Ухвала суду № 65614117, 21.03.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження №22-ц/790/1568/17 Головуючий 1-ї інстанції Єрмоленко В.Б.

Справа №639/5294/16-ц Доповідач Довгаль А.П.

Категорія: договірні

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого судді Довгаль А.П.

суддів Овсяннікової А.І., Коваленко І.П.,

при секретарі Щегельському Д.О.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 грудня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватної виробничо-комерційної фірми «Лана» про визнання договору неукладеним та стягнення безпідставно набутого майна (грошових коштів), -

в с т а н о в и л а:

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватної виробничо-комерційної фірми «Лана» (надалі -ПВКФ «Лана» або фірма), в якому просила: 1.визнати неукладеним договір на виготовлення деревяних дверей; 2.стягнути з відповідача на її користь безпідставно набуті грошові кошти - 24000,00грн.; 3.стягнути збитки від інфляції - 21298,31грн.; 4.стягнути 3% (процента) річних від простроченої суми - 2175,78грн.; 5. стягнути суму процентів на рівні облікової ставки НБУ - 14872,23грн.; 6. моральну шкоду - 43000,00грн.; 7. судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1053,46грн.

Заявлені вимоги позивач мотивує тим, що влітку 2013 року вона мала намір укласти з відповідачем договір на виконання фірмою столярних робіт на виготовлення деревяних дверей для квартири в м. Києві, що належить їй. У липні 2013 року в якості авансу на майбутнє зобовязання позивач передала менеджеру ПВКФ «Лана» грошові кошти - 24 000,00грн., зафіксувавши тим самим початкову вартість робіт. Також позивач зазначає, що договір не був та не міг бути укладеним, оскільки вона не могла надати ПВКФ «Лана» правильні розміри дверей, т.я. підлога у її квартирі на той час ще не була підготовлена, у звязку з чим визначити розміри дверей для встановлення їх в квартирі було неможливим. Пізніше вона взагалі вирішила не проводити ремонт в квартирі м. Києва, запропонувала повернути їй сплачений аванс, проте відповідач на її звернення не відреагував. Вважає, що ПВКФ «Лана» заволоділа без достатніх правових підстав її грошовими коштами та безпідставно ними користувалася, тому на підставі ст.ст. 1212, 1214, 625 ЦК України зобовязана сплати штрафні санкції, а також моральну шкоду з розрахунку 50,00грн. за кожен день моральних страждань, а саме за період з 01.03.2013р. по 08.07.2016р., що за її підрахунком складає 860 днів.

В судовому засіданні суду першої інстанції позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 заявлені вимоги підтримали і просили їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача ПВКФ «Лана» - ОСОБА_3 заперечував проти задоволення позову, вважаючи його надуманим та необґрунтованим. При цьому звернув увагу на те, що між сторонами не було укладено договору підряду на виготовлення дверей, оскільки ОСОБА_1 не могла надати їм правильні розміри, а тому неможливо було визначити на майбутнє загальну вартість матеріалу і робіт, у звязку з чим ніякого строку сторонами не визначалося та не обумовлювалося. Також, інший представник ПВКФ «Лана», в особі директора фірми ОСОБА_4, стверджував, що фірма чекаючи уточнення конкретних розмірів виробу, закупила деревину і не використовувала її. Інформацію про місце свого проживання чи перебування або засоби звязкупозивач їм не залишила, будь-яким чином звязатися з ОСОБА_1 вони не могли. При цьому сама ОСОБА_1 протягом трьох років з письмовою вимогою про повернення грошових коштів до них не зверталася, обовязок по поверненню 24000,00грн. виник у фірми лише перед зверненням позивача до суду.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 грудня 2016 року в позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПВКФ «Лана» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 24000,00грн., отриманіу 2013 році за договором підряду, судові витрати в розмірі 551,20грн., а всього 24551,20грн.

В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування грошовими коштами, інфляційних втрат, 3% (відсотків) річних та моральної шкоди скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, на неповне зясування обставин справи та на неналежну оцінку наданим доказам.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що зявилися, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені надані сторонами докази, їм дана належна правова оцінка, правильно визначено природу спірних правовідносин та закон, який їх регулює та на підставі встановленого ухвалене рішення, яке відповідає вимогам ст.ст. 10, 60, 212, 214, 215 ЦПК України.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні вимог в частині стягнення збитків від інфляції, 3% річних від простроченої суми, процентів на рівні облікової ставки НБУ та моральної шкоди, суд дійшов правомірного висновку про відсутність для цього законних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 влітку 2013 року звернулася до ПВКФ «Лана» з проханням виконати роботи по виготовленню деревяних дверей для її квартири у м. Києві. Позивач вибрала конкретні зразки, внесла 50% від приблизної вартості замовлення - 24000,00грн., та зобовязалася надати чіткі розміри дверей або домовитися про час виїзду майстра для проведення таких замірів. При цьому ОСОБА_1 повідомила, що в квартирі проводиться ремонт, підлога не підготовлена, у звязку з чим провести вимір дверей фактично не можна. У подальшому, через ситуацію яка відбулася в країни, ОСОБА_1 відмовилася від проведення ремонтних робіт в квартирі та виготовлення дверей в 2014 році, про що повідомила менеджера ПВКФ «Лана» по телефону. Однак, більше ніяких дій з цього приводу позивач не застосовувала.

Лише на початку 2016 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача з усною вимогою про поверненням грошей, як вона пояснювала, у телефонному режимі. Відповідач в свою чергу запропонував ОСОБА_1 скласти відповідну письмову заяву на повернення грошей. Але, через її незгоду написати таку заяву, відповідач відмовився повертати внесену суму, оскільки бухгалтерія не мала права без заяви, яка повинна бути підставою для видачі (повернення) коштів відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

.

Згідно ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

З урахуванням положень вищеназваної статті, суд дійшов правомірного висновку стосовно того, що ПВКФ «Лана» зобовязана була повернути ОСОБА_1 24000,00грн. при предявленні такої вимоги.

Відповідно до ч.2 ст.1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

За правилами ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до вимог ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується з доводами суду, наведеними в оскаржуваному рішенні, щодо відсутності, в даному випадку, підстав для застосування положень ст.625 ЦК України, а саме для стягнення 3% (процентів) річних за користування грошима та суми інфляції. При цьому суд виходив з того, що саме з вини позивача, яка майже три роки не повідомляла ПВКФ «Лана» про своє рішення щодо подальшого укладення договору побутового підряду або про відмову від свого наміру на виготовлення дверей, через що відповідач був в неведенні. Також ОСОБА_1 не довела моменту виникнення у ПВКФ «Лана» зобовязання по поверненню грошових коштів, а враховуючи, що зобовязання за договором підряду, який позивач передбачала укласти з відповідачем в майбутньому, є безпосереднього виготовлення дверей, а не грошове зобовязання.

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди, то вони є також надуманими, приймаючи до уваги те, що ніякого договору, в якому були б визначені всі його істотні умови, сторонами не укладалося, а тому випадки відшкодування такої шкоди не оговорювалося, а на підставі ст.ст. 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» відшкодування моральної шкоди можливе лише тоді, коли вона полягала в наданні небезпечної для життя і здоровю продукції.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суттєвими не являються, тому підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції, яке ухвалено з дотриманням вимог закону, колегія суддів не вбачає.

Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307ч.1п.1), 308, 313, 314ч.1п.1), 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді