Рішення № 65615593, 24.03.2017, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/11152/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2017 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі: головуючого судді Фазикош О.В., за участю секретаря Рабош А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Ужгород, цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність АТ «Дельта Банк»,-

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» звернулось до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1, третя особа -ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність АТ «Дельта Банк».

Позовні вимоги мотивує тим, що 19.07.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №226/ФКВ-07, згідно з умовами якого Банк надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 19000,0 дол. США, із сплатою 14,60 % річних на строк до 18.07.2022 року. З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором Іпотекодавець ОСОБА_1 за договором іпотеки №226/Zфквіп-07-01 від 19.07.2007 року передав в іпотеку нерухоме майно: земельну ділянку, заг.площею 0,0435 га, що належить Іпотекодавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку і розташована за адресою: Закарпатська область, м.Ужгород, вул.Золотиста, 30.

13.05.2013 року між ТОВ «Укрпромбанк» та АТ «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним Договором, ТОВ «Укрпромбанк» передає (відступає) АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінює ТОВ «Укрпромбанк», як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ТОВ «Укрпромбанк» до АТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до АТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимагати (замість ТОВ «Укрпромбанк») від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Посилаючись на порушення Позичальником зобов'язань за Кредитним договором АТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом, відповідно до якого просить в рахунок погашення заборгованості в сумі 482166,70 грн., з яких: тіло кредиту 355961,06 грн.; відсотки 126205,63 грн. за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки з ОСОБА_1, а саме: земельну ділянку, заг.площею 0,0435 га, що належить Іпотекодавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку і розташована за адресою: Закарпатська область, м.Ужгород, вул.Золотиста, 30. Визнати за Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (код ЄДРПОУ 34047020) право власності на земельну ділянку, заг.площею 0,0435 га, що належить Іпотекодавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку і розташована за адресою: Закарпатська область, м.Ужгород, вул.Золотиста, 30. Всі судові витрати по справі покласти на відповідача.

Представник позивача АТ «Дельта Банк» в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву, в якій просив слухати справу провести за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник в судове засідання не зявились, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені. Згідно письмових заперечень ОСОБА_1 позовні вимоги не визнає та просить відмовити в їх задоволенні.

Представник відповідача ОСОБА_3 подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні з підстав викладених у письмових запереченнях.

Третя особа ОСОБА_2 у судове засідання не зявився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, клопотання про відкладення до суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності письмові докази у справі, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1ст. 15 ЦПК Українисуди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Згідно із ч. 1ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.2ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

19 липня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №226/ФКВ-07, згідно з умовами якого Банк надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 19000,0 дол. США, із сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 14,6 річних, на строк 180 місяців, з кінцевим терміном повернення - 18 липня 2022 року.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним Договором, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (Іпотекодержавтель) та ОСОБА_1 (Іпотекодавець) було укладено нотаріально посвідчений Іпотечний договір №226/Zфквіп 07-01 від 19.07.2007 року, згідно якого Іпотекодавець передав в іпотеку Іпотекодержателю нерухоме майно: земельну ділянку, заг.площею 0,0435 га, кадастровий номер 2110100000:43:001:0040, що належить Іпотекодавцю і розташована за адресою: Закарпатська область, м.Ужгород, вул.Золотиста, 30. Предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗК №002641 від 22.05.2007 року, виданий Ужгородською міською радою на підставі договору купівлі-продажу №744 від 22.02.2007 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №2110100000-0107070000548.

З довідки про наявність заборгованості, долученої до матеріалів позовної заяви, вбачається, що станом на 31.07.2015 року заборгованість за Кредитним договором №226/ФКВ-07 становить 22310,37 дол.США, що згідно курсу НБУ складає 482166,70 грн., з яких: тіло кредиту 16470,70 дол.США, що згідно курсу НБУ складає 355961,06 грн.; відсотки 5839,67 дол.США, що згідно курсу НБУ складає 126205,63 грн.

Слід зазначити, що в обґрунтування свого права звернення до суду позивач посилається на Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 13.05.2013 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк».

Разом з тим, в якості доказу реальності операції з відступлення права вимоги до позовної заяви АТ «Дельта Банк» такого договору не додано. До позовної заяви надано лише неповну копію Договору про передачу Активів та Кредитних зобовязань Укрпромбанку на користь ОСОБА_4 від 30.06.2010 р., що не дає можливість встановити чи відступлення прав вимоги відбулося саме за Кредитним договором, що був укладений з третьою особою, а також не містить всіх умов переходу права вимоги до АТ «Дельта Банк».

Згідно ст.3 Закону України «Про іпотеку»взаємні права і обовязки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

У відповідності до положень ст.25 Закону України «Про іпотеку»відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Відступлення прав за іпотечним договором підлягає державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Таким чином, для виникнення у позивача права звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором №№226/Zфквіп 07-01 від 19.07.2007 року, відступлення йому Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» прав іпотекодержателя підлягало відповідній державній реєстрації. В той же час, позивачем не було надано до суду жодного доказу про проведення такої реєстрації.

Статтею 10 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. Аналогічна норма міститься і в ст.60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами.

Оскільки в ході розгляду справи не було доведено факту державної реєстрації відступлення від ТОВ «Український промисловий банк»до АТ «Дельта Банк» прав за іпотечним договором, посилання останнього на наявність у нього прав іпотекодержателя не знайшли свого підтвердження, відтак не можуть бути прийняті судом, що зумовлює відсутність підстав для задоволення позову.

Крім того, суд не бере до уваги копію наявних у матеріалах справи листи-вимоги «про дострокове повернення кредиту» від 20.08.2015 року адресовані відповідачу і третій особі та підписане представником позивача ОСОБА_5, оскільки відсутні належні докази його відправлення та отримання ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Пунктом 4.3.4 Кредитного договору передбачене право ОСОБА_4 вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів за фактичний термін користування ним та штрафних санкцій (за наявності), а також передбачені наслідки невиконання вимог про дострокове виконання зобовязання за договором кредиту.

Згідно ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до п.4.2 Іпотечного договору №226/Zфквіп 07-01 від 19.07.2007 року у випадку порушення Іпотекодавцем (Позичальником) обовязків за цим та/або Кредитним договором Іпотекодаржатель надсилає Іпотекодавцю (та Позичальнику) письмову вимогу про усунення порушення, в якій зазначається стислий зміст порушених зобовязань, вимога про виконання порушеного зобовязання у тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога Іпотекодержавтеля залишається без задоволення, Іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно вимог ч.1ст.35 Закону України «Про іпотеку»у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до вимог ч.2 ст.35 даного Закону положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Разом з тим, згідно вимог ч. 3ст. 35 вказаного Законувимога, встановлена частиною першою цієї статті, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені статтею 12 цього Закону, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.

Жодного доказу на підтвердження про отримання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такого повідомлення до матеріалів справи не додано.

Відповідно доч.2ст.59 ЦПК Україниобставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже суд вважає, що позивач у даній справіне повідомив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про необхідність дострокової сплати суми заборгованості за Договором в передбаченому порядку ст.35 Закону України «Про іпотеку», та не попередив про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, а доказів, що без попереднього повідомлення іпотекодавця, така затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки, тобто в порядку ч.3 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» не наведено.

Слід зазначити, що відповідно до ч.3ст.33 Закону України «Про іпотеку»звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із ч.1 та ч.3ст.36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому, згідно із ч.1 ст.37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульованостаттею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленоїстаттею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях335та376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина першастатті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналіз положень статей33,36,37,39 Закону України «Про іпотеку», статей328,335,376,392 ЦК Українидає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина першастатті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Тобто, позивач звертаючись до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності, предявив таку вимогу всупереч вимог статей 33, 36, 37 та 39 Закону України «Про іпотеку» та відповідного застереження зазначеного у підпункті 4.4.1 пункту 4.4 Іпотечного договору №226/Zфквіп 07-01 від 19.07.2007 року.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 02.11.2016 року у справі №6-2457цс16.

Окрім того, у відповідності із ч. 3ст. 37 Закону України «Про іпотеку»іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90відсотківвартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Отже, визначення суб'єктом оціночної діяльності вартості предмета іпотеки є обов'язковою умовою набуття права власності на нього іпотекодержателем, а відтак і обставиною, яка підлягає встановленю судом для задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на нього.

Крім того, згідно з ч.6 ст.38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Положеннями ч.1 ст.39 Закону України«Про іпотеку» встановлено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до ч.2 ст.43 Закону України «Про іпотеку» початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.

Виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо та аналізу норм статей 38, 39 Закону України«Про іпотеку», слід дійти висновку, що у розумінні норми статті 39 цьогоЗаконувстановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом України в постановівід27 травня 2015 року (справа № 6-61цс15), в постанові від 07 жовтня 2015 року(справа№ 6-1935цс15), впостановівід 21 жовтня 2015 року(справа№ 6-1561цс15)та впостановівід 08 червня 2016 року(справа№ 6-1239цс16),яказгідно зі ст.360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

В даному випадку, позивачем не надано суду початкову ціну предмету іпотеки в грошовому вираженні, визначеною за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку».

Змагальність сторін та диспозитивність визначеніЦПК України, як основні принципи цивільного судочинства.

Так, ч.ч. 2, 3ст. 10 ЦПК Українипередбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (таке ж положення закріплено у ч. 1ст. 60 цього Кодексу).

Відповідно до ч. ч.1, 2ст.11 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Таким чином, виходячи зі змісту цих процесуальних норм та встановленогост.5 ЦПК Українипринципу рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом, а також положень ч.3 ст. ч. 3ст. 37 Закону «Про іпотеку» у спорах про звернення стягнення на предмет іпотеки саме позивачу належить право на визначення вартості предмета іпотеки на підставі його оцінки суб'єктом оціночної діяльності і відповідний йому обов'язок доведення цієї обставини належними і допустимими доказами. Разом з тим, позивачем не доведені вказані обставини.

Статтею 8 ЦПК Українипередбачено, що суд вирішує справи відповідно доКонституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України.

Згідно статті 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом ст.10,60 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 61 цього Кодексу.

Відповідно дост. 11 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

При цьому, враховуючи норми ст. ст.27,31 ЦПК України, позивач самостійно визначає предмет й підстави позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.

Враховуючи вищенаведене суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивача не підлягають до задоволення.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 6, 526, 527, 530, 627, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст.33, 35, 37 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 5, 6, 7, 8, 10, 11, 15, 57, 58, 59, 60, 62, 64, 88, 195, 196, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218, 293, 294 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність АТ «Дельта Банк»- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів після проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається до апеляційного суду Закарпатської області через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_6