Ухвала суду № 65617910, 22.03.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний номер323/3876/16-ц Головуючий у 1 інстанції Щербань Л.С.

Номер провадження 22-ц/778/1011/17 Суддя-доповідач ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2017 року місто Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого, суддіОСОБА_1суддів:ОСОБА_2 ОСОБА_3секретарОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 29 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, Новоданилівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області про визнання права на спадкове майно, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому вказує, що 09.11.2012 року помер її чоловік ОСОБА_7, який був засновником селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_6М.». В нотаріальній конторі їй відмовили у видачі свідоцтва про право власності на майно спадкодавця.

Позивач просить суд визнати за нею право власності на селянське ( фермерське) господарство «ОСОБА_6М.», яке розташоване за адресою : Запорізька обл. Оріхівський р-н с. Новоданилівка вул Садова 43 і право постійного користування земельною ділянкою площею 21,8 га, розташованої на території Новоданилівської сільської рад Оріхівського району Запорізької області з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею.

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 29 грудня 2016 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_5, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 був засновником та керівником Селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_6М.».

СФГ «ОСОБА_6М.». було користувачем земельної ділянки площею 21,8 га., яка розташована розташованої на території Новоданилівської сільської рад Оріхівського району Запорізької області, що належало ОСОБА_7 на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія ЗП 00013 00076 від 24 квітня 2000 року (а.с. 15).

ОСОБА_7 помер 9 листопада 2012 року (а.с. 7).

Судом встановлено, що дружина померлого позивач у цій справі ОСОБА_5 звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після померлого, на що отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Зі змісту частини другої статті 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Відповідно до статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу .

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Згідно із частиною першою статті 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини), та частини другої статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Разом з тим, статтею 23 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про фермерське господарство" до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із частиною першою статті 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

При цьому, між власником спірних земельних ділянок (орган місцевого самоврядування) та головою СФГ не укладались договори, положеннями яких передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а тому згідно вимог частин першої, другої статті 407 ЦК України, відсутні правові підстави для визнання за спадкоємицею права користування чужими земельними ділянками.

Разом з тим, СФГ «ОСОБА_6М.» не позбавлено можливості звернутися до власника земельної ділянки (орган місцевого самоврядування) для оформлення своїх прав на користування нею.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 5 жовтня 2016 року у справі № 6-2329цс16, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

За таких обставин, у справі, яка переглядається, апелянт помилково вважає те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, входить до складу спадщини і передається спадкоємцям у порядку спадкування за законом без укладення відповідного договору.

Разом з тим, в іншій частині щодо позовних вимог про визнання за позивачкою в порядку спадкування за законом права власності на СФГ «ОСОБА_6М.», суд також вірно зазначив, що вирішити це питання без залучення у справу самого СФГ, інтересів якого безпосередньо стосується спір неможливо.

Діючим Цивільно-процесуальним кодексом України не передбачено і право апеляційного суду залучати до участі у розгляді справи в порядку ст. 33 ЦПК України належних відповідачів.

Зважаючи на те, що спір про спадщину фактично виник між позивачем і СФГ «ОСОБА_6М.», яке відповідно до запиту з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не є ліквідованим, і яке не було залучене до участі у справі, а сільська рада являється неналежним відповідачем, оскільки права позивача на зазначене спадкове майно не оспорює, оскаржуване рішення відповідає вимогам законодавства.

Вказане судове рішення не позбавляє ОСОБА_5. права пред'явити позов до належного відповідача, окрім вимог про визнання права користування земельною ділянкою в порядку спадкування.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 29 грудня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: