Ухвала суду № 65614391, 16.03.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження:№ 22ц/790/264/17 Головуючий 1 інст. Шрамко Л.Л.

Справа № 642/203/14-ц Доповідач КарімоваЛ.В.

Категорія:про стягнення грошових коштів

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого: Карімової Л.В.,

суддів колегії: ОСОБА_1,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Баранкової В.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 02 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2014 року ОСОБА_4 звернулась до Ленінського районного суду міста Харкова з вказаним позовом, в якому просила стягнути на її користь солідарно з відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_3суму грошових коштів, еквівалентну на час ухвалення рішення суду 7500 доларів США, як набутих останніми без достатньої правової підстави, та судові витратипо справі.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що 09 вересня 2012 року вона уклала з відповідачем ОСОБА_5 попередній договір про відчуження належної останній частини житлового будинку з надвірними будівлями, що розташовані по вул. Нижня Гиївська, 139, у м. Харкові.

В договорі від 09.09.2012 року, оформленому у вигляді розписок сторін, зазначено, що він складений у присутності свідків; відповідач ОСОБА_5 зобовязалась продати їй (позивачу) 17/100 частин (приміщення №І, II, 1-2,1-3), земельну ділянку площею 6,41 кв.м., згідно рішення суду у справі №2-783 1964 року про порядок користування житловим будинком і земельною ділянкою по вул. Н. Гиївська, 139. При цьому ОСОБА_5 згодна на ціну 148 500,0 грн., що була еквівалентом 18 тис. доларів США, і згодна отримати цю суму коштів після продажу позивачем квартири АДРЕСА_1. До оформлення документів і виплати коштів за цю частину будинку відповідач ОСОБА_5 надала їй згоду на користування жилими приміщеннями вказаної частини будинку. Окремою розпискою ОСОБА_5 та інший власник будинку ОСОБА_6 надали згоду на проживання у відчужуваній частині будинку без права на житло особам, зазначеним покупцем (позивачем) ОСОБА_4

Таким чином, ще 09.09.2012 року сторони погодили всі істотні умови майбутнього договору купівлі-продажу частини житлового будинку та визначили момент, з яким повязується виникнення відповідних прав та обовязків сторін щодо продажу частини житлового будинку - продаж позивачем належної їй квартири. 14.12.2012 року на прохання продавця ОСОБА_5 з метою належного оформлення документів для відчуження належної їй частини житлового будинку з надвірними будівлями по вул. Нижня Гиївська, 139 у м. Харків, через її рідну доньку ОСОБА_3 позивач передала завдаток у розмірі еквівалентному 6000 доларів США. На підтвердження наведеного відповідачем ОСОБА_3 було власноруч складено розписку у простій письмовій формі. 14.05.2013 року ОСОБА_3 отримала від позивача для передачі ОСОБА_5 суму коштів у розмірі, еквівалентному 1 500 доларів США, про що надала розписку.

У грудні 2012 року позивач продала свою квартиру, тобто настала та подія, з якою сторони повязували виникнення у них прав та обовязків щодо необхідності укладання основного договору купівлі-продажу частини житлового будинку. Однак, у звязку з тим, що сторони не визначили чітку дату юридичного оформлення укладання договору купівлі-продажу, позивач у жовні 2013 року направила відповідачам листи, в яких було встановлено конкретний момент і місце нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу частини житлового будинку - 18.11.2013 року о 10 год.00 хв. у приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за адресою: м. Харків, вул. Маршала Бажанова, 12, для чого відповідачам пропонувалося зявитися з повністю готовим для продажу пакетом документів.

Відповідачі не зявилися у визначений строк до приватного нотаріуса для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу частини житлового будинку, про що нотаріусом позивачу було видано відповідну довідку від 18.11.2013р. За №226/01-16.

Будь-яких інших відомостей від відповідачів щодо підстав їхньої неявки до приватного нотаріуса чи заперечень на вимогу зявитися до визначеного позивачем нотаріуса не надходило.

Оскільки відповідачі ухиляються від нотаріального посвідчення основного договору купівлі-продажу частини житлового будинку на умовах, визначених попереднім договором від 09.09.2012 року, передані позивачкою для відповідачів кошти у загальному розмірі 7 500 доларів США є такими, що одержані останніми без достатньої правової підстави, оскільки підстава, на якій вони були передані, відпала з вини відповідачів, та підлягають солідарному стягненню з них.

Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 02 липня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволені частково. Стянуто на її користь з ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 148 920,00 грн., що є еквівалентом 6000,00 дол. США та 592,00 грн. судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати вказане рішення суду першої інстанції як незаконне та необгрунтоване та ухвалити рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити у повному обсязі.

При цьому посилається на те, що задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що вона, ОСОБА_3, отримала від позивача грошові кошти без достатньої правової підстави. Доказів про отримання вказаних грошових коштів від ОСОБА_3 відповідачем ОСОБА_5 до суду не надано.

Крім того в рішенні зазначено про те, що вона належним чином повідомлена про дату розгляду справи.

Вважає, що всупереч вимогам ст.ст.212-214 ЦПК України фактичні обставини справи щодо заявлених вимог судом першої інстанції належним чином не з»ясовані. Також, під час ухвалення рішення судом не враховано, що вона взяла гроші від ОСОБА_4 у розмірі екв.6000 дол.США для передачі ОСОБА_5 як дочка останньої, а не як її представник і про це достовірно було відомо позивачу і в розписці нема жодного посилання на довіреність.

В матеріалах справи є копія розписки ОСОБА_5 про отримання коштів від ОСОБА_3, але суд вказує на її відсутність.

Вислухавши пояснення учасників процесу, що зявилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з доведеності факту отримання ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 6000 дол. США.

Колегія суддів погоджується з таким висновком районного суду, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 14.12.2012 року ОСОБА_4 передала з метою належного оформлення документів для відчуження частини житлового будинку з надвірними будівлями по вул. Нижня Гиївська, 139 у м. Харків ОСОБА_3 завдаток у розмірі еквівалентному 6000 доларів США, що підтверджено розпискою останньої.

Згідно з розпискою від 14.05.2013 року ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_4 для передачі ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 1500 доларів США.

При цьому ОСОБА_3 не була власником вказаного житлового будинку з надвірними будівлями, та на момент отримання вказаних грошових коштів не була наділена такими повноваженнями з боку власника домоволодіння, оскільки строк дії довіреності, виданої власником житлового будинку ОСОБА_5, сплинув 21.07.2011 року, і остання зазначених дій ОСОБА_3 уподальшому не схвалювала.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про отримання ОСОБА_3 від позивача грошових коштів у сумі 6000 дол. США без достатньої правової підстави, оскільки остання не мала права вчиняти будь-яких дій, спрямованих на продаж спірного нерухомого майна.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження передачі ОСОБА_3 ОСОБА_8 коштів в сумі 1500 дол. США, які вона отримала від ОСОБА_4

Посилання в апеляціцйній скарзі ОСОБА_3 на те, що вона брала грошові кошти не як представник ОСОБА_4, а як її дочка, не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки наявність родинних звязків між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не є підставою відповідно до вимог ст. 237-242 ЦК України для виникнення у останньої права діяти від імені ОСОБА_5

ОСОБА_3 в апеляційній скарзі посилається на наявність розписки ОСОБА_5 про отримання коштів від ОСОБА_3, однак матеріали справи такої розписки не містять.

Не надано такої розписки ОСОБА_3 та (або) її представником й до суду апеляційної інстанції.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги по суті зводяться до переоцінки наданих сторонами доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції по оцінці цих доказів та особового тлумачення позивачем норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що у відповідності до ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення районного суду без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 02 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання цією ухвалою законної сили.

Головуючий:

Судді: