Рішення № 65600633, 14.02.2017, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/46795/16-ц

Категорія 7

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2017 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Гладун Х.А.

при секретарі - Василевській А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Національного антикорупційного бюро України, ОСОБА_2 про визнання права власності, зобов`язання повернути грошові кошти,

В С Т А Н О В И В :

у вересні 2016 року Позивач звернувся до суду із зазначеними вимогами, просив суд ухвалити рішення яким визнати за ним право власності на грошові кошти, вилучені 15 червня 2016 року в ході обшуку індивідуальних банківських сейфів ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» за адресою м. Київ, вул. Велика Васильківська, 65 в сумі 250 000 доларів США та 180 000 євро та витребувати зазначені грошові кошти з незаконного володіння Національного антикорупційного бюро України та повернути їх власнику - ОСОБА_1

В обґрунтування пред'явлених вимог послався на те, що є власником вказаних грошових коштів, що були отримані ним 02 березня 2016 року від відчуження належної позивачеві на праві власності квартири АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 02 березня 2016 року. При цьому, отримані від відчуження квартири гроші кошти в сумі 16 265 600, 00 грн. були переведені позивачем - частина в євро, а інша частина в долари США. У подальшому, як зазначає позивач, вказані грошові кошти були поміщені ним в індивідуальні сейфи ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 65, однак 15 червня 2016 року у ході проведення обшуку індивідуальних сейфів НОМЕР_2 та НОМЕР_3, які знаходяться у приміщенні Київського відділення № 2 ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» з сейфу НОМЕР_2 було вилучено грошові кошти у сумі 180 000 євро, а з сейфу НОМЕР_3 - 250 000 доларів США. 24 червня 2016 року слідчим суддею Солом'янського районного суду м. Києва на них було накладено арешт. Посилаючись на те, що грошові кошти безпідставно перебувають у володінні Національного антикорупційного бюро України, а дії Генеральної прокуратури України щодо звернення до суду з клопотанням про накладення арешту є нічим іншим як оспорюванням його права власності на вказане майно, Позивач просив задовольнити пред'явлені ним вимоги.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі та просив заявлені вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Представники відповідачів проти задоволення позову заперечували та просили відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його вимог у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про час та місце його проведення повідомлений належним чином. В матеріалах справи наявна заява відповідача у якій останній позов визнає та просить справу розглядати за його відсутності.

Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

На підставі пояснень сторін та досліджених доказів у справі судом встановлені наступні обставини.

Національним антикорупційним бюро України здійснюється досудове розслідування, а Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою Генеральної прокуратури України - процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 52015000000000002 від 04 грудня 2015 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 205 КК України, в якому відповідач - ОСОБА_2 підозрюється у заволодінні грошовими коштами на загальну суму 737 млн. грн.

15 червня 2016 року детективами НАБ України на підставі ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 14 червня 2016 року проведено обшук індивідуальних сейфів НОМЕР_2 та НОМЕР_3, які знаходяться в приміщенні Київського відділення №2 ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень», внаслідок чого з сейфу НОМЕР_2 було вилучено грошові кошти у сумі 180 000 євро, а з сейфу НОМЕР_3 - 250 000 доларів США. Вказана обставина підтверджується наявною в матеріалах справи копією протоколу, складеного за результатами проведеного обшуку (а.с. 5-8).

Як вбачається з матеріалів справи, 17 червня 2016 року прокурор четвертого відділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України Перов А.В. звернувся до слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на вказані вище грошові кошти.

Ухвалою слідчого судді від 24 червня 2016 року клопотання прокурора було задоволено та накладено арешт на майно, а саме грошові кошти у сумі 180 000 євро та 250 000 доларів США, які були вилучені з індивідуальних сейфів в ході проведення обшуку (а.с. 9-12). Зазначена ухвала слідчого судді неодноразово була предметом аналізу судом апеляційної інстанції та залишена без змін.

Відповідно до наявних в матеріалах справи даних, постановою детектива НАБ України Вітковського В.С. від 16 червня 2016 року було визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 52015000000000002 грошові кошти, вилучені в сумі 250 000 доларів США та 180 000 доларів США під час обшуку в приміщенні ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» з індивідуальних банківських сейфів НОМЕР_2 та НОМЕР_3 (а.с. 126-128).

Обґрунтовуючи пред'явлені вимоги позивач посилається на те, що вилученні грошові кошти жодним чином не пов'язані з ОСОБА_2, є особистою приватною власністю позивача, отримані ним від відчуження нерухомого майна та поміщені у наявні в його користуванні індивідуальні сейфи на підставі укладених договорів «про користування сейфом».

Враховуючи наведене позивачем обґрунтування, судом встановлено, що 02 березня 2016 між позивачем та ТОВ з іноземними інвестиціями «Віннер груп України» був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею - 248,2 кв.м. та житловою площею - 111,6 кв. м. (а.с. 21-24).

Відповідно до п. 2.1. договору продаж квартири, визначеної в п. 1.2. цього договору, за домовленістю сторін вчиняється за 16 265 600 грн.

Крім того згаданим пунктом, сторонами договору визначено порядок оплати придбаного покупцем за договором майна, а саме: «Покупець сплачує Продавцю повністю протягом одного робочого дня з дати укладення, підписання та реєстрації цього договору шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Продавця за наступними реквізитами: Одержувач: ОСОБА_1, рахунок НОМЕР_4 в ПАТ «ПУМБ» МФО банку одержувача 334851, код одержувача НОМЕР_1» (пункт договору 2.1.).

Також судом встановлено, що 09 червня 2015 року між позивачем та ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» був укладений договір № 166/20 на користування індивідуальним сейфом, згідно умов якого банк надав клієнту в користування на визначений строк (з 09.06.2015 р. по 12.06.2015 р. включно) за плату індивідуальний сейф НОМЕР_2 (а.с. 77-81). В цей же день між тими ж сторонами був укладений договір № 167/20 на аналогічних умовах про надання у користування позивачеві індивідуального сейфу НОМЕР_3 (а.с. 82-85).

Як на підставу своїх вимог про визнання за ним права власності на вилучені в ході обшуку грошові кошти, позивач посилається на вищенаведені договори, копії яких долучені до матеріалів справи та досліджені судом в ході розгляду справи.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, посиланням на яку позивач обґрунтовує свої вимоги, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що право власності може захищатися пред'явленням позову про визнання цього права, який може бути пред'явлений до будь-якої особи, яка словами чи діями заявила про свої претензії на річ, що перебуває у власності іншої особи. При цьому на позивача покладається обов'язок доведення не лише факту вчинення відповідачем дій направлених на невизнання чи оспорювання його права власності позивача, але й наявність у позивача такого права за захистом якого він звернувся до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

Разом з тим, в ході розгляду даної справи, позивач та його представник не надали суду переконливих доказів на підтвердження тієї обставини, що позивач дійсно є власником спірних грошових коштів на момент розгляду судом заявлених вимог.

Наданий позивачем договір купівлі-продажу квартири не може вважатись доказом того, що в сейфах банку знаходились грошові особисті кошти позивача, отримані ним від відчуження належної йому квартири, в той час коли в ході проведення обшуку індивідуальних сейфів були вилучені саме грошові суми в Євро та доларах США. Доказів які б підтверджували конвертування коштів, отриманих від продажу квартири, у валюту позивачем та його представником не надано. Також позивачем не надано доказів того, що грошові кошти, які виручені за відчуження квартири були зняті з рахунку відкритого на виконання п. 2.1. договору купівлі-продажу в орієнтовний період їх можливого конвертування та поміщення в індивідуальні сейфи.

Сам по собі той факт, що договори використання індивідуальних банківських сейфів укладені з позивачем, не можуть бути належним підтвердженням того, що грошові кошти, які зберігалися в них, є особистими грошовими коштами позивача, оскільки відповідно ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Серед іншого суд надає оцінку тій обставині, що в матеріалах справи наявна копія апеляційної скарги ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді від 24 червня 2016 року, яку захисник мотивував тим, що слідчий суддя необґрунтовано наклав арешт на кошти які знаходились в сейфах, оскільки власником цих коштів є ОСОБА_7, матір позивача та колишня дружина відповідача ОСОБА_2 З урахуванням наведеного, підстави вважати переконливими доводи позивача, що саме він є власником коштів які знаходились в сейфі у суду відсутні.

Таким чином, оскільки стаття 392 ЦК України, посиланням на яку позивач обґрунтовує свої вимоги, чітко визначає, що суб'єктом звернення з позовом про визнання права власності може бути лише власник спірного майна, позов в цій частині підлягає залишенню без задоволення з огляду на недоведеність позивачем наявності у нього права, з метою захисту якого він звернувся до суду.

Також суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про витребування з володіння НАБ України вилучених грошових коштів на його користь, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, на яку позивач посилається в обґрунтування цієї вимоги, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що суб'єктом віндикаційної вимоги може виступати конкретний суб'єкт - власник спірного майна, при чому його статус власника має бути безумовним, безспірним та очевидним в тому числі для учасників спірних правовідносин.

Оскільки в судовому засіданні не було надано достатніх доказів, які б свідчили про наявність у позивача права, з метою захисту якого він звернувся до суду, позовні вимоги задоволенню не підлягають як такі, що заявлені передчасно.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 328, 387, 392 ЦК України, ст. ст. 3, 10, 57, 60, 88, 209, 213 - 215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

позов ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Національного антикорупційного бюро України, ОСОБА_2 про визнання права власності, зобов`язання повернути грошові кошти - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається Апеляційному суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.

Суддя Х.А. Гладун