Ухвала суду № 65587270, 27.03.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1970/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сидоренко І. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.03.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого судді - Сидоренко І.П., суддів Станкевича В.А., Цюри Т.В., при секретарі Колмакові В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Балтського районного суду Одеської області від 21 червня 2016р. по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном та за зустрічним позовом ОСОБА_2 і ОСОБА_4 до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 міської ради Одеської області, за участю третіх осіб: Відділу Держгеокадастру у ОСОБА_5 районі Одеської області, реєстраційної служби ОСОБА_5 районного управління юстиції Одеської області про скасування рішення ОСОБА_5 міської ради Одеської області № 404-VI від 26 червня 2012р., про скасування державної реєстрації земельної ділянки, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого на ім`я ОСОБА_3, -

В С Т А Н О В И Л А :

25 травня 2015р. ОСОБА_3 звернулась з вказаним позовом, посилаючись на те, що 30 липня 2013р. вона на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно набула право приватної власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: вулиця Ломоносова, 22 в м. Балта Одеської області, при цьому межі земельної ділянки було встановлено належним чином.

Позивач вказала, що між нею та ОСОБА_2 виникла спірна ситуація, яка полягає в тому, що ОСОБА_2 встановила на належній їй (ОСОБА_3П.) земельній ділянці металеві опори у вигляді «прямокутного профілю», що свідчить про намір відповідачки у майбутньому встановлювати паркан фактично на земельній ділянці, яка належить їй (ОСОБА_3П.), оскільки зазначені опори розташовані на відстані приблизно 2,5 метрів в бік її ділянки від лінії розмежування земельних ділянок її (ОСОБА_3П.) та ОСОБА_2, і проходять паралельно межі. Вказані обставини було підтверджено актом від 16 червня 2014р., складеним комісію ОСОБА_5 міської ради Одеської області, якою було встановлено, що відповідачем на земельній ділянці, яка на праві приватної власності належить їй (ОСОБА_3П.), почато будівництво паркану.

Позивач зазначила, що вона неодноразово зверталася до ОСОБА_2 з вимогою не чинити дій, які порушують її права, просила про демонтування встановлених відповідачем опор, тобто про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою зі сторони відповідача, але відповідачем ніяких мір прийнято не було, тому вона була вимушена звернутися до суду з даним позовом.

ОСОБА_2 позов не визнала та 05 червня 2015р. подала зустрічну позовну заяву, яку остаточно уточнив, просила суд:

-скасувати рішення ОСОБА_5 міської ради Одеської області № 404-VІ від 26 червня 2012р. «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 загальною площею 0,0621 га в тому числі 0,0621 га для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: Одеська область, Одеська область, м. Балта, вулиця Ломоносова, 22»;

-скасувати державну реєстрацію земельної ділянки та визнати недійсним Свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 7195159, серія САЕ № 929940 за адресою: Одеська область, м. Балта, вул. Ломоносова, 22, видане на імя ОСОБА_3

В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_2 вказала, що рішенням виконкому ОСОБА_5 міської ради Одеської області № 109 від 1996р. їй, а також її синам і ОСОБА_4 була виділена земельна ділянка площею 839кв.м, а в 2001р. рішеннями виконкому ОСОБА_5 міської ради Одеської області № 252 від 12 грудня 2001р. у постійне користування було виділено ще одну земельну ділянку розміром 161кв.м за тією ж адресою, а також 239кв.м у тимчасове користування на три роки. Тому позивачі вважають, що за домоволодінням, розташованим за даною адресою закріплена у постійне користування земельна ділянкау розмірі 1000кв.м.

ОСОБА_2 стверджувала, що коли вона та ОСОБА_4 дізнались про те, що ОСОБА_3 виділили сусідню з ними ділянку, то вони попередили її чоловіка про те, де саме знаходиться їх межа, проте зясувалось, що він хоче змістити свою ділянку саме в їх бік.

ОСОБА_2 і ОСОБА_4 вважають порушенням те, що у акті погодження меж земельної ділянки в натурі їхні підписи відсутні, адже під час складання акту прийому-передачі межових знаків на зберігання, який підписали технік-землевпорядник ФОП ОСОБА_6, технік-землевпорядник ТОВ «Центр земельно-кадастрового сервісу» ОСОБА_7 та ОСОБА_3 підписів ані ОСОБА_2, ані ОСОБА_4 не було, хоча у акті зазначено, що акт складався у присутності ОСОБА_4, що є порушенням Інструкції Державного комітету України із земельних ресурсів «Про встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками». Таким чином вони вважають акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання недійсним.

Представник ОСОБА_3 не визнав зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2, та звернув увагу на те, що у 2014р. ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зверталися до ОСОБА_5 міської ради Одеської області за дозволом на виготовлення проекту землеустрою щодо надання останнім земельної ділянки площею 0,1000 га, але до цього часу так і не виготовили проект землеустрою і не подали його на затвердження.

Також представник ОСОБА_3 вказав, що ОСОБА_2 ще 14 листопада 2012р. зверталася із заявою до ОСОБА_5 міської ради Одеської області стосовно протиправних на її погляд дій землевпорядника міської ради, та ОСОБА_2 знала про своє нібито порушене право, а тому строк позовної давності для оскарження рішення ОСОБА_5 міської ради Одеської області № 404-VІ від 26.02.2012р. фактично сплив 15 листопада 2015р., що є підставою у відмові задоволення зустрічного позову.

Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 21 червня 2016р. позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_3 земельною ділянкою за адресою: вулиця Ломоносова, 22 м. Балта Одеської області, шляхом демонтування встановлених вздовж лінії розмежування металевих опор у кількості 8 штук. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір на користь ОСОБА_8 в сумі 243грн.60коп., та витрати за надання правової допомоги в розмірі 1240грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено в повному обсязі (том 2 а.с.208-213).

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення її позову, посилаючись на те, що вказане рішення суду постановлено в порушені вимог матеріального та процесуального права, без урахування усіх обставин по справі (том 2 а.с.226).

Справу розглянуто у відсутності ОСОБА_3, ОСОБА_4, представника ОСОБА_5 міської ради Одеської області, представника відділу Держгеокадастру у ОСОБА_5 районі Одеської області, представника реєстраційної служби ОСОБА_5 районного управління юстиції Одеської області, які були належним чином сповіщені про слухання справи в апеляційній інстанції.

Колегія суддів, заслухав суддю-доповідача, ОСОБА_2, вивчивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст.81 ЗК Українигромадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст.118 цього Кодексугромадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про землеустрій»встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка, крім того, межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам.

Відповідно до п. 2.3 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету по земельних ресурсах від 04 травня 1999р. № 43 (далі - Інструкція), межі земельних ділянок, що передаються або надаються у власність чи у користування, відновлюються або переносяться в натуру (на місцевість) за наявними планово-картографічними матеріалами.

Згідно з п. 2.4 Інструкції перенесення в натуру (на місцевість) або відновлення всіх поворотних точок меж земельної ділянки здійснюється геодезичними методами з прив'язкою не менше двох характерних закріплених поворотних точок до пунктів державної геодезичної мережі та до твердих точок на місцевості. Здійснюється кадастрова зйомка земельної ділянки з наступним вирахуванням координат поворотних точок меж(у державній або умовній системі координат) і площі земельної ділянки. За результатами виконаних робіт складається кадастровий план земельної ділянки.

Тобто, саме погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок. Погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі громадянам безоплатно земельних ділянок на праві приватної власності.

Стаття 15 ЦК Українипередбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст.16 ЦК України. У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право;4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення;8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Зі змісту ч. 3 ст.16 ЦК Українивбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням ОСОБА_5 міської ради № 1220-V від 06.08.2010р. ОСОБА_3 було дозволено здійснювати виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, що розташована за адресою: м. Балта, вул. Ломоносова, 22 площею 622кв.м. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (т.1 а.с.181).

В подальшому рішенням ОСОБА_5 міської ради від 26 червня 2012р. № 404-VI було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо надання у власність мешканцям м. Балта земельних ділянок, зокрема про надання у власність із земель житлової та громадської забудови земельної ділянки площею 0,0621 га, в тому числі ОСОБА_3 в розмірі 0,0621 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою м. Балта, вулиця Ломоносова, 22 (том 1 а.с.55).

ОСОБА_3 30 липня 2013р. отримала свідоцтво про право власності № 7195159 на вищевказану земельну ділянку (том 1 а.с.7).

Відповідно до ч.2 ст. 158 ЗК України передбачено, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Згідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

У ст. 155 ч. 1 ЗК України закріплено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

За змістом ст. ст. 116 ч. ч. 1, 2, 118, 125 ч. 1, 126 ч. 1 ЗК України, громадяни набувають право власності на земельну ділянку із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень.

Згідно п. «а», п. «д» ч. 1 ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад та організація землеустрою.

Відповідно до підпункту 34 ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» до повноважень сільських, селищних, міських рад належить розгляд питання щодо регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 ЗК України. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 ЗК України розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян субєктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Тобто, передачі безоплатно у власність земельної ділянки державної або комунальної власності обов'язково передує прийняття рішення органом місцевого самоврядування про надання чи ненадання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до ч. 2 ст. 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту, на якій розташовано обєкт будівництва подається також на погодження до органу містобудування та архітектури.

З матеріалів справи вбачається, що комісія з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою висновком від 27 червня 2012р. № 99 погодила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) загальною площею в розмірі 0,0621 га (том 1 а.с.186-187).

Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Одеській області висновком від 13 червня 2012р. № 5083/03-06-12 погодило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 загальною площею 0,0621 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою вул. Ломоносова, 22 в м. Балта (том 1 а.с.188-189).

З довідки відділу регіонального розвитку, містобудування та архітектури наданої 10 травня 2012р. № 13-15/09 вбачається, що забудова земельної ділянки, на яку рішенням ОСОБА_5 міської ради № 1220-V від 06.08.2010р. надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку по вул. Ломоносова, 22 в м. Балта, дійсно відповідає генеральному плану (генплан згідно п. 3 розділу V ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» є безстроковим) та функціональному зонуванню територій м. Балти, затвердженого рішенням виконавчого комітету Одеської області ради народних депутатів від 16.01.1981р. № 18 (т.1 а.с.191).

Таким чином, з аналізу зазначених норм права вбачається, що представник органу в межах власних повноважень в залежності від наявності чи відсутності підстав погоджує проект землеустрою чи відмовляє в погодженні. До суду було надано погодження, яке є невід`ємною частиною усієї технічної документації проекту землеустрою.

Згідно технічної документації, виготовленої ТОВ «Науково-виробничий центр земельно-кадастрового сервісу» на земельну ділянку по вул. Ломоносова, 22 в м. Балта, вбачається, що «В результаті виконаних робіт проведено погодження меж земельної ділянки в присутності представників суміжних землевласників (землекористувачів) (т.1 а.с.195-196).

Суд вірно дійшов до висновку, що ОСОБА_3 обґрунтовано набуто право власності на земельну ділянку за адресою м. Балта, вул. Ломоносова, 22 шляхом отримання свідоцтва про право власності на земельну ділянку номер 7195159, площею 0,0621 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Дане свідоцтво було видано відповідно до технічної документації із землеустрою щодо цієї земельної ділянки.

Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 і ОСОБА_4 щодо скасування рішення ОСОБА_5 міської ради Одеської області від 26 червня 2012р. № 404-VI про затвердженняпроекту землеустрою щодо надання в приватну власність ОСОБА_3 забудовану земельну ділянку площею 0,0621 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою: м. Балта, вул. Ломоносова, 22, оскільки позивачі за зустрічним позовом не довели факту існування спору з відповідачами ОСОБА_3 і ОСОБА_5 міською радою щодо меж земельних ділянок, що нібито перешкоджає їм у використані власних прав на отримання земельної ділянки у власність.

Суд першої інстанції вірно вважав, що при прийнятті оскаржуваного рішення з боку ОСОБА_5 міської ради не було порушень законодавства в галузі землеустрою, та вказане рішення було прийнято в межах своєї компетенції та у відповідності до положень ЗК України, ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», і оскаржуване рішення ніяким чином не порушує прав ОСОБА_2 та ОСОБА_4

Безпідставним є твердження ОСОБА_2, що згідно з технічним планом на будинок у її користуванні перебуває земельна ділянка по вулиці Ломоносова, 22-а в м. Балта площею 1000кв.м., оскільки рішенням виконкому ОСОБА_5 міської ради № 252 від 12 грудня 2001р. ОСОБА_2 було надано у постійне користування з міськземфонду земельну ділянку по вул. Ломоносова, 22-а в м. Балта в розмірі 161кв.м., а земельну ділянку в розмірі 239кв.м. їй було надано в тимчасове користування строком на 3 роки (том 1 а.с.31,54).

Дійсно з довідки БТІ від 29 жовтня 2012р. за № 1002 вбачається, що на підставі рішень виконкому ОСОБА_5 міської ради від 29.04.1996р. № 109 і від 12.12.2001р. за № 252 за домогосподарством, розташованим в м. Балта по вул. Ломоносова, 22-а, була закріплена в постійне користування земельна ділянка в розмірі 1000кв.м., та рішенням ОСОБА_5 міської ради № 959-VI від 04.12.2014р. ОСОБА_2 і ОСОБА_4 було дозволено здійснювати виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, що розташована за адресою: м. Балта, вул. Ломоносова, 22-а площею 0,1000 га, в тому числі 0,1000 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (том 1 а.с.35,56).

Але позивачами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ні суду першої інстанції ні суду апеляційної інстанції не були надані у підтвердження свого позову відповідні належні та допустимі докази, та документи про встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також не надано документів, щодо конфігурації земельної ділянки по вул. Ломоносова, 22-а в м. Балта, оскільки винесення меж в натурі не відбувалося, а також відсутні відомості про координати ділянки.

Судом першої інстанції було надано оцінку тому, що в акті погодження меж земельної ділянкипідпис напроти прізвища ОСОБА_4 виконано саме ОСОБА_4, та позивачі не просили призначити відповідну експертизу відносно виконання такого підпису саме не ОСОБА_4, хоча судом першої інстанції було роз'яснено ОСОБА_2 та ОСОБА_4 право заявити клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, але вони таким правом не скористалися і інших письмових доказів на спростування наведеного факту не надали.

Судом першої інстанції вірно звернуто увагу на те, що згідно земельного законодавства, що діяло на момент підписання вищевказаного акту, спеціалісти-землевпорядники не зобов`язані перевіряти особу суміжного землекористувача, а також до повноважень ОСОБА_5 міської ради та її виконавчих органів не віднесено повноважень щодо перевірки підписів громадян на актах погодження меж суміжного землекористування.

Позивачами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 також не були надані докази того, що технічна документація із землеустрою, що була підставою для прийняття оскаржуваного ними рішення була виконана з порушеннями.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004р. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз'яснено, що з 1 січня2002р. відповідно до ст. 125 ЗК України право користування земельною ділянкою виникало після одержання власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а з травня 2009р. у відповідності до ЗУ від 5 березня 2009р. № 1066-VI право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Пунктом п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від16 квітня 2009р. №7-рп\2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) визначено, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів і ці суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Судом першої інстанції також вірно вказано, що ОСОБА_2 і ОСОБА_4 не доведено порушення їх прав як землекористувачів і власників земельної ділянки по вул. Ломоносова, 22-а в м. Балта, оскільки винесення меж вказаної земельної ділянки в натурі не відбувалось, тому вирішувати питання про порушення меж саме їх земельної ділянки є передчасним, а непогодження меж земельної ділянки з суміжними власниками землі і землекористувачами не може бути підставою для відмови місцевої ради у затвердженні технічної документації.

Вказана правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 10 червня 2009р. в справі № 6-18315св08.

Вимога отримання погодження меж від сусіда, з яким, можливо, існують тривалі неприязнені стосунки ставить громадян у нерівне становище перед законом, обмежує позитивне право на приватизацію земельної ділянки та не узгоджується із ст. 3 ЦК України.

Судом обґрунтовано не прийнятий як доказ, наданий ОСОБА_2 топографічний план належної їй земельної ділянки та прилеглої до неї території, якій був виготовлений на її замовлення ПП «Меридіан 72», оскільки не було додано документа, що підтверджує факт володіння ПП «Меридіан 72» необхідним технічним та технологічним забезпеченням та наявність у складі підприємства сертифікованих інженерів-геодезистів, що є відповідальними за якість результатів топографо-геодезичних і картографічних робіт.

Відповідно до ст. 5-1 ЗУ «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність» професійною топографо-геодезичною і картографічною діяльністю можуть займатисяособи, які мають вищу освіту за спеціальностями та кваліфікаціями у галузі геодезії. Сертифіковані інженери-геодезисти несуть відповідальність за якість результатів топографо-геодезичних і картографічних робіт.

Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не надали належні та допустимі докази на підтвердження порушення законодавства України саме відповідачем ОСОБА_5 міською радою щодо прийняття оскаржуваного рішення. Не надано доказів, які б засвідчували порушення відповідачем процедури чи регламенту прийняття рішення. У зв`язку з чим, вимоги до ОСОБА_5 міської ради є необґрунтованими та недоведеними.

Судом було встановлено, що на земельній ділянці по вул. Ломоносова, 22 в м. Балта, яка належить на праві власності ОСОБА_3 розпочато будівництво паркану, що фактично визнала ОСОБА_2

В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_2 пояснила, що вона ще не оформила право власності на свою земельну ділянку, яка знаходиться в її користуванні, та тривалий час не встановлювала огорожу.

Згідно із ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

З урахуванням того, що ОСОБА_2 не надала суду першої та суду апеляційної інстанції допустимі та переконливі докази на підтвердження свого позову, тому законних підстав для задоволення її позовних вимог у суду першої інстанції не було. Тому при встановлених обставинах по справі рішення суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Балтського районного суду Одеської області від 21 червня 2016р. залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: І.П.Сидоренко

Судді: Т.В. Цюра

ОСОБА_9