Ухвала суду № 65618217, 23.03.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа № 310/6812/14-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/778/203/17 Головуючий в 1-й інстанції Морока С.М. Єдиний унікальний № 310/6812/14-кДоповідач в 2-й інстанції ОСОБА_1Категорія ст. 368 ч. 3 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого судді Фоміна В.А.,

суддів Гріпаса Ю.О., Жовніренко В.П.,

при секретарі Попрузі Ю.П.,

за участю:

прокурора Євсюкова Ф.Б.,

обвинуваченого ОСОБА_2,

захисника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в апеляційному порядку матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 42014080000000185, за апеляційною скаргою прокурора відділу прокуратури Запорізької області ОСОБА_4 на ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 24 жовтня 2016 року відносно

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України,

в с т а н о в и л а:

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 24 жовтня 2016 року обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, повернуто прокурору прокуратури Запорізької області ОСОБА_4 для усунення зазначених недоліків.

Змінено запобіжний захід обраний щодо ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, у вигляді застави на запобіжний захід особисте зобовязання на строк 60 діб з покладенням на нього обовязків: прибувати до слідчого, прокурора Бердянської місцевої прокуратури та судді Бердянського міськрайонного суду за першою вимогою; не відлучатися за межі м. Бердянськ без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд, залежно від стадії кримінального провадження, про зміну свого місця проживання.

Зобовязання, зазначені в ухвалі, застосовано до ОСОБА_2 на строк 60 діб з моменту набрання чинності ухвали.

Повернуто заставодавцю ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 кошти у розмірі 121800 грн., внесені у якості застави стосовно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, за ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21.06.2014 року.

В апеляційній прокурор вважає рішення суду першої інстанції необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню у звязку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону з наступних підстав: законодавець не зобовязує слідчого та прокурора зазначати в обвинувальному акті документ та його реквізити, яким на обвинуваченого покладені організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції. Водночас, в обвинувальному акті, як того вимагає закон, є посилання на норми податкового законодавства, які встановлюють статус обвинуваченого як службової особи та представника влади. Згідно з ч. 4 ст. 291 КПК України надання суду інших документів до початку судового розгляду забороняється.

Враховуючи наведене, вважає недопустимим посилання суду на зміст матеріалів кримінального провадження (повідомлення про підозру, листа непрацездатності особи), які фактично не вивчались та не могли вивчатися судом у підготовчому судовому засіданні.

З тих же підстав також є недопустимим посилання суду на матеріали кримінального провадження при зміні ОСОБА_2 запобіжного заходу із застави на особисте зобовязання. Посилання суду на відсутність у ОСОБА_2, який обвинувачується у вчиненні службового злочину, за який передбачено покарання у виді реального позбавлення волі від 5 років, психічних розладів та наркотичної залежності, а також позитивної характеристики за місцем проживання та роботи, вважає необґрунтованим для висунення твердження про відсутність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України. Крім того, змінюючи запобіжний захід на особисте зобовязання, суд в порушення вимог ч. 6 ст. 194 КПК України, поклав на обвинуваченого обовязки, строк яких перевищує два місяці, а саме 690 діб.

Крім того, вважає безпідставним проведення судом першої інстанції повторного підготовчого засідання у вказаному кримінальному провадженні, оскільки ухвала Бердянського міськрайонного суду від 22.09.2014 року під головуванням ОСОБА_6 про призначення провадження до розгляду не скасовувалась, а випадки для застосування ст. 416 КПК України відсутні.

На підставі викладеного, просить ухвалу суду першої інстанції про повернення обвинувального акту прокурору для усунення недоліків та зміни запобіжного заходу у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 368 КК України скасувати та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді про сутність судового рішення та доводи скарги; прокурора, який підтримав апеляційну скаргу; обвинуваченого то його захисника, які заперечували проти задоволення скарги; перевіривши матеріали провадження та вислухавши доводи сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Згідно ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Згідно положень ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним документом, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

Виходячи з приписів закону, встановлених ст. 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд зобовязаний перевірити матеріали кримінального провадження, зясувати достатність фактичних і юридичних підстав для прийняття судових рішень, передбачених частиною 3 цієї статті, у тому числі і про повернення обвинувального акту, якщо він не відповідає вимогам закону.

Положеннями ст. 291 КПК України визначений вичерпний перелік вимог до змісту та форми обвинувального акту у кримінальному провадженні, недотримання яких згідно з п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України є підставою для повернення обвинувального акту прокурору.

Так, згідно з п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт має містити відомості про виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Як зазначено в оскаржуваному рішенні, 28.08.2014 року до Бердянського міськрайонного суду Запорізької області надійшов обвинувальний акт з додатками відносно ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. 29.09.2016 року після зміни складу суду справа на підставі повторного автоматизованого розподілу надійшла на новий розгляд.

24.10.2016 року в підготовчому судовому засіданні суд встановивши, що обвинувальний акт не відповідає вимогам КПК України зазначив наступне.

Зі змісту обвинувального акту відносно ОСОБА_2 вбачається, що він не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, так як є неконкретним. Із обвинувального акту вбачається, що органом обвинувачення не розрізняється текст фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор та слідчий вважають встановленими, та формулювання обвинувачення ОСОБА_2 Текст обвинувального акту не відрізняється від тексту підозри, яка була повідомлена ОСОБА_2, що не відповідає вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України. Аналіз фактичних обставин не знаходить відображення в ознаках зазначених норм кримінального закону, кваліфікація діянь проведена неправильно, відповідно, є необґрунтованим та неконкретизованим обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих йому діянь.

В обвинувальному акті не зазначено, які саме організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції покладено на обвинуваченого, які б надавали йому статус службової особи, та не вказано документ, яким вказані функції на нього покладені із зазначенням реквізитів такого документу. Вказівки в обвинувальному акті на наказ про призначення на посаду недостатньо для розкриття наявності у обвинуваченого організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій.

В обвинувальному акті не зазначено, яким документом (посадовою інструкцією чи нормативним актом) передбачено в службових обовязках ОСОБА_2 дії щодо перевірок фінансово-господарської діяльності юридичних осіб, при цьому за інкриміновані ОСОБА_2 дії відповідальність настає лише за умови, що дії службової особи були зумовлені її службовим становищем і повязані з її владними чи службовими повноваженнями.

Також суд в своєму рішенні вважав наявними підстави для зміни обвинуваченому ОСОБА_2 міри запобіжного заходу на особисте зобовязання.

Колегія суддів згодна з посиланням суду першої інстанції на те, що в обвинувальному акті, суть обвинувачення за ч. 3 ст. 368 КК України викладена без конкретного формулювання обвинувачення (стосовно його статусу, як службової особи, функцій, тощо) інкримінованого ОСОБА_2 кримінального правопорушення, що позбавило суд можливості зробити об'єктивні та неупереджені висновки щодо правильного викладення обвинувачення та можливості призначити справу до судового розгляду.

На переконання колегії суддів, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що обвинувальний акт не відповідає положенням ст. 291 КПК України, якою встановлені вимоги до акту.

Також слід зазначити, щоб не порушувати права обвинуваченого на захист, у відповідності до норм ч. 3 ст. 42 КПК України, - підозрюваний, обвинувачений має право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують.

Згідно з положеннями п. "а" ч.3 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Україною згідно з Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має право бути негайно і детально проінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причину обвинувачення, висунутого проти нього.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2008 року у справі "Ващенко проти України" Суд зазначив, що поняття "обвинувачення" для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (п.51).

В рішенні від 25 липня 2000 року у справі "Маттоціа проти Італії" Суд зазначив, що обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п. "b" ч. 3 ст. 6 Конвенції.

В рішенні від 09 жовтня 2008 року у справі "Абрамян проти Росії" Суд зазначив, що деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення. В цьому ж рішенні Суд нагадав, що положення підпункту "а" п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду.

Виходячи з норм закону, викладених в ст. 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд зобов'язаний перевірити матеріали кримінального провадження, з'ясувати достатність фактичних і юридичних підстав для прийняття судових рішень, передбачених частиною 3 цієї статті, вирішити питання, пов'язані з підготовкою кримінального провадження до судового розгляду.

Колегія суддів вважає, що вказівка суду щодо невідповідності обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України, не суперечать нормі вказаного закону, а підстави, на які послався суд першої інстанції у своїй ухвалі, перешкоджають розгляду кримінального провадження, оскільки, у відповідності до ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, який є важливим процесуальним документом і основою для захисту обвинуваченого в суді.

При цьому слід зауважити, що суд першої інстанції вказавши про неконкретність висунутого обвинувачення ОСОБА_2 прийняв правильне рішення, повернувши прокурору обвинувальний акт, оскільки така неконкретність висунутого обвинувачення порушує його право на захист і є істотним порушенням вимог КПК України, і в оскаржуваній ухвалі чітко та конкретно навів невідповідності обвинувального акту вимогам закону, з чим погоджується і колегія суддів.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні не відповідає вимогам ст. 291 КПК України та підлягає поверненню прокурору.

Доводи прокурора про недопустимість посилання суду на зміст матеріалів кримінального провадження (повідомлення про підозру, листа непрацездатності особи), які фактично не вивчались та не могли вивчатися судом у підготовчому судовому засіданні неспроможні, оскільки, як було встановлено під час апеляційного розгляду, такі обставини зясовувалися виходячи не з матеріалів кримінального провадження, а з наявних документів представлених стороною захисту під час підготовчого судового засідання.

Не вбачає колегія суддів і суттєвих порушень й при зміні ОСОБА_2 судом першої інстанції запобіжного заходу із застави на особисте зобовязання, оскільки таке право суду передбачено нормами кримінального процесуального закону на любій стадії кримінального провадження, а необхідність прийняття саме такого рішення належним чином мотивоване в оскаржуваному судовому рішенні.

Що ж стосується доводів прокурора про порушення судом вимог ч. 6 ст. 194 КПК України при покладанні на обвинуваченого обовязків, строк яких перевищує два місяці, а саме 690 діб, колегія суддів звертає увагу на те, що оскаржувана ухвала містить посилання на визначений строк у 60 діб, довідка надана судом (т.5 а.п.131) вказує на те, що така помилка була допущена при виготовленні копії ухвали, а не під час винесення даного судового рішення.

Крім того, твердження прокурора про незаконне проведення судом першої інстанції повторного підготовчого засідання у вказаному кримінальному провадженні з огляду на те, що попередня ухвала Бердянського міськрайонного суду від 22.09.2014 року під головуванням іншого судді про призначення провадження до розгляду не скасовувалась, безпідставне, оскільки такі твердження не відповідають вимогам ст. 35, ч. 1 ст. 314 КПК України.

Отже, посилання в апеляційній скарзі прокурора на незаконність та необґрунтованість ухвали суду першої інстанції, не заслуговують на увагу, є безпідставними і задоволенню не підлягають, оскільки судом ретельно досліджено всі обставини кримінального провадження та на підставі всебічного та обєктивного зясування цих обставин прийнято рішення про необхідність повернення обвинувального акту прокурору.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що встановлена районним судом невідповідність обвинувального акту вимогам закону позбавляє суд розглянути кримінальне провадження по суті та прийняти законне і обґрунтоване рішення у відповідності до закону, а тому ухвала суду першої інстанції скасуванню не підлягає, а апеляційна скарга прокурора відповідно задоволенню не підлягає по вказаним у ній доводам.

Керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України колегія суддів

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу прокурора відділу прокуратури Запорізької області ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 24 жовтня 2016 року відносно ОСОБА_2 залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду Запорізької області набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді:

В.А. ОСОБА_7 ОСОБА_8 Жовніренко