Ухвала суду № 65613497, 23.03.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/226/2017(м)

264/3228/16-ц

Категорія 32 Головуючий у 1-й інстанції Харитонова Г.Л.

Суддя-доповідач Мироненко І.П.

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

23 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Мироненко І.П.

суддів: Баркова В.М., Биліни Т.І.

секретаря Зал Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь», третя особа: Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок трудового каліцтва,-

в с т а н о в и л а:

У травні 2016 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом посилаючись на те, що у зв'язку з отриманою травмою на виробництві 19 вересня 1997 року йому було встановлено ступінь втрати працездатності 30%. Зазначав, що моральна шкода полягає у фізичних та моральних стражданнях у зв'язку з ушкодженням здоров'я. Просив стягнути з відповідача 25 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 лютого 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково. Стягнуто з ПрАТ «МК «Азовсталь» на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 2550 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вказує на те, що ст.440-1 ЦК УРСР передбачено, що розмір відшкодування визначається судом, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати, яка на час розгляду справи у 2016 році дорівнювала 1450 грн., таким чином, розмір моральної шкоди не міг бути визначений менше 7250 грн. Пунктом 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року №472, на які послався суд, максимальний розмір відшкодування моральної шкоди визначений у розмірі 2250 грн. Вважає, що оскільки є такі протиріччя у нормативно-правових актах, то підлягає застосовуванню норма кодифікованого закону через те, що він має вищу юридичну силу ніж п.11 Правил, які є підзаконним нормативно-правовим актом. Вважає, що до даних правовідносин суду необхідно застосовувати ст. 440-1 ЦК УРСР, ст. 95 КЗпП та правові позиції Верховного Суду України, викладені у справах № 6-188цс14 від 24 грудня 2014 року, а також №6-156цс14, №6-207цс14 та у справі №6-24цс15 від 18 березня 2015 року.

Позивач ОСОБА_2, представник третьої особи ФССНВВПЗ в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Виходячи з положень ч.5 ст.76, ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглянув справу за відсутності осіб, що не з'явились.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_4, який підтримав доводи апеляційної скарги, заперечення представника відповідача ПрАТ «МК «Азовсталь» Щирої В.Л., перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 із червня 1996 року по 28 травня 2001 року знаходився у трудових відносинах з відповідачем ПрАТ «МК «Азовсталь».

19 вересня 1997 року о 20-30 год., під час виконання позивачем трудових обов'язків, стався нещасний випадок, внаслідок якого ОСОБА_2 було травмовано та він отримав тілесні ушкодження, про що 23 вересня 1997 року було складено акт №66 про нещасний випадок (форма Н-1), а.с. 95-99.

Висновком МСЕК від 19 травня 1998 ОСОБА_2 уперше встановлено ІІІ групу інвалідності та 30% втрати працездатності (а.с.124).

Згідно з висновком МСЕК від 20 листопада 2003 року ОСОБА_2 встановлено 15% втрати працездатності безстроково, група не встановлена (а.с. 125).

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 і стягуючи на його користь з ПрАТ «МК «Азовсталь» 2550 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок ушкодження здоров'я під час виконання трудових обов'язків потерпілому спричиняються моральні та фізичні страждання. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходив із дії норм права на час виникнення спірних правовідносин, коли існувало обмеження розміру відшкодування моральної шкоди не більше 150 неоподаткованих мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат. Також суд виходив і засад виваженості, розумності та справедливості з урахуванням глибини моральних та фізичних страждань позивача.

З таким висновком суду колегія суддів не може не погодитись, оскільки він відповідає вимогам закону та встановленим обставинам справи.

Згідно ст.440-1 ЦК УРСР (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Цією ж нормою було визначено, що моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних і моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менш п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Водночас, на час виникнення спірних правовідносин можливість відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, за рахунок роботодавця на підставі рішення суду передбачалася Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року №472 (далі Правила).

Відповідно до п.1 Правил власник підприємства, установи і організації (надалі - підприємство) або уповноважений ним орган (надалі - власник) несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків (надалі - ушкодження здоров'я), а також за моральну шкоду заподіяну потерпілому власником фізичного чи психічного впливу небезпечних або шкідливих умов праці.

Власник звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його вини, а умови праці не є причиною моральної шкоди.

Вина відповідача у заподіянні шкоди позивачу встановлена матеріалами справи і підтверджується даними акту за формою Н-1 про нещасний випадок, що стався 19 вересня 1997 року під час виконання ним трудових обов'язків, розпорядженням по крупносортному прокатному цеху ВАТ "МК"Азовсталь" № 471/ТБ від 24 вересня 1997 року, акту по факту заподіяння шкоди комбінату від 23 вересня 1997 року. За змістом вказаних документів обставини травмування вказують на те, що позивач не був забезпечений безпечними умовами праці (а.с. 95-99, 117-118, 119-120).

Згідно з роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" із змінами внесеними постановою від 25 травня 2001 року №5, моральна шкода може складатися зокрема у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного способу життя, при настанні інших негативних наслідків.

Рішенням Конституційного Суду від 27 січня 2004 року (справа №1-9/2004 року про відшкодування моральної шкоди фондом соціального страхування) регламентовано, що громадяни, яким встановлена стійка втрата професійної працездатності мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди. Відповідно до п.4.1 цього ж рішення, ушкодження здоров'я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, заподіють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і переносить значно більшу моральну шкоду, чим працівник, що не втрачає професійної працездатності.

Враховуючи, наведені вище мотиви, а також те, що позивачу вперше встановлена втрата професійної працездатності внаслідок трудового каліцтва 19 травня 1998 року, відшкодувати моральну шкоду повинен відповідач. Судом вірно враховано, що право потерпілого на відшкодування моральної шкоди виникає у особи з дня встановлення її стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК. А відтак підлягають застосуванню норми матеріального права, чинні на цей період часу. Тому суд першої інстанції вірно врахував, що на момент виникнення у позивача права на відшкодування моральної шкоди діяли Правила, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 472 від 23 червня 1993 року, із змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України №1100 від 03 жовтня 1997 року.

Абзацом 5 пункту 11 Правил було передбачено, що розмір відшкодування моральної коди не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат.

Як роз'яснено у Пленумі Верховного Суду України у п.9 постанови від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Наведене у поєднанні зі ст.ст. 3,8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року справа №6-207цс14, №6-156цс14, від 18 березня 2015 року справа №6-24цс15 і відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обов'язковими для всіх судів України.

Таким чином, з урахуванням конституційної значимості здоров'я, як невідчужуваного і нерушимого блага, що належить людині від народження й охороняється державою, виходячи із вищезазначених обставин справи, суд першої інстанції вірно виходив з того, що заявлена позивачем вимога є обґрунтованою частково. Суд дав належну оцінку доказам позивача про ступінь спричинених йому моральних страждань, виважено підійшов до визначення розміру відшкодування, навів у рішенні достатньо мотивів, у тому числі врахував роз'яснення Пленуму Верховного Суду України у постанові № 4 від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", а саме врахував обсяг та характер страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат їх тривалість і неможливість повного відновлення, а також обсяг додаткових зусиль для організації свого життя та прийшов до вірного висновку, визначивши суму відшкодування в розмірі 2550 грн. При цьому суд врахував, що для визначення розміру шкоди яка підлягає відшкодуванню позивачу має братися неоподатковуваний мінімум доходів громадян, оскільки на момент встановлення втрати працездатності позивача для відшкодування шкоди завданої працівникові діяла спеціальна норма, яка регулювала спірні правовідносини, а тому визначив суму відшкодування моральної шкоди, котра не могла на той час перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суд відходить від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року у справі №6-188цс14, що визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди необхідно виходити саме з розміру мінімальної заробітної плати на час розгляду справи, оскільки обставини не є тотжними. За обставинами даної справи, втрату працездатності позивачеві було встановлено висновком МСЕК від 09 липня 1994 року, а на той час абзацом 5 п.11 Правил було передбачено обмеження максимального розміру відшкодування моральної шкоди 200 мінімальними розмірами заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Розглянувши справу відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, і дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_2

Наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Отже, судове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні, тому рішення суду підлягає залишенню без змін, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий І.П. Мироненко

Судді: В.М. Барков

Т.І. Биліна