Постанова № 65614572, 30.03.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

33/775/63/2017(м)

263/15698/16-п

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2017 року місто Маріуполь

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Гєрцика Р.В.

секретаря Меляник К.В.

за участю захисника ОСОБА_1

особи, яку притягнуто до адміністративної

відповідальності ОСОБА_2

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 лютого 2017 року, якою

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, пенсіонера, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2,

визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 10200 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 320 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Як встановив суд, 02 грудня 2016 року, приблизно о 02 годині 45 хвилин водій ОСОБА_3 в м. Маріуполі по пр-ту Будівельників, біля будинку №66 керував автомобілем Mazda CX-9, державний номерний знак НОМЕР_1, з явними ознаками алкогольного спяніння (запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, поведінка, що не відповідає дійсності), від проходження у встановленому законом порядку огляду на стан спяніння відмовився у присутності двох свідків, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.

На зазначену постанову ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій за її змістом просить її скасувати, як незаконну та необґрунтовану, та прийняти нову постанову, якою закрити провадження в справі про адміністративне правопорушення у звязку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Вказує, що судовий розгляд справи в порушення вимог ст.ст.268,278 КУпАП фактично відбувся без його участі, його не було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, натомість, у цей час він знаходився на лікуванні у медичному закладі, про що своєчасно інформував суд з наданням відповідних довідок та клопотань про відкладення розгляду справи на інші дати, а тому судом були істотно порушені його права. Вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, суд однобічно та неповно дослідив докази та надав їм неправильну оцінку, через що прийшов до хибного висновку про наявність складу адміністративного правопорушення та доведеність його винуватості. Посилається на те, що працівниками поліції було порушено сам порядок проведення огляду на стан спяніння, передбачений Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого спяніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Сам він не відмовлявся від проходження такого огляду, але наполягав спочатку надати сертифікат відповідності на алкотестер, документи на підтвердження досвіту відповідного працівника поліції на використання даного прибору. Не отримавши зазначені документи, він висловив сумніви щодо неупередженості такого огляду. На вимогу працівників поліції пройти медичний огляд у спеціальному медичному закладі він погодився, але після документального підтвердження порушень з його боку інших вимог Правил дорожнього руху, за які його було зупинено, однак йому було відмовлено, а його дії розцінені саме як відмову від такого огляду, про що було складено відповідний протокол, який він засвідчив на вимогу працівників поліції. Також зазначає, що в протоколі про адміністративне правопорушення та в постанові судді, посилання на порушення п.2.5 Правил дорожнього руху України є безпідставним з огляду на відсутність такого органу як міліція на теперішній час, також в зазначених процесуальних документах, в порушення п.8 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого спяніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, не зазначено, а тому й не встановлено, які саме дії він вчинив на ухилення від такого огляду, що, на його думку виключає склад адміністративного правопорушення. До того ж, він одразу пройшов самостійно огляд на стан спяніння в наркодіспансері, за результатами якого був зроблений висновок, що він тверезий, а довідка з автосервісу про наявність підсвітлення номерного знаку спростовує взагалі законність його зупинки працівниками патрульної поліції.

Заслухавши пояснення особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 та його захисника ОСОБА_1 на підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважаю, що вона підлягає частковому задоволення за таких підстав.

Відповідно до вимог ст.ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Однак дані вимоги закону при розгляді справи щодо ОСОБА_3 судом виконані не в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст.268 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце та час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ст.ст.277-2,278 КУпАП, повідомлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є компетенцією виключно суду, який розглядає цю справу. Єдиним та офіційним засобом виклику цієї особи до суду, відповідно до зазначених норм закону, є тільки вручення повістки не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи. Виклик особи в інший спосіб (факсом, телефаксом, телефонограмою, SMS- повідомленнями) є винятковим та можливим лише у разі, якщо ця особа самостійно надала такі дані щодо себе та погодилася на виклик у такий спосіб, що повинно підтверджуватися відповідними процесуальними документами.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 був письмово повідомлений про розгляд справи лише 23 грудня 2017 року, коли він, власне й приймав участь. Після цього розгляд справи неодноразово відкладався, а 17 лютого 2017 року був продовжений та в цей день закінчений з винесенням оскаржуваної постанови. Однак, в матеріалах справи не міститься жодних відомостей про належне, відповідно до зазначених вимог закону, повідомлення повісткою ОСОБА_3 про час та місце розгляду справи щодо нього. Телефонограми, що містяться в цих матеріалах не можуть свідчити про таке повідомлення, так як відсутні будь-які дані про те, що він погодився на такий спосіб виклику, та що таке сповіщення дійсно мале місце. Тим більш в умовах, коли сам ОСОБА_3 знаходився на лікуванні та у письмових клопотаннях просив відкласти розгляд справи, що цілком підтверджується матеріалами справи, в тому числі відповідними довідками закладів охорони здоровя.

З урахуванням цього слід визнати, що ОСОБА_3 був позбавлений можливості реалізувати в суді свої права, передбачені ст.268 КУпАП, якими наділена особа, що притягається до адміністративної відповідальності, й зокрема права давати пояснення, подавати докази, брати участь в їх дослідженні, заявляти клопотання, користуватися юридичною допомогою тощо, тобто фактично був позбавлений права на захист, а в решті й на справедливий суд, право на який передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин доводи апелянта в цій частині є цілком обґрунтованими, а постанова судді не може бути визнана законною, а тому підлягає скасуванню.

Разом з тим, сам висновок суду першої інстанції про доведеність події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП за участю водія ОСОБА_3 та вини останнього у його вчиненні за обставин, наведених в постанові, підтверджується наявними в матеріалах справи, оціненими та наведеними у постанові суду доказами, які додатково та повторно було досліджено під час апеляційного розгляду, і не спростовуються апеляційними доводами останнього.

Цей висновок, зокрема, підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення АП1 №900715 від 02 грудня 2016 року, відповідно до якого процесуально задокументовано факт керування ОСОБА_3 транспортним засобом з явними ознаками алкогольного спяніння та відмови останнього від проходження огляду для визначення стану спяніння як на місці з використанням алкотестеру, так й в спеціальному медичному закладі, в присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5; письмовими поясненнями останніх на підтвердження зазначених подій; рапортами працівників патрульної поліції ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про причину зупинки транспортного засобу під керуванням водія ОСОБА_3.

Сам протокол про адміністративне правопорушення та додані до нього матеріали по документуванню дорожньо-транспортної пригоди складено в загальних межах відповідно до вимог ст.256 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого спяніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

В ході апеляційного розгляду справи було допитано в якості свідків працівників патрульної поліції ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які дуже детально описали причини зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_3 (відсутність підсвітлення номерного знаку) та обставини вчинення самого правопорушення. Відповідність цих свідчень дійсності цілком підтверджується переглянутим під час апеляційного розгляду відеозаписом, що міститься в матеріалах справи, зі змісту якого вбачається, що дії працівників поліції відповідають зазначеним вимогам закону, в тому числі й Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого спяніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, а ОСОБА_3 намагається у різний спосіб уникнути процедури огляду та затягнути час, що обґрунтовано було визнано саме як порушення вимог п.2.5 Правил дорожнього руху України, та в свою чергу утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Саме така пасивна поведінка правопорушника й виключає можливість зазначити в протоколі конкретні дії останнього на відмову від проходження цього огляду. Окрім того, відповідно до правої визначеності та співвідношення вимоги працівника поліції та дій особи, якій таку вимогу адресовано, остання спочатку повинна її виконати, а потім оскаржувати.

Доводи ОСОБА_3 про те, що зазначена правова норма не є діючою, не є слушними, так як Національна поліція України є саме правонаступником міліції, в тому числі у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Ці докази є належними, допустимими та достовірними, оскільки вони здобуті з додержанням процесуальної процедури, не суперечать фактичним обставинам справи і обєктивно узгоджуються між собою, а їх сукупність є достатньою для прийняття рішення про винуватість ОСОБА_3. А тому доводи апелянта про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення є необґрунтованими.

Доводи ОСОБА_3 в апеляційній скарзі про відсутність у нього як ознак алкогольного спяніння, так й факту самого знаходження в такому стані, не є слушними, оскільки, відповідно до п.2.5 Правил дорожнього руху України водій повинен на вимогу працівника поліції пройти у встановленому законом порядку медичний огляд для визначення стану спяніння, а тому не виконання такого обовязку з боку водія є грубим порушенням Правил дорожнього руху України. Самі підстави для такої вимоги, передбачені Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого спяніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, встановлення їх наявності є виключною компетенцією працівника поліції за його субєктивним сприйняттям наявних факторів. А тому посилання апелянта на пояснення сторонніх осіб з цього приводу є безпідставним, а факт того, що він був тверезим, взагалі не є вирішальним для даного правопорушення.

Таким чином, слід визнати, що даних, які б спростовували висновки місцевого суду в цій частині, апеляційна скарга не містить, і в суді апеляційної інстанції такі докази стороною захисту надані не були, а тому вимоги апеляційної скарги про закриття провадження в справі саме на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Разом з тим, відповідно до ч.2 ст.38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення. Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 02 грудня 2016 року, подія з участю ОСОБА_3 відбулася саме 02 грудня 2016 року, тобто строк накладення адміністративного стягнення на теперішній час сплинув. Таким чином, провадження по справі підлягає закриттю на підставі п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП.

На підставі викладеного та керуючись ст.294 КУпАП, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову судді Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 17 лютого 2017 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_3 скасувати.

Визнати ОСОБА_3 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Провадження по справі щодо ОСОБА_3 закрити на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП у звязку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст.38 КУпАП.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя судової палати у кримінальних справах та

справах про адміністративні правопорушення

Апеляційного суду Донецької області ОСОБА_9