого 1994 року №13 "Про плату за землю" і наданої КП УЖГ "Печерськжитло" інформації наступним чином: 76,80*5741:3011=146,43 кв.м, де 76,80 - це площа нежитлового приміщення; 5741 - загальна площа земельної ділянки; 3011 - загальна площа будинку.

Копія листа КП УЖГ "Печерськжитло" від 17 листопада 2011 року №18-1548/4, яким надана інформація на запит відповідача від 10 листопада 2011 року №40925/10/17-311, відповідачем подана до суду у ході нового розгляду справи та долучена до матеріалів справи.

Поряд з викладеним, суд зазначає, що відповідно до п. 286.1 ст. 186 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ЗК України, державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Призначенням державного земельного кадастру, відповідно до ст. 194 ЗК України, є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру регламентований ст. 38 Закону України "Про Державний земельний кадастр" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно якої відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі:

- витягів з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру;

- довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території) за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру;

- викопіювань з кадастрової карти (плану) та іншої картографічної документації Державного земельного кадастру.

Користування відомостями Державного земельного кадастру може також здійснюватися у формі надання доступу до нього в режимі читання.

Доступ до Державного земельного кадастру надається банкам, центральному органу виконавчої влади, який здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, та особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів.

Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку містить усі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги.

Отримання витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку є обов'язковим при вчиненні правочинів щодо земельної ділянки (крім складення заповітів).

Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку видається заявнику в день надходження заяви.

Для здійснення повноважень, визначених законом, органи державної влади та органи місцевого самоврядування користуються відомостями і документами Державного земельного кадастру щодо земель та земельних ділянок, розташованих на відповідній території, на безоплатній основі.

На отримання відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку мають право, зокрема, органи державної влади та органи місцевого самоврядування для реалізації своїх повноважень, визначених законом.

Витяг з Державного земельного кадастру підписується Державним кадастровим реєстратором та посвідчується його печаткою.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що використання контролюючим органом інформації, наданої комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва листом від 17 листопада 2011 року №18-1548/4 на запит відповідача від 10 листопада 2011 року №40925/10/17-311, не є належним способом визначення розмірів узагальнюючих коефіцієнтів, площі земельних ділянок, які надані для обслуговування будинку, оскільки останній не являє собою дані Державного земельного кадастру у розумінні як ПК України, так і Закону України "Про Державний земельний кадастр". Крім того, Закон України "Про Державний земельний кадастр" на момент прийняття оскаржуваного рішення не передбачав можливості надання даних Державного земельного кадастру у вигляді листа.

Отже, на підставі викладеного можливо зробити висновок, що відповідачем розрахунок суми земельного податку з фізичних осіб для позивача здійснено за відсутності відомостей, обов'язкова наявність яких обумовлена нормами ПК України, що має своїм наслідком визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення.

До того ж, окрім викладеного, у ході судового розгляду справи встановлено, що при здійсненні розрахунку суми податкового зобов'язання відповідачем допущено помилки. Зокрема, відповідачем здійснено наступний розрахунок:

146,43 кв.м*1064,81 грн./кв.м*1%*2,5*1,5*1,028*1,152*1,059 = 7333,02 грн., у якому, згідно з листом Державного комітету України із земельних ресурсів від 09 січня 2009 року №14-22-6/87, 1,028 - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки землі за 2007 рік, 1,152 - за 2008 рік, а згідно з листом Державного комітету України із земельних ресурсів від 09 січня 2009 року №14-22-6/87 у редакції від 11 січня 2010 року №641/22/6-10, 1,059 - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки землі за 2009 рік.

Правомірність врахування вказаних коефіцієнтів за минулі роки при визначенні податкового зобов'язання у 2012 році відповідачем не доведено. Крім того, з приводу викладеного представником відповідача у відповідному судовому засіданні пояснень не надано, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що застосування таких коефіцієнтів є неправомірним і повинно бути виключено із розрахунку податкового зобов'язання.

За виключенням коефіцієнтів минулих років податкове зобов'язання, яке є таким, що визначено правомірно, становить 5847,02 грн., а тому у цій частині оскаржуване рішення, за переконанням суду, є обґрунтованим. Водночас оскаржуване рішення в частині визначення податкового зобов'язання у розмірі 1486,00 грн. прийнято безпідставно, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню у цій частині.

Стосовно усно заявленого позивачем клопотання про залишення позову без розгляду, суд зазначає наступне.

У ході розгляду справи судом з'ясовано, що оскаржуване рішення не відкликано та є чинним. Позивач помилково посилається на недійсність оскаржуваного рішення, адже перерахунок з податку на землю контролюючим органом здійснено за 2013 рік (викладене підтверджується матеріалами справи), відповідне податкове повідомлення-рішення за 2013 рік є відкликаним, внаслідок перерахунку прийнято нове податкове повідомлення-рішення.

Додатково суд зазначає про те, що позивачем не заявлялося клопотання про відкликання позовної заяви ані в усному, ані у письмовому вигляді.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання нечинним рішення є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 10 жовтня 2012 року №0013931703.

3. Присудити на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) здійснений ним судовий збір у розмірі 107,30 грн. (сто сім гривень тридцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39669867).

Копії постанови направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.І. Келеберда