Ухвала суду № 65605241, 23.03.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 350/1194/16-ц

Провадження № 22-ц/779/401/2017

Категорія 5

Головуючий у 1 інстанції Бейко А. М.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Мелінишин Г.П.

суддів: Беркій О.Ю., Максюти І.О.

за участю секретаря Турів О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Небилівської сільської ради про визнання права власності на спадкове майно та зустрічним позовом ОСОБА_3 до Небилівської сільської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 на рішення Рожнятівського районного суду від 20 січня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернувся в суд позовом до Небилівської сільської ради про визнання права власності на спадкове майно.

ОСОБА_3 в жовтні 2016 року подав в суд зустрічний позов до Небилівської сільської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок та господарські споруди.

Ухвалою Рожнятівського районного суду від 13 жовтня 2016 року позови обєднано в одне провадження.

Рішенням Рожнятівського районного суду від 20 січня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ним право власності в цілому на будинковолодіння інвентаразаційною вартістю 624 667,00 грн, що знаходиться по вул.О.Кобилянської 12а в с.Небилів, Рожнятівського району, Івано-Франківської області.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

На вказане рішення представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 та визнаючи в цілому за ним право власності на домоволодіння по вул. О.Кобилянської 12а в с. Небилів суд не врахував, що у вказане домоволодіння входить два житлових будинки - 1920 та 1940 року будівництва. Не заперечуючи право позивача на спадкування після смерті матері на останній із них, а також приналежні до нього господарські будівлі та споруди, апелянт зазначає, що тим самим його позбавлено права власності на іншу його частину - житловий будинок 1920 року будівництва та приналежні до нього стайню, стодолу, 2 сараї, загальною інвентаризаційною вартістю 32 469,00 грн.

Той факт, що він є власником цього домоволодіння повністю підтверджено в судовому засіданні записами погосподарських книг, даними запису в книзі відсутніх в с. Небилів за період з 1986 року до 1996 року, актом комісії Небилівської сільської ради від 13 червня 2015 року. Обставини щодо тривалого проживання сімї ОСОБА_3 в спірному житловому будинку, користування стайнею і стодолою не заперечував і сам ОСОБА_2 Вказані обставини підтверджені також рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2016 року.

Апелянт також зазначає, що в звязку із поділом майна колгоспного двору, головою якого була ОСОБА_5, відкрито два погосподарських номери та утворено два окремих колгоспних двора. Відповідно за нею та ним в погосподарських книгах записано по 1/2 частині житлового будинку. В подальшому, на підставі заповіту ним набуто право власності на іншу його частину. Отже, він став власником цілого домоволодіння.

В ході розгляду справи встановлено, що по вині Небилівської сільської ради в звязку зі смертю ОСОБА_5, власниці іншої 1/2 частини спірного домоволодіння, погосподарський номер було закрито і в цілому за ним це господарство не зареєстровано.

Разом з тим, нявність цих двох житлових будинків та приналежних до них погосподарських споруд, а отже двох домоволодінь за однією адресою - вул. О.Кобилянської 12а в с. Небилів, відображено, крім того, і в технічному паспорті, виготовленому 20 липня 2016 року ПП «ОЛВІ Р». Обєктами одного з них вказано житловий будинок літ. Б, площею 53,9 кв.м., 1920 року побудови (73 % зносу), стайня літ. Е (70% зносу), стодола літ. Є (70% зносу), сарай літ.Ж (75% зносу) та сарай літ.З (45% зносу), побудовані до 1984 року, загальною інвентаризаційною вартістю 32 477, 00 грн. ОСОБА_6 на ці обєкти нерухомого майна має право власності ОСОБА_3 А отже, на них не може бути визнано право власності в порядку спадкування за ОСОБА_2, оскільки такі не відносяться до спадкового майна, належного його матері ОСОБА_6

Всім цим обставинам суд не дав належної правової оцінки.

На думку апелянта судом неправильно застосовано до спірних правовідносин положення ст. ст.120-126 ЦК України, що регулюють власність колгоспного двору, оскільки в даному випадку існувало два окремих колгоспних двори, і головою одного із них був ОСОБА_3 Відповідно, ні позивач, ні його мати спадкодавець ОСОБА_6 не були членами цього двору. Натомість, судом не застосовано до спірних правовідносин норми ст. 392 ЦК України, згідно якої його порушене, невизнане та оспорюване позивачем право підлягає судовому захисту.

Поза увагою суду залишилося і те, що за позивачем визнано право власності на обєкти нерухомості - три гаражі та комору, які самочинно споруджені впритул до житлового будинку позивача.

З цих підстав просив рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким його позов задовольнити повністю, позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

В засіданні апеляційного суду представник апелянта ОСОБА_4 доводи скарги підтримав з наведених у ній мотивів.

ОСОБА_2, його представник ОСОБА_7 та представник Небилівської сільської ради доводів скарги не визнали посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд, за нормою ч.1 ст.214 ЦПК України, вирішує питання щодо обставин, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються та чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалене у справі рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 та відмовляючи у задоволенні зустрічних вимог ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що власником домоволодіння по вул. О.Кобилянської 12а (в склад якого входили два житлових будинки, в тому числі спірний та приналежні до нього господарські споруди) в с. Небилів була ОСОБА_6 Після її смерті позивач є єдиним спадкоємцем за заповітом та прийняв спадшину. А відтак, за ним слід визнати право на спадкове майно померлої ОСОБА_6 Натомість ОСОБА_3 втратив право на житловий будинок 1920 року із приналежними до нього спорудами, оскільки у звязку із вибуттям 10 березня 1976 року на постійне місце проживання в Естонську РСР не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства колгоспного двору.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду з таких підстав.

За положеннями ст. 1223 Цивільного кодексу України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи 2 березня 2013 року померла мати ОСОБА_2 ОСОБА_6, в звязку із чим відкрилася спадщина на належне їй майно (а.с. 14). Зясовано, що 19 березня 2003 року ОСОБА_6 на випадок своєї смерті зробила заповітне розпорядження, відповідно до якого житловий будинок, господарські споруди та все своє майно заповіла синові ОСОБА_2 (а.с.15).

Встановлено, що у передбаченому законом порядку позивач звернувся до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину.

Однак, державним нотаріусом Другої Рожнятівської районної державної нотаріальної контори йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину. Відмову мотивовано відсутністю правовстановлюючого документа щодо належності майна (домоволодіння, що знаходиться по вул. О.Кобилянської, 12а в с. Небилів) спадкодавцеві (а.с.12).

Згідно довідки Небилівської сільської ради №1047 від 19 липня 2016 року, виданої на підставі записів погосподарської книги №6 за 2006-2010 роки, ОСОБА_6 була власником житлового будинку, 1940 року забудови (а.с.9).

Із даних погосподарських книг Небилівської сільської ради за 1950, 1955-1957, 1958-1960, 1961-1963, 1964-1966, 1967-1969, 1971-1973, 1974-1976, 1977-1979, 1980-1982 роки, витребуваних апеляційним судом згідно ухвали від 9 березня 2017 року, встановлено, що будинок, який знаходиться по вул. О.Кобилянської, 12а в с. Небилів, збудований у 1946 році. Господарство відносилось до суспільної групи «колгоспний двір», його головою був ОСОБА_8, який помер 6 серпня 1980 року. З 01.01.1974 року суспільна група господарства змінилась із «колгоспного двору» на «робітничий двір» (а.с. 185-208).

Згідно записів погосподарської книги за 1980 -1982 роки головою двору стала ОСОБА_6 Господарство також відносилось до суспільної групи «робітничий двір». У власності господарства перебував житловий будинок 1946 року будівництва та сарай 1946 року будівництва (а.с.207-208).

Аналогічні дані щодо наявності житлового будинку містять і погосподарські книги за 1983- 1985 рр. (особистий рахунок №259), 1986-1990 рр. (особистий рахунок №461), 1991-1995 рр., 1996 -2000 рр. (особистий рахунок №500), 2001-2005 рр. (особистий рахунок №479), 2009-2010 рр. (особистий рахунок №490), 2011-2015 р.р. (номер обєкта погосподарського обліку 0504-1). При цьому з 1996 року рік побудови будинку вказано 1940, загальна площа 100 кв.м. (а.с.209-218).

Відповідно до копії технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок №12а по вул Кобилянської с. Небилів, виготовленого 20.07.2016 року на замовлення ОСОБА_2, загальна інвентаризаційна вартість домоволодіння становить 624 667,00 грн і складається з: житлового будинку з прибудовою і тамбуром площею 99,6 кв.м, житлового будинку площею 60,9 кв.м., літньої кухні з прибудовою площею 40,5 кв.м., стайні площею 18,8 кв.м.; стодоли площею 15,9 кв.м., стайні площею 20,5 кв.м., стодоли площею 17,8 кв.м., сараю площею 3,9 кв.м., сараю площею 10,5 кв.м., гаража площею 31,3 кв.м., гаража площею 27,4 кв.м., комори площею 16,7 кв.м., гаража площею 29,1 кв.м., вбиральні площею 1,8 кв.м., криниці, металевих воріт площею 7,0 кв.м., металевих воріт площею 7,0 кв.м., штахетних воріт площею 6,5 кв.м., огорожі з металопрофілю площею 20,7 кв.м., огорожі з металевої сітки площею 20,0 кв.м., огорожі з залізобетонних плит площею 45,2 кв.м., та штахетної огорожі площею 9,8 кв.м. (а.с.45-48).

Подаючи зустрічний позов та відповідно заперечуючи право ОСОБА_2 щодо спадкування на житловий будинок 1920 року будівництва та приналежні до нього господарські споруди, ОСОБА_3 покликався на те, що він є власником вказаного майна.

Відтак, саме з приводу права власності на житловий будинок 1920 року будівництва та приналежні до нього господарські будівлі, що також розміщені по вул. вул Кобилянської, 12а в с. Небилів між сторонами існує спір.

Згідно положень ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України, та способи захисту права власності, визначені статтею 16 ЦК.

Вирішуючи спори про захист права власності на майно, суди повинні виходити з того, що правовий режим майна визначається з урахуванням законодавства, яке було чинним на момент створення (набуття) відповідного майна. Подальша зміна законодавства не повинна призводити до погіршення становища володільця майна, оскільки інакше порушуватиметься конституційний принцип про незворотність дії закону у часі.

Як передбачено ст.120 ЦК УРСР в редакції 1963 року (що поширюється на спірні правовідносини) колгоспний двір визначався, як сімейно - трудове об'єднання осіб, всі або частина яких були членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. При цьому за змістом ч.2 ст.123 ЦК УРСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

За змістом статті 126 ЦК УРСР працездатний член колгоспного двору втрачає право на частку в майні двору, якщо він не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору.

Відповідно до розяснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться в п.6 Постанови № 20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» положення ст.ст.17,18 Закону України «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року).

До правовідносин, що виникли раніше, застосовується чинне на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору. Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору.

Як вбачається із даних погосподарської книги Небилівської сільської ради за 1961-1963 роки в господарстві ОСОБА_5, яка є головою двору (особистий рахунок №310), крім неї також проживали ОСОБА_9 (онука), ОСОБА_9 (онук) та ОСОБА_3 (зять). Вказане господарство відносилося до суспільної групи «колгоспний двір».У власності господарства перебували житловий будинок 1920 року будівництва, стайня до 1918 року будівництва.

В подальшому у 1964 році вказане господарство поділилось на два господарства. Зокрема, при поділі двору вийшли ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_11, суспільна група «колгоспний двір».

Згідно записів погосподарських книг за 1967- 1969, 1971-1973, 1974-1976, 1977-1979, 1980-1982 роки за господарствами ОСОБА_5 (особистий рахунок відповідно №344, №364, №392, №399) та ОСОБА_3 (особистий рахунок відповідно №345, №365, №393, №400) числиться по 1/2 частині житлового будинку 1920 року будівництва. Суспільна група вказаних господарств не змінювалась.

Разом з тим, в погосподарській книзі за 1977-1979 роки містяться дані про те, що ОСОБА_3 разом із сімєю виїхав на проживання до Естонської РСР. Аналогічні дані є в погосподарських книгах села Небилів і за 1980-1982, 1983-1985 роки.

Також як вбачається із даних погосподарської книги за 1980-1982 роки у звязку із смертю 23 березня 1982 року ОСОБА_5 особистий рахунок її господарства було закрито.

Відповідно до записів погосподарської книги за 1983-1985 роки (особистий рахунок №458) у власності колгоспного двору господарства ОСОБА_3 знаходиться 1/2 частина житлового будинку 1920 року будівництва загальною площею 48 кв.м. При цьому співвласником будинку зазначено ОСОБА_6 - дочку померлої ОСОБА_5

За даними книги відсутніх в с. Небилів (порядковий номер №8) з 1986 року ОСОБА_3, що проживав в Естонській PCP, належав житловий будинок 1920 року будівництва (50% зносу). При цьому зазначено щодо належності йому будинку на підставі заповіту.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5. В подальшому аналогічними Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26 та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року№ 69.

Згідно п. 17 вказаних Вказівок у всіх випадках, коли господарство ліквідується або всі члени господарства вибувають на постійне проживання за межі даної сільради, особовий рахунок таких господарств в погосподарській книзі обовязково закривається і вказується у верхній частині особового рахунку, а також у графі 7 алфавітної книги господарств дата та причина закриття особового рахунку, одночасно перекреслюється особовий рахунок.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного переконання, що у звязку із вибуттям 10 березня 1976 року на постійне місце проживання в Естонську РСР ОСОБА_3 втратив право на частку у майні колгоспного двору, оскільки більше трьох років підряд до 15 квітня 1991 року не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. А тому обґрунтовано відмовив з цих підстав у задоволенні його зустрічного позову.

Доводи апелянта щодо набуття права власності на 1/2 частину житлового будинку належного ОСОБА_5 після її смерті не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_3 не представлено належних та допустимих доказів щодо вчинення дій, які свідчать про прийняття спадщини. Аналогічно як і щодо наявності заповіту на його імя. Відтак, відповідно до ст.ст. 548, 549 ЦК УРСР, не може вважатися таким, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5

Разом з тим, на думку колегії суддів, запис в погосподарській книзі за 1983-1985 рр. (особистий рахунок №458) щодо співвласності ОСОБА_6 - дочки померлої ОСОБА_5 у цьому майні (1/2 частина) свідчить про набуття нею права власності на спадкове майно як спадкоємця першої черги по закону у визначеному порядку.

Згідно ч.1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З огляду на відсутність права ОСОБА_3 на житловий будинок 1920 року та приналежні до нього господарські споруди колегія суддів відповідно не вбачає підстав і для скасування рішення суду в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_2 щодо набуття права власності в порядку спадкування на це нерухоме майно.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, іншого за змістом.

Фактично всі доводи апелянта зводяться до переоцінки доказів. Будь-яких інших доказів, які б вказували на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права апелянтом не надано, як і доказів, що висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження суду першої інстанції, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції зясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 відхилити, а рішення Рожнятівського районного суду від 20 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: О.Ю. Беркій

ОСОБА_12