Рішення № 65608762, 24.03.2017, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа № 639/3729/15-ц

Провадження № 2/639/30/17

РІШЕННЯ

(Заочне)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2017 року Жовтневий районний суд м. Харкова

в складі: головуючого судді Труханович В.В.,

за участю секретаря Антохіної О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійними довіреності, договору міни та визнання права власності, суд

ВСТАНОВИВ:

20 квітня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до відповідачів з позовом, в якому просила визнати недійсним договір міни квартири АДРЕСА_1 на будинок №13 по вул. Борисова в с. Польове Дергачівського району Харківської області від 03 жовтня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_4, складеним між ОСОБА_3, який діяв на підставі довіреності від ОСОБА_1, та ОСОБА_2; зобовязати ОСОБА_2 повернути квартиру АДРЕСА_2 Т.В.; стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача судові витрати.

В подальшому позивачем було надано уточнений позов, відповідно до якого вона просила визнати недійсною довіреність, посвідчену приватним нотаріусом ОСОБА_6 13.09.2011 року за №2239, якою ОСОБА_1 уповноважує ОСОБА_3 обміняти квартиру на будинок; визнати недійсним договір міни, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_4 03.10.2012 року за №1659, за яким ОСОБА_1 (від імені якої діє ОСОБА_3О.) міняє квартиру №1 в будинку№4 по пров. Карпівському в м. Харкові на належний ОСОБА_2 будинок №13 по вул. Борисова в с. Польова Дергачівського району Харківської області; визнати право власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_3.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, щоквартира №1 у будинку№4 по пров. Карпівському у м. Харкові належала ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності.

В квітні 2011 року між нею та агентством нерухомості «Аверс» було укладено договір для проведення обміну її квартири. В ході підготовки документів до укладання угоди зясувалось, що квартира позивача не може бути приватизована, доки не буде змінено її номер з «квартира№2» на «квартира №1». Для приведення у належний стан документів ОСОБА_1 надала довіреність працівнику агентства нерухомості «Аверс» відповідачу ОСОБА_2

13.09.2011 року приватним нотаріусом ОСОБА_6 посвідчено довіреність, якої ОСОБА_1 уповноважує ОСОБА_3 обміняти належну їй квартиру.

Позивач зазначає, що вона не розуміє українську мову, а належного зачитування їй тексту довіреності з перекладом на російську мову проведено не було. Крім того, вона є інвалідом 3 групи через психічне захворювання. У звязку з цими обставинами, позивач всі правочини укладає у присутності свого сина.

Однак, у день складання довіреності, а саме 13.09.2011 року позивач поїхала до нотаріуса разом зі ОСОБА_2, у відсутність сина. У нотаріуса після підготовки бланку довіреності, понад одну годину вони очікували ОСОБА_3, після чого нотаріус та ОСОБА_2 стала вмовляти позивача підписати довіреність на імя особи, яку вона ніколи не бачила та не знає, пояснивши, що ця довіреність не на обмін квартири, а на підготування документів. Бланк довіреності візуально був схожий на той, який ОСОБА_1 підписувала при наданні довіреності на оформлення документів, що також вплинуло на її сприйняття даного документу.

Отже, піддавшись тиску з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_7, позивач підписала довіреність, як вона вважала на приведення у відповідність документів по квартирі АДРЕСА_4.

Позивач стверджує, що довіреність від 13.09.2011 року складена нею під впливом помилки щодо обставин, яка має істотне значення, а саме переліку дій, на які видається довіреність. Підписуючи довіреність вона не мала наміру створити правові наслідки у вигляді уповноваження ОСОБА_3 на обмін своєї квартири, а тому вважає зазначений правочин недійсним та таким, що не створює правових наслідків.

Що стосується договору міни, посвідченого 03.10.2012 року приватним нотаріусом ОСОБА_4, то даний договір містить ряд недоліків, а саме:

З моменту укладання ОСОБА_1 договору з агентством нерухомості та надання довіреності для приведення у відповідність документів до посвідчення договору міни минуло більше року. Протягом цього часу позивач проживала в ІНФОРМАЦІЯ_1 (було укладено відповідний договір оренди). В той час було виявлено ряд прихованих недоліків цього будинку, та було прийнято рішення не укладати договір міни.

Крім того, позивач почала сумніватися в чесності та порядності працівників агентства «Аверс» (агент ОСОБА_8 забирав у неї паспорт, документи на квартиру).

Договір міни було призначено на 16.10.2012 року у приватного нотаріуса ОСОБА_9 В цей день ОСОБА_2 сказав по телефону, що договір вже оформлений, а ОСОБА_8 повідомив, що не знає де документи на квартиру. З цього приводу позивач зверталась до правоохоронних органів.

Оспорюваний договір міни ОСОБА_1 отримала через півроку після його укладання, після того, як ОСОБА_8 повідомив у якого нотаріуса це можна зробити.

Отже, у оспорюваному договорі міни відсутнє волевиявлення відчужувача квартири, з огляду на вищеописану помилку при укладанні довіреності.

Крім того, предмет договору міни має ряд недоліків, а саме: невідповідність загальної площі житлового будинку, вказаної в договорі міни тій площі, що зазначена в технічному паспорті; явна невідповідність цін на житло, вказаних в договорі міни; невідповідність умов договору міни умовам попередніх угод, а саме щодо дати укладання договору та нотаріуса; відсутність кадастрового номеру земельною ділянки.

ОСОБА_1 було відмовлено у державній реєстрації прав на будинок, оскільки в договорі не міститься даних щодо земельної ділянки, на якій розташовано житловий будинок.

Всі вищевикладені обставини вимусили позивача звернутися до суду з даним позовом.

Позивач та його представникв судовому засіданні заявлений позов підтримали, просили суд його задовольнити з підстав, які зазначені у рішенні вище.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 в судове засідання не зявилися, про день та час слухання справи повідомлялися, про причину неявки суд не повідомили. На підставі вимог ст. 224-226 ЦПК України суд вважає можливим розглянути справу у відсутності відповідачів т ухвалити по справі заочне рішення проти чого не заперечували позивач та його представник.

Третя особа приватний нотаріус ХМНО ОСОБА_4. в судове засідання не зявилась, про день, час, та місце розгляду справи повідомлялася, надала заяву з проханням справу розглянути у її відсутність.

Третя особа приватний нотаріус ХМНО ОСОБА_6 в судове засідання не зявився, про день, час, та місце розгляду справи повідомлявся, причина неявки суду невідома.

Суд, вислухавши пояснення позивача та її представника, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні було встановлено, що 21.04.2011 року між ОСОБА_1 (замовник) та Агентством нерухомості «Аверс» (виконавець) було укладено договір, відповідно до умов якого, виконавець має ексклюзивне право на пошук потенційних покупців на обєкт нерухомості двохкімнатної квартири, що розташована в м. Харкові, по пров. Карпівському,4. Початкова вартість обєкту нерухомості складає 152000 грн. ( а.с. 13)

13.09.2011 року ОСОБА_1 оформила довіреність на імя ОСОБА_3, якою вона уповноважує останнього обміняти належну їй квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_5 на житловий будинок розташований за адресою с. Польова Дергачівського району Харківської області, вул. Борисова, буд. 13 належний ОСОБА_2 на умовах на свій розсуд, шляхом укладання та підписання договору міни за ціну за його розсудом.

Дана довіреність посвідчена приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області ОСОБА_6 (а.с.11)

У відповідності до ч.1 та ч.3 ст. 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобовязана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Також, ч.1 ст. 244 ЦК України передбачено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватись за довіреністю.

В звязку з цим, як передбачено ч. 1 ст. 238 ЦК України, представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Крім того, ст. 1003 ЦК України передбачено, що у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

При таких обставинах, з наведених вище норм актів цивільного законодавства України випливає, що представник є особою, яка уповноважена вчиняти лише ті правочин від імені довірителя, якого він представляє на підставі довіреності, право на вчинення яких має особа, яку він представляє, і ці дії повинні бути правомірними, конкретними і здійсненними.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 пояснила, що вона підписуючи довіреність на імя ОСОБА_3 з правом обміну її квартири вважала, що підписує довіреність на оформлення документів на квартиру. Таку довіреність вона раніше оформляла на імя ОСОБА_10 Позивач зазначає, що вона помилялась щодо обставин, яка має істотне значення, а саме переліку дій, на які видається довіреність. Підписуючи довіреність вона не мала наміру створити правові наслідки у вигляді уповноваження ОСОБА_3 на обмін своєї квартири.

Згідно з частиною третьоюстатті 203 ЦК Україниволевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина першастатті 229 ЦК України).

З роз'яснень, викладених у пункті 19постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», убачається, що відповідно достатей 229-233 ЦК Україниправочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини 3 статті10та статті60 ЦПК Україникожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених,статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. (стаття 212 ЦПК України)

Матеріали справи містять копію довіреності ОСОБА_1 на імя ОСОБА_8 від 28.11.2011 року, посвідчену приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_9, про надання повноважень представляти її інтереси у відповідних уповноважених органах приватизації при вирішенні питання щодо приватизації у приватну власність займаної нею квартири АДРЕСА_6. ( а.с. 12)

Отже ствердження позивача ОСОБА_1 відносно того, що підписуючи довіреність на імя ОСОБА_3 вона вважала, що підписує довіреність з правом представляти її інтереси при вирішенні питання щодо приватизації її квартири, як то було зазначено у довіреності від її імені на імя ОСОБА_8, спростовується вищезазначеним доказам, оскільки дана довіреність була оформлена значно пізніше, ніж довіреність на імя ОСОБА_3 з правом укладати договір міни.

Крім того, суд зазначає, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 на момент підписання довіреності від 13.09.2011 року виповнилося повних 45 років, а тому у суду відсутні підстави вважати, що вона могла помилятися відносно того, яку саме довіреність підписує, та які повноваження надаються за нею.

Також матеріали справи не містять будь-якої медичної документації стосовно стану здоровя ОСОБА_1 на момент підписання довіреності від 13.09.2011 року, яка могла свідчити про її стан здоровя та про те, що вона не розуміла значення своїх дій.

Отже, суд зазначає, що підписуючи довіреність від 13.09.2011 року на імя ОСОБА_3, позивач ОСОБА_1 повинна була розуміти які повноваження за даною довіреністю вона передає ОСОБА_3

Разом з тим суд зазначає, що як вбачається з тексту довіреності від 13.09.2011 року, за якою ОСОБА_1 уповноважує ОСОБА_3 обміняти належну їй квартиру на належний ОСОБА_2 будинок, дана довіреність видана строком на три роки без права передоручення іншим особам.

Отже, строк дії довіреності закінчився 13.09.2014 року.

В частині 1 ст. 247 ЦК України зазначено, що строк довіреності встановлюється у довіреності.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 248 ЦК України, представництво за довіреністю припиняється у разі закінчення строку довіреності.

Отже, суд не знаходить підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині визнання недійсною довіреності від 13.09.2011 року за №2239, якою ОСОБА_1 уповноважує ОСОБА_3 обміняти квартиру на будинок.

Крім того, судом було встановлено, що 03.10.2012 року між ОСОБА_3, який діяв в інтересах ОСОБА_1, та ОСОБА_2 було укладено договір міни квартири на будинок.

Зі змісту даного договору вбачається, що ОСОБА_1 міняє квартиру №1, що знаходиться в м. Харкові, пров. Карпівський, буд. 4 та складається з двох житлових кімнат, житлова площа 24,7 кв.м, загальна площа 32,9 кв.м на житловий будинок №13, що знаходиться в с. Польова Дергачівського району Харківської області, вул. Борисова, та складається в цілому з літ. «А1» - будинок, літ. «Б» - сарай, літ. «В» - літня кухня, літ. «Г» - погріб, літ. «Д» - вбиральня, літ. «Є» - душ, літ. «Ж», «б» - навіс, №1-№2 огорожа, житлова площа 27,0 кв.м, загальна площа 76,0 кв.м, який належить ОСОБА_2

В пункті 3 Договору зазначено, що за домовленістю сторін вартість квартири №1 становить 120440 грн., вартість житлового будинку №13 становить 121494 грн.

Міна здійснена без доплат (п.4 Договору). ( а.с. 8-9)

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 715 ЦК України, за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобовязується передати другій стороні у власність один товар в обмін на іншій товар.

Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобовязань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. (ч.3 ст. 203 ЦК України)

Під час судового засідання судом було встановлено, що у позивача ОСОБА_1 виявилося бажання на реалізацію належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_7, у звязку з чим вона звернулася до Агенства нерухомості «Аверс», з яким 21.04.2011 року уклала договір про надання послуг, а саме про пошук потенціальних покупців на вищезазначений обєкт нерухомості. ( а.с. 13)

Крім того, в подальшому, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 була укладена угода про аванс та оплату послуг від 10.08.2011 року, відповідно до якої вартість обєкту нерухомості, що продається, а саме АДРЕСА_8, складає 136000 грн. (а.с. 118)

Згідно угоди про аванс і оплату послуг від 08.09.2011 року, яка укладена між тими сторонами, вартість нерухомості, а саме житлового будинку з надвірними будівлями №13 по вул. Борисова в с. Польове Дергачівського району Харківської області, зазначена 88000 грн. (а.с. 119)

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 зазначила що до будинку №13 по вул. Борисова в с. Польова Дергачівського району Харківської області вона поселилася до укладання договору міни, та проживала в ньому більше року.

Дані обставини підтвердив в судовому засіданні свідок ОСОБА_11, син позивача.

Отже, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 мала намір продати квартиру, що належала їй на праві особистої власності, та придбати замість неї нове житло, а саме будинок №13 по вул. Борисова в с. Польове Дергачівського району Харківської області, у звязку з чим виконала ряд дій, про які зазначено у рішенні вище.

Що стосується стверджень позивача відносно того, що предмет договору міни має ряд недоліків, а саме: невідповідність загальної площі житлового будинку, вказаної в договорі міни тій площі, що зазначена в технічному паспорті; явна невідповідність цін на житло, вказаних в договорі міни; невідповідність умов договору міни умовам попередніх угод, а саме щодо дати укладання договору та нотаріуса; відсутність кадастрового номеру земельною ділянки, суд з цього приводу зазначає наступне.

Так, частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відносно невідповідності цін на житло, вказаних в договорі міни, суд зазначає, що згідно довіреності від 13.09.2011 року, на підставі якої ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 обміняти належну їй квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_5 на житловий будинок розташований за адресою с. Польова Дергачівського району Харківської області, вул. Борисова, буд. 13 належний ОСОБА_2 на умовах на свій розсуд, шляхом укладання та підписання договору міни за ціну за його розсудом. (а.с. 11)

В п.3 договору міни квартири на будинок від 03.10.2012 року зазначено, що за домовленістю сторін вартість квартири становить 120400 грн., вартість житлового будинку 121494 грн. (а.с. 8-9)

Отже, суд вважає, що при укладанні договору міни від 03.10.2012 року сторони самостійно, на свій розсуд визначили вартість майна, що є предметом договору міни.

Щодо невідповідності умов договору міни умовам попередніх угод, а саме щодо дати укладання договору та нотаріуса, суд зазначає, що позивачем в супереч вимогам ст.ст. 10,60 ЦПК України не надано доказів на підтвердження укладання даних договорів, а угоди про аванс та оплату послуг від 10.08.2011 року та від 08.09.2011 року, які укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що маються в матеріалах справи, не містять будь-якої інформації щодо домовленості сторін відносно дати укладання договору та нотаріуса, який буде посвідчувати даний договір.

Також позивач зазначає, що площа житлового будинку, яка вказана в договорі міни не відповідає тій площі, що зазначена в технічному паспорті на будинок.

Згідно договору міни квартири на будинок від 03.10.2012 року площа житлового будинку №13, що знаходиться в с. Польова Дергачівського району Харківської області, вул. Борисова, та складається в цілому з літ. «А1» - будинок, літ. «Б» - сарай, літ. «В» - літня кухня, літ. «Г» - погріб, літ. «Д» - вбиральня, літ. «Є» - душ, літ. «Ж», «б» - навіс, №1-№2 огорожа, житлова площа 27,0 кв.м, загальна площа 76,0 кв.м. (а.с. 8)

На підтвердження своєї позиції позивач ОСОБА_1 надала суду технічний паспорт на житловий будинок по вул. Борисова, буд. 13 складений станом на 15.05.2002 року.

Однак, суд критично відноситься до даних стверджень позивача, виходячи з наступного.

Так, главою 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачений перелік документів, який необхідний для вчинення нотаріальних дій при відчудженні майна.

Пунктом 1.1. Порядку передбачено, що правочини щодо відчуження та застави майна, право власності на яке підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що посвідчують право власності (довірчої власності) на майно, що відчужується або заставляється, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та у передбачених законодавством випадках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують. У разі посвідчення правочинів щодо відчуження та застави нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, документи, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно, не подаються.

Таким чином, технічний паспорт на житловий будинок не є обовязковим документом, необхідним для посвідчення правочину.

Крім того, позивач ОСОБА_1 посилається на відсутність у договорі міни кадастрового номеру земельною ділянки.

Відповідно до ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Отже, за змістом ч.2 ст. 377 ЦК України та ч.6 ст. 120 ЗК України, кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у звязку із набуттям права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на ці обєкти.

Згідно довідки Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області за підписом начальника управління ОСОБА_12, земельній ділянці за адресою: с. Польова, вул. Борисова, 13 Полівської сільської ради Дергачівського району для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель та споруд площею 0,1500 га був визначений кадастровий номер 6322080904:00:000:0322. ( а.с. 31)

Також позивачем була надана суду технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки та кадастровий план, на яких також маються позначка про визначення кадастрового номера земельної ділянки. ( а.с. 14, 28)

З відповіді відділу Держземагенства у Дергачівському районі Харківської області від 25.11.2013 року № 3152/13 вбачається, що станом на 29.12.2012 року право власності на вищезазначену земельну ділянку або право користування нею не зареєстровано. (а.с. 36)

Отже, даючи оцінку вищезазначеному, суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволені позову ОСОБА_1 у повному обсязі за недоведеністю.

На підставі викладеного та керуючись ст. 5, 8, 10, 11, 15, 31, 57-60, 61, 79, 84, 88, 208, 209, 212-215, 224-226 ЦПК, ст. ст. 4, 10, 16, 182, 202, 203, 204, 212, 215, 377, 715 ЦК України, п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд

ВИРІШИВ:

У задоволені позову ОСОБА_13 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійними довіреності, договору міни та визнання права власності відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10-ти днів з дня отримання його копії.

Позивач має право оскаржити рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами які не були присутні в судовому засіданні у той же строк з моменту одержання його копії.

Суддя В. В. Труханович