Ухвала суду № 65596107, 27.03.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/2397/15-ц Номер провадження 22-ц/786/836/17Головуючий у 1-й інстанції Городівський О. А. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі: головуючого судді: Карпушина Г.Л.; суддів: Кузнєцової О.Ю., Триголова В.М., при секретарі: Колодюк О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 січня 2017 рокупо справі за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність позивача, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернувся до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області із вищевказаною позовною заявою. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 20 грудня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 1601/1207/88-350 згідно з умовами якого Банк надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 20 000,00 доларів США з розрахунку 10,00 % річних на строк з 20.12.2007 року до 20.12.2017 року. Відповідно до умов договору відповідач зобовязується погашати заборгованість за кредитом, шляхом внесення коштів на позичковий рахунок №22034070028002 щомісяця, через касу Банку згідно Додатку № 1, що є невідємною частиною даного договору, крім випадків, зазначених в п. 3.8.,3.9., та 5.1.4. цього Договору. З метою забезпечення виконання грошових зобовязань за вказаним Договором, ОСОБА_2 за договором іпотеки № Б/н від 20.12.2007 року передав в іпотеку нерухоме майно: житловий будинок, номер 18, загальною площею - 70,6 кв.м., житловою площею - 35,8 кв.м., який знаходиться за адресою: Полтавська область, місто Миргород, вулиця Троїцька. Банк свої зобовязання за Договором повністю виконав, надавши Відповідачеві кредит, в розмірі та строки передбачені кредитним договором. Однак, відповідач у порушення умов Договору, свої зобовязання належним чином не виконав, в результаті чого станом на 28.07.2015 року має заборгованість у сумі 346 205,24 грн. В звязку з чим, позивач просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в сумі 346 205,24 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки з ОСОБА_2, а саме: житловий будинок, номер 18, загальною площею - 70,6 кв.м., житловою площею - 35,8 кв.м., який знаходиться за адресою: Полтавська область, місто Миргород, вулиця Троїцька, шляхом визнання права власності на нього за публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та стягнути з відповідача понесені позивачем при зверненні з позовом до суду судові витрати.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 січня 2017 року відмовлено в задоволені позову публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки з ОСОБА_2, а саме: житлового будинку, №18, загальною площею 70,6 кв. м., житловою площею 35,8 кв.м., який знаходиться за адресою: Полтавська область, м. Миргород, вул. Троїцька шляхом визнання права власності на нього за позивачем.

З даним рішенням суду не погодилось публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» та подало на нього апеляційну скаргу, в якій прохало рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 січня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги банку задовольнити в повному обсязі. Вважають, що рішення суду є незаконним та винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що судом неповно зясовані обставини справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Судове засідання проводилося за відсутності сторін, які будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не зявилися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за наступних підстав.

Відповідно п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ч.1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, що 20.12.2007 року між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» правонаступником по зобовязанню якого є позивач ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 1601/1207/88-350, згідно якого останньому було надано кредит в розмірі 20 000,00 доларів США з розрахунку 10,00 % річних на строк з 20.12.2007 року до 20.12.2017 року. Для забезпечення повернення кредиту за кредитним договором було укладено іпотечний договір № Б/н від 20.12.2007 року з відповідачем, відповідно до п. 2 даного договору ОСОБА_2 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок, номер 18, загальною площею - 70,6 кв.м., житловою площею - 35,8 кв.м., який знаходиться за адресою: Полтавська область, місто Миргород, вулиця Троїцька, який належить йому на праві власності на підставі Договору дарування від 25.12.2004 року.

25 травня 2012 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами (а.с. 39-47), згідно умов якого до позивача перейшли права вимоги за кредитами, в тому числі і за вищевказаним кредитним договором та договором іпотеки, що підтверджується витягом з Додатку № 1 до зазначеного договору від 25.05.2012 року.

У порушення умов Договору, Відповідач, свої зобовязання належним чином не виконував в результаті чого, станом на 28.07.205 року мав заборгованість у сумі 346205,24 грн. Однак, починаючи з 17 листопада 2015 року, ОСОБА_2 вносилися кошти на рахунок Банку з метою погашення заборгованості за кредитом. Тому, станом на 22.09.2016 року Відповідач має заборгованість у сумі 151 866,58 грн. (а.с.37 Т.2).

Згідно звіту про незалежну оцінку житлового будинку номер 18 по вул. Троїцькій, місто Миргород, Полтавська область вбачається, що його ринкова вартість станом на 01 серпня 2016 року становить 326 000 грн. (а.с. 45, Том № 2).

Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не реалізував способу позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності відповідного застереження у договорі, а саме, не звертався до державного реєстратора для реєстрації права власності на іпотечне майно на підставі пункту 12.3. іпотечного договору, про що вказує відсутність відмови державного реєстратора в державній реєстрації нерухомого майна за позивачем, а тому суд прийшов до висновку про передчасність судового захисту права позивача шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки та про відсутність на момент розгляду справи законних підстав для задоволення позову.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Так, відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частинах першій, третій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Відповідно до п. 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних i кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», з урахуванням положень частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Разом з тим, порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, проаналізувавши положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України, можна зробити висновок, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення вимог кредитора на виконання забезпечених іпотекою зобов'язань шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 вересня 2016 року у справі №6-1219цс16, в постанові від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1685 цс16, в постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1625 цс16, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для всіх судів України.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «По іпотеку»).

У справі, яка переглядається, судом першої інстанції правильно встановлено, що позичальник належним чином не виконував умов кредитного договору, кредиту не погасив, у зв'язку із чим утворилася заборгованість, а положеннями іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержа шляхом передачі йому права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» та надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки, в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Отже, застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.

В свою чергу, позивач не реалізував способу позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності відповідного застереження у договорі, а саме: банк не надав доказів звернення до державного реєстратора для реєстрації права власності на іпотечне майно, та наявності у державного реєстратора підстав для відмови в державній реєстрації, передбачені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Також не надано доказів наявності будь-яких перешкод для здійснення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, оскільки такі умови передбачені договором іпотеки.

Таким чином, колегія суддів вважає, що при вирішенні спору по суті суд першої інстанції правильно врахував положення вищезазначених норм права, дійшовши правильного висновку, про відмову у задоволенні позову у звязку з відсутністю на момент розгляду законних підстав для задоволення позову.

Беручи до уваги вищевикладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вона не підлягає.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити.

РішенняМиргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 січня 2017 року- залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий суддя: /підпис/ ОСОБА_1

Судді: /підпис/ ОСОБА_3 /підпис/ ОСОБА_4

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1

З оригіналом згідно: