Ухвала суду № 65618074, 22.03.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №332/1194/15 Головуючий у 1 інстанції: Яцун О.С.

Провадження № 22-ц/778/944/17 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Дзярука М.П.

ОСОБА_2

суддів: Трофимової Д.А.

при секретарі Семенчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 26 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та на утримання дружини, -

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та на утримання дружини.

В позові зазначала, що 06.02.2015 року між нею та ОСОБА_3 був зареєстрований шлюб. Від шлюбу сторони мають доньку віру, ІНФОРМАЦІЯ_1. З березня 2015 року вона з чоловіком проживає окремо, фактичні шлюбні відносини між ними припинені, спільне господарство не ведеться. Донька проживає разом з нею та знаходиться на повному її утриманні. Батько не приймає участі в вихованні дитини, матеріальної допомоги не надає.

Просила суд стягнути з ОСОБА_3 на її користь кошти на утримання неповнолітньої доньки в розмірі 3000 грн. щомісячно, починаючи стягнення з дня предявлення позову (15 квітня 2016 року) і до досягнення дитиною повноліття. Стягнути з ОСОБА_3 на її користь, кошти на її утримання як дружини в розмірі 2000 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 26 грудня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 1000 грн. щомісячно на користь ОСОБА_4 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 з 15.04.2016 року до її повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_3В, аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 900 грн. щомісячно на утримання ОСОБА_4 з 15.04.2016 року і до досягнення дитиною трьох років.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 551,20 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з нього щомісячно аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, та стягнути з нього щомісячно у твердій сумі в розмірі 30 % прожиткового мінімуму на утримання ОСОБА_4 до досягнення трирічного віку ОСОБА_5, починаючи з дня подання позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.

Положеннями ст. 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їхнє підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 року № 789-XII (дата набуття чинності для України: 27.09.1991 року) держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

За приписами зазначених правових норм на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини, отже, і витрати на утримання дитини (забезпечення умов життя) також мають бути однаковими.

Частинами 1-3 ст. 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

При цьому СК України передбачає підстави для визначення розміру аліментів, але не пов'язує їх виключно зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України). З огляду на відсутність імперативної заборони розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та які посилається позивач. При цьому право застосування норми права належить виключно суду.

За правовою природою аліментні зобов'язання - це періодичні платежі, які платник аліментів зобов'язаний сплачувати щомісячно, з метою утримання дитини.

У разі визначення аліментів у частці від заробітку (доходу) одного з батьків (ч. 1 ст. 183 СК України), розмір конкретної частки від заробітку батьків дитини законодавством не встановлено.

Стаття 184 СК України передбачає, що якщо платник аліментів має не регулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений у твердій грошовій сумі , підлягає індексації відповідно закону.

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

При цьому розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України, а саме не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Аналогічні роз'яснення містяться в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів".

Стаття 84 СК України передбачає, що дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і у разі розірвання шлюбу.

Таким чином, право на утримання (аліменти) від чоловіка - батька дитини, має дружина, з якою проживає дитина, до досягнення дитиною трьох років, незалежно від того чи вона працює, незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Положеннями ст. 80 СК України передбачено, що аліменти одному з подружжя присуджуються у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. Розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 06.02.2015 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб. Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про народження. З березня 2015 року сторони разом не проживають, фактичні шлюбні відносини припинені, спільне господарство не ведеться. Донька проживає з позивачем та знаходиться повністю на її утриманні.

Судом першої інстанції також встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду, що відповідач не приймає участі у вихованні та матеріальному утриманні доньки.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання малолітньої доньки, суд першої інстанції виходив з того, що обов'язок по утриманню дитини покладається на обох батьків, разом з тим відповідач, як батько дитини, що зобов'язаний таку допомогу надавати, кошти на утримання доньки не надає, не виконує обов'язку, передбаченого ст. 180 СК України, є працездатним, особою молодого віку, може надавати матеріальну допомогу, як на утримання доньки, так і на утримання дружини, інших зобовязань з утримання немає, і за встановлених обставин прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів на доньку у розмірі 1000,00 грн. на місяць та на дружину у розмірі 900 грн. на місяць. Також, суд при визначенні розміру виходив з заперечень представника відповідача, в яких зазначено, що такий розмір є розумним, справедливим і реальним.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який присуджуючи аліменти у твердій грошовій сумі виходив з прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, вимог розумності і справедливості, враховуючи інтереси дитини, які є пріоритетними, враховуючи матеріальне становище позивачки, яка не працює, перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3- х років, у звязку з чим не має можливості працевлаштуватися, а також враховуючи те, що відповідач є особою молодого віку, працездатним, має можливість працевлаштуватися та сплачувати аліменти.

Положення ч. 2 ст. 182 СК України, яка передбачає, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, дають суду право з врахуванням інтересів дитини, необхідності їх матеріального забезпечення, визначати розмір аліментів у більшому розмірі, ніж 30% прожиткового мінімуму на дитину, а тому стягнення аліментів у визначеному судом розмірі в 1000,00 грн. буде відповідати інтересам дитини, які є пріоритетними при вирішенні спорів про стягнення аліментів і не суперечитиме ч.2 ст. 182 СК України.

Колегія суддів погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром аліментів, оскільки аліменти це платіж, спрямований саме на утримання дитини, який повинен бути достатнім для цього, разом з тим, він повинен бути співрозмірним з урахуванням мети аліментного зобов'язання, та покликаний захистити інтереси дитини в коштах у розмірі необхідному для її життєдіяльності, збереження достойного рівня життя, який мала дитина до виникнення спору про стягнення аліментів, і який необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.

Доводи апелянта про те, що розмір аліментів на доньку та на ОСОБА_4, які, згідно з оскаржуваним рішенням суду підлягають стягненню, складає більшу частину його доходу, є голослівними, всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України, не підтверджені належними та допустимими доказами, оскільки, як ствердив відповідач, він офіційно не працевлаштований, а джерело його доходів складають тимчасові заробітки.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

А відтак, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів, зазначених ОСОБА_3 в поданій ним апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно зясував обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307,308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 26 грудня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: