Ухвала суду № 65605177, 21.03.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/2901/2012

Провадження № 22-ц/779/528/2017

Категорія 44

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Бойчука І.В.,

суддів Проскурніцького П.І., Ясеновенко Л.В.,

секретаря Возняк В.Д.,

з участю відповідача та представників позивача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа Перша Івано-Франківська державна нотаріально контора, про визнання заповіту недійсним, зобовязання звільнити житлове приміщення та позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за апеляційною скаргою представників ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 14 лютого 2017 року

в с т а н о в и л а :

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 14 лютого 2017 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа Перша Івано-Франківська державна нотаріально контора, про визнання недійсним заповіт ОСОБА_4, посвідчений 14.12.2010 року на користь ОСОБА_3, про зобовязання ОСОБА_3 звільнити квартиру АДРЕСА_1. Відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення відповідача від права спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, яка померла 05.08.2011 року.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представники апелянта подали апеляційну скаргу в якій вказують, що рішення є незаконним та необґрунтованим, постановленим з неповним зясуванням судом обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено норми матеріального і процесуального права.

Представники апелянта вважають, що суд не перевірив і не взяв до уваги ті докази, які були надані суду і були перевірені в судових засіданнях на підтвердження того, що хвора ОСОБА_4 під час укладення заповіту не усвідомлювала своїх дій і не могла керувати ними.

Суд першої інстанції не врахував дійсні обставини справи, доводів позивача та їхніх представників, і тих доказів які були надані на підтвердження вимог сторони позивача.

Судом не взято до уваги діагнози та захворювання які були визначені експертами та лікарями в ОСОБА_4.

Представники апелянта вважають, що заповіт був завчасно підготовлений нотаріусом, та особисто підписаний ОСОБА_4 не був. Також, підпис в заповіті не відповідав її дійсному підпису, оскільки був написаний рукописними літерами, однак апелянт зазначає що в неї був індивідуальний підпис, відмінний від того, що був в заповіті. А тому це свідчить про те що померла заповідачка через стійкий розлад здоровя не усвідомлювала своїх дій під час укладення заповіту.

Стан, в якому перебувала ОСОБА_4 під час укладення заповіту, підтверджено медичними документами , амбулаторною медичною картою хворої, витягом з медичної карти хворої неврологічного відділення, поясненням свідків, висновками експертів.

Представники апелянта зазначають, що в такому стані, в якому перебувала вона на час укладення заповіту, заповідачка не могла сама викликати нотаріуса додому . Волевиявлення померлої не могло бути вільним і відповідати її волі, оскільки вона була в цей час паралізована, сліпа, нічого не бачила, нічого не усвідомлювала і нікого не впізнавала.

Тому представники апелянта, просять скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлення у задоволенні його позову про визнання заповіту недійсним та зобовязання звільнити житлове приміщення та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити та визнати заповіт ОСОБА_4, укладений на користь ОСОБА_3, недійсним. Зобовязати відповідачку ОСОБА_3 звільнити житлове приміщення , яким є квартира АДРЕСА_2 , що в м. Івано-Франківську.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та представників позивача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 05.08.2011 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, померла у віці 73 роки (а.с.5 т.1). Організацією її поховання за договором №759 займалася ОСОБА_3 (а.с.8 т.1).

Позивач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 є онуком покійної ОСОБА_4 (а.с.10 т.2).

При житті, а саме 14.12.2010 року ОСОБА_4 склала заповіт, відповідно до якого заповіла квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_5 (а.с.151 т.3). Заповіт посвідчено приватним нотаріусом за місцем проживання заповідача в звязку з її похилим віком та поганим самопочуттям, був прочитаний вголос і власноручно підписаний заповідачем.

Представники ОСОБА_2 в суді заперечували належність підпису ОСОБА_4 на заповіті від 14.12.2010 року і висновком експерта №09/03-164 від 20.06.2013 року, зробленим за ухвалою суду встановлено, що рукописні написи в графі «підпис» у заповіті ОСОБА_4 від 14.12.2011 року були виконані самою ОСОБА_4 (а.с.140-144 т.3).

З матеріалів справи, а саме даних Івано-Франківської міської поліклініки №3 вбачається, що ОСОБА_4 знаходилась на обслуговуваній дільниці з 01.06.1990 року, однак на обліку у ОКПНД померла не перебувала (а.с.126 т.3).

На виконання ухвали суду від 03.09.2013р., було проведено амбулаторну посмертну судово-психіатричну експертизу №169 в ОПНЛ №3 на підекспертну ОСОБА_4 (а.с.200-205 т.3), згідно висновку якої встановлено, що ОСОБА_4 страждала стійким хронічним психічним розладом вираженою судинною деменцією. Зазначене захворювання позбавляло її здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними під час складання заповіту 14.12.2010р.

У даному акті експертизи не було виконано вимог ухвали суду про неврахування діагнозу, виставленого дільничним лікарем-терапевтом ОСОБА_6 04.12.2010 року, яка не є спеціалістом-неврологом.

Суд першої інстанції дав належну правову оцінку факту про те, що 14.12.2010р. поставлений діагноз дільничним лікарем на дому ОСОБА_4, не відповідає виставленому діагнозу за день до цього, тобто 13.12.2010р. фахівцями обласної лікарні.

Ухвалою суду від 03.04.2015р. було призначено у справі повторну амбулаторну посмертну судово-психіатричну експертизу (а.с.9-10 т.4).

Висновком судово-психіатричного експерта №69 Комунального закладу Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня департаменту охорони здоровя Львівської облдержадміністрації від 08.02.2016р. (а.с.77-81 т.4) встановлено, що діагноз «Дисциркулярна енцефалопатія з вираженим психоорганічним і диментним симптомами» до 14.12.2010р. ОСОБА_4 встановлений не був. Однак був встановлений діагноз «Дисциркулярна енцефалопатія ІІІст.» за час її перебування у стаціонарному лікуванні неврологічного відділення з 20.11 по 13.12.2010р.

Також у висновку експертизи зазначено, що враховуючи відсутність вірогідних відомостей про психічний стан ОСОБА_4 на момент укладання заповіту 14.12.2010р., дати обєктивну та обґрунтовану відповідь на поставлене питання щодо здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними ОСОБА_4 не надається можливим, як і встановленого факту наявності суперечливих даних про її психічний стан на цю дату.

Статтею 1257 ЦК визначено підстави недійсності заповіту, в т.ч. за ч.2 за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Ухвалюючи рішення про визнання недійсним заповіту з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК, суди повинні враховувати, що для визнання такого правочину недійсним предметом доказування є та обставина, що особа-заповідач у момент складання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними (ухвала колегії суддів ВССУ від 02 листопада 2011 року в справі № 36-29047св11).

Висновок судово-психіатричної експертизи у такій категорії справ є лише одним із доказів, якому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що волевиявлення заповідачки було вільним і відповідало її волі, тому підстав для визнання заповіту недійсним не встановлено судом і такі не доведені в суді позивачем та його представниками, як і вимога про зобовязання звільнити житлове приміщення, яка є похідною від вимоги визнання заповіту недійсним. З такими доводами погоджується і суд апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції навів належне обґрунтування позовним вимогам ОСОБА_2 який підставою недійсності заповіту зазначав на недотримання норм ч.1 ст.225, ч.2 ст.1257 ЦК України, а в дебатах представник позивача ОСОБА_7 змінив підстави вимог щодо одночас і нікчемності (замість недійсності з інших підстав) заповіту за ч.1 ст.1257 ЦК, як такого що складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, а саме, на його думку, заповідач через фізичні вади не могла прочитати сама заповіт, тому він мав посвідчуватись нотаріусом при свідках. Таким доводам суд дав належну правову оцінку, визнавши їх такими, що побудовані на припущеннях і суд їх не досліджував, оскільки під час судового розгляду таких підстав недійсності заповіту позивачем не заявлялося.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову ОСОБА_3 про усунення ОСОБА_2 від права спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, яка померла 05.08.2011 року. Рішення суду в цій частині сторонами не оскаржувалося, тому і судом апеляційної інстанції не переглядається і підстав для його скасування не встановлено.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представників ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 14 лютого 2017 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: І.В. Бойчук

ОСОБА_8

ОСОБА_9