Ухвала суду № 65617530, 22.03.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 638/20572/13-ц Головуючий суддя І інстанції Хайкін В. М.

Провадження № 22-ц/790/2563/17 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, що виникають із сімейних правовідносин

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2017 року м. Харків.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді Яцини В.Б.

суддів: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

за участю секретаря Баранкової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 вересня 2016 року по цивільній справі за заявою представника позивача ОСОБА_4 ОСОБА_5 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна, що є обєктом права спільної сумісної власності,

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2016 року представник ОСОБА_4 ОСОБА_5 звернулась до суду з заявою про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна, що є обєктом права спільної сумісної власності. В обгрунтування заяви вказала, що неприйняття судом заходів по забезпеченню позовних вимог може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 вересня 2016 року заяву представника позивача ОСОБА_4 ОСОБА_5 про забезпечення позову задоволено. Забезпечено позов ОСОБА_4 в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку, площею 0, 2500 га, що розташована за адресою: вул. Межова, 15, с. Черкаська Лозова Дергачівського району Харківської області, заставою у розмірі 521914 грн. 00 коп.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, 03 листопада 2016 року ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить вказану ухвалу скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні заяви про забезпечення цивільного позову.

В обґрунтування скарги зазначила, що судом при постановленні оскаржуваної ухвали були порушені норми матеріального та процесуального права. Зокрема вказала на порушення вимог п. 4 ПП ВСУ від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову», а також норм ст.ст. 151-153, 208-210 ЦПК України. Зазначила, що позивачем не було доведено, що існує реальна загроза тому, що виконання рішення буде ускладнене чи унеможливлене. Послалась на те, що в оскаржуваній ухвалі не зазначено, на якій саме площі земельної ділянки загальною площею 0,2500 га розташовані обєкти зазначені у позові, та якою саме частиною земельної ділянки неможливе спільне користування сторонами, вартість цієї ділянки та яким доказом цей факт підтверджується. Зауважила, що, оскільки розгляд даної справи по суті ще не розпочався, суд першої інстнації передчасно оцінив висновки експертизи як належний і допустимий доказ. Вказала, що суд першої інстанції допустив заезпечення цивільного позову щодо майна, яке в силу п.5 ч. 1 ст. 57 СК України є особистою приватною власністю одного із подружжя і тому не підлягає поділу між подружжям.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Положенням ч. 1 ст. 152 ЦПК України визначено перелік заходів забезпечення позову, які можуть бути вжиті судом, а саме: 1) накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.

Згідно ч. 4 ст. 153 ЦПК України Суд, допускаючи забезпечення позову, може вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживанню забезпеченням позову, яка вноситься на депозитний рахунок суду. Розмір застави визначається судом з урахуванням обставин справи, але не повинен бути більшим за розмір ціни позову

Забезпечуючи позов заставою, судом першої інстанції не було враховано положення ст. 152 та ч. 4 ст. 153 ЦПК Укарїни, згідно яких застава не є самостійним заходом забезпечення позову, а може бути застосована судом у випадку забезпечення позову вказаними у ч. 1 ст. 152 ЦПК України заходами, що дозволяє відшкодувати завдані особі, стосовно якої вживалися заходи забезпечення позову, збитким за рахунок грошових коштів заявника, що передбачено ст. 155 ЦПК України.

Розяснення з даного питання містяться у п. 6 Постанови Пленуму Верховного суду Уркаїни від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», в якому зазначено, що особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов'язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими. Тому, допускаючи забезпечення позову, суд відповідно до ч. 4 ст. 153 ЦПК вправі покласти на позивача обов'язок внести на депозитний рахунок суду заставу, достатню для того, щоб запобігти зловживанню забезпеченням позову (проте її розмір не повинен перевищувати розміру ціни позову). За змістом цієї норми суд (суддя), визначивши вид забезпечення позову та розмір застави, повинен зазначити у відповідній ухвалі, що остання звертається до виконання негайно після внесення предмета застави у повному розмірі.

Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

З огляду на те, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали були порушені норми процесуального права колегія суддів вважає за необхідне, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК України ухвалу суду першої інстанції скасувати, у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом внесення застави відмовити.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 2 ч. 2 ст. 307, ст.ст. 313, 314, 315, 317, 319, 324, 325ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 вересня 2016 року скасувати.

У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_4 ОСОБА_5 про забезпечення позову відмовити.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і касаційному оскарженню не підлягає, як така, що не перешкоджає подальшому провадженні у справі.

Головуючий

Судді -