Рішення № 65586383, 16.03.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2257/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Таварткіладзе О. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Таварткіладзе О.М.

суддів: Дрішлюка А.І., Сєвєрової Є.С.

при секретарі: Поліхрановій Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м.Одеси від 21 грудня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Регіонального сервісного центру МВС України в Одеській області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Київського районного суду міста ОСОБА_4 з позовом до Регіонального сервісного центру МВС України в Одеській області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який під час розгляду справи уточнив та згідно з останньою редакцією позову просить суд: поновити його на посаді водія автотранспортних засобів сектору технічного забезпечення та господарської діяльності Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області та стягнути з Регіонального сервісного центру МВС України в Одеській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме 39562,60 гривень.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 16.12.2015 року ОСОБА_2 було призначено на посаду водія автотранспортних засобів сектору технічного забезпечення та господарської діяльності Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області на підставі наказу РСЦ МВС в Одеській області №10 о/с від 16.12.2015 р. Надалі 25.07.2016 року ОСОБА_2 у відповідності з наказом РСЦ МВС в Одеській області №67 о/с від 22.07.2016 р. було звільнено за пунктом 1 статті 40 КЗпП України (через скорочення штатів). Підставою для звільнення став наказ МВС України від 01 грудня 2016 року № 350 «Про затвердження штатів апарату та сервісних центрів МВС» та попередження його про звільнення від 20.05.2016 р.

Вказане звільнення з посади водія, позивач вважає незаконним та безпідставним виходячи з наступного. Відповідно до п. 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Згідно зі статтею 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. Позивач посилається на те, що по-перше його не було ознайомлено з наказом МВС України від 01 грудня 2016 року № 350 «Про затвердження штатів апарату та сервісних центрів МВС»; по-друге йому всупереч положень законодавства, а саме статті 49-2 КЗпП України, не було запропоновано перевестися на іншу роботу. Відповідач позбавив позивача гарантованого Конституцією України права на працю та можливості заробляти собі на життя. Позивач також послався на те, що в результаті незаконного звільнення, йому не було нараховано середньомісячну заробітну плату, у звязку з чим відповідач при поновленні позивача на раніше займаній посаді зобов'язаний виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 21 грудня 2016 року позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Не погоджуючись із таким рішенням суду, представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Київського районного суду м.Одеси від 21 грудня 2016 року скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити вимоги позивача у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.

За положеннями ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, матеріалами справи підтверджується, що:

- 16.12.2015 року ОСОБА_2 було призначено на посаду водія автотранспортних засобів сектору технічного забезпечення та господарської діяльності Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області на підставі наказу РСЦ МВС в Одеській області №10 о/с від 16.12.2015 року;

- згідно з наказом МВС України від 01.05.2016 року №350 затверджено штати апарату та сервісних центрів МВС та скорочено посаду водія автотранспортних засобів сектору технічного забезпечення та господарської діяльності Регіонального сервісного центру в Одеській області Міністерства Внутрішніх Справ України;

- згідно з попередженням про наступне звільнення від 20.05.2016 року, вбачається, що 20.05.2016 року ОСОБА_2 особисто підписав вказане попередження наступного змісту: «Я, ОСОБА_2, водій автотранспортних засобів сектору технічного забезпечення та господарської діяльності Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області, відповідно до вимог статті 49-2 КЗпП України попереджений про наступне вивільнення 20 липня 2016 року, у зв'язку з набранням чинності з 01 травня 2016 року Закон України «Про державну службу» та згідно з наказом МВС від 01 травня 2016 року № 350 «Про затвердження штатів апарату та сервісних центрів МВС», яким скорочено мою посаду»;

- згідно з наказом в.о. директора РСЦ МВС в Одеській області від 22 липня 2016 року за №67 о/с, 25.07.2016 року звільнено ОСОБА_2 з посади водія автотранспортних засобів сектору технічного забезпечення та господарської діяльності РСЦ МВС в Одеській області на підставі п.1 ст.40 КЗпП України (через скорочення штатів), підстава: наказ МВС України від 01.05.2016 №350 «Про затвердження штатні апарату та сервісних центрів МВС», попередження про майбутнє звільнення займаної посади.

Відмовляючи у задоволенні вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача ОСОБА_2 відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства, у тому числі положень статті 49-2 КЗпП України.

Проте погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна, з огляду на таке..

В оскаржуваному рішенні, суд першої інстанції керувався ст. ст. 40, 49-2, 49-4 КЗПП України.

Проте, правильно пославшись на наведені вище норми трудового законодавства, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, районний суд разом з тим не повно встановив обставини справи, які підлягали встановленню, не надав правильну та обєктивну оцінку представленим доказам, не витребував додаткові докази, які мають значення для правильного вирішення справи і які у справі відсутні, дійшов до висновків,які не відповідають обставинам справи і не засновані на законодавстві.

Відповідно до п. 1ст. 40 КЗпПУтрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Під змінами в організації виробництва і праці в п. 1 ст. 40 КЗпП України, зокрема, маються на увазі ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату праціваників. Працівника можна звільнити з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України, якщо здійснюється ліквідація, реорганізація, перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочується чисельність або штат її працівників. При цьому власне зміни в організації виробництва і праці не є підставою для звільнення. Навіть і конкретні форми змін в організації виробництва і праці реорганізація і перепрофіліювання підприємства не є підставами для розірвання трудового договору, якщо не скорочується штат або чисельність працівників.

Визначати чисельність і штатний розпис є правом власника або уповноваженого ним органу. Суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобовязаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення штату або чисельності працівників). Але він не вправі обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників. Причому власник на свій розсуд має право чисельність працівників певної спеціальності та кваліфікації, чисельність одних посад зменшити, здійснити звільнення працівників, одночасно приймаючи рішення про прийняття на роботу працівників іншої спеціальності та кваліфікації, збільшити чисельність інших посад При цьому повинні додержуватися правила щодо переведення звільнених працівників на іншу роботу за наявності вакантних робочих місць (посад) і згоди працівників, а також правила про завчасне сповіщення виборного органу первинної профспілкової організації про звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного характеру або у звязку з ліквідацією, реорганізацією підприємства.

В разі звільнення з підстав п.1 ст. 40 КЗпП України переваги залишення на роботі ( згода працівника, наявність вакансій) регламентовані ст. 42 КЗпП України.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пп. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до вимог ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу) (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Районним судом не зясовувалося чи створена у Регіонального сервісного центру МВС України в Одеській області первісна профспілкова організація або чи виконує її функнції відповідна уповноважена особа і чи є та з якого часу ОСОБА_2 є членом первісної профспілкової організації, чи був ОСОБА_2 її членом на час вивільнення.

Дана інформація витребувана у Регіонального сервісного центру МВС України в Одеській області апеляційним судом Одеської області ухвалою від 16.02.2017 року.

Згідно відповіді Регіонального сервісного центру МВС України в Одеській області від 14.03.2017 року на загальних зборах трудового колективу Регіонального сервісного центру МВС України в Одеській області та його структурних підрозділів, на яких був присутній ОСОБА_2 було обрано представників трудового колективу для ведення переговорів з адміністрацією РСЦ МВС України в Одеській області. 03.03.2016 року схвалено проект колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом.

Іншої інформації щодо надання згоди роботодавцю на розірвання трудового договору за п.1 ст.40 КЗпП України з ОСОБА_2 відповідачем апеляційному суду не повідомлено.

Як розяснено в абз. 5 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. Не буде суперечити закону, якщо до профспілкового органу в такому випадку звернеться власник чи уповноважений ним орган або суддя при підготовці справи до судового розгляду. Аналогічним чином вирішується спір про поновлення на роботі, якщо згоду профспілкового органу на звільнення визнано такою, що не має юридичного значення. Відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.

Крім того слід звернути увагу на таке.

Згідно з чч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у звязку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обовязок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року № 6-491цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для судів. Тобто, роботодавець зобовязаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. При цьому роботодавець є таким, що виконав цей обовязок, якщо працівникові були запропоновані також і всі інші вакантні посади (інша робота), які зявилися на підприємстві з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору.

Вивчаючи штатні розклади РСЦ МВС України в Одеській області новий і попередній, судова колегія звертає увагу, що у штатному розкладі від 07.11.2015 року за РСЦ МВС України в Одеській області було передбачено 158 посад з яких 105 посад державних службовців та 53 посади цивільного персоналу. У штатному розкладі від 01.05.2016 року передбачено 158 посад, з яких 101 посада держслужбовців та 57 посад цивільного персоналу.

Посада водія РСЦ МВС України в Одеській області, яку займав до звільнення позивач, була єдиною за своєю спеціалізацією і відносилася до посад цивільного персоналу. Після затвердження нового штатного розкладу, посада водія залишилася на підприємстві єдиною і як і раніше, відноситься до посад цивільного персоналу.

Порівнюючи зміст посадової інструкції водія, з якою був ознайомлений позивач та посадової інструкції, яка була затверджена за новим штатним розкладом, судова колегія констатує більш ретельне виписування прав та обовязків водія РСЦ МВС України в Одеській області. Проте така деталізація прав та обовязковів притаманних посаді водія не надає підстав для висновку, що посада водія РСЦ МВС України в Одеській області після затвердження нового штатного розкладу підпримєства, є принципово відмінною від посади водія та покладених на нього фукцій, які виконував позивач обіймаючи цю посаду до звільнення.

Як вбачається з матеріалів справи, РСЦ МВС України в Одеській області не надало доказів, що при вивільненні:

- позивач був належним чином ознайомлений з переліком вакантних посад (в тому числі з посадою водія підприємства, яка була збережена у новому штатному розкладі);

- позивач відмовився від запропонованої посади (посад).

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що після звільнення ОСОБА_2 з посади водія РСЦ МВС України в Одеській області на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України (скорочення штатів), на дану посаду був прийнятий ОСОБА_4, який до цього на даному підприємстві взагалі не працював.

Оцінюючи всі встановлені обставини справи у сукупності, судова колегія доходить до переконання, що порушення прав позивача з боку роботодавця полягають в тому, що власником не було виконано покладений на нього законом обов`язок ознайомити працівника, який вивільнюється (в даному випадку ОСОБА_2О.) з всіма існуючими вакансіями на підприємстві і зокрема з інформацією, що єдина штатна посада водія, яку займав позивач, була передбачена і в новому штатному розкладі підприємства.

При таких обставинах, судова колегія доходить висновку, що при звільнені позивача з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України відповідачем було допущено порушення вимог ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України (не запропоновано наявні на підприємстві вакансії, в тому числі і ту посаду, яку обімав позивач), що є підставою для поновлення його на роботі.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 розд. ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку).

Крім того, положеннями розд. ІІІ Порядку передбачені види виплат, які підлягають урахуванню і які не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

(Саме такий правовий висновок зробив Верховний суд України у постанові № 6-87цс11 від 23 січня 2012 року)

Судова колегія, виходячи з правил, передбачених Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 для обчислення середньоденного заробітку ОСОБА_2 враховує суму виплаченого працівнику заробітку за останні 2 повних календарних місяці, що передували місяцю в якому відбулося звільнення позивача та кількість робочих днів у розрахунковому періоді (2 календарних місяці, що передували місяцю вільненню позивача).

Позивача звільнено 25.07.2016 року, тому для визначення середньоденного заробітку ОСОБА_2 за основу береться розрахунковий період за травень-червень 2016 року. За вказаний період позивачу виплачено 8074 грн. 50 коп. та 8074 грн. 50 коп. відповідно, а всього за два останні повні місця, що передували місяцю звільнення позивачу виплачено 16149 грн. 00 коп. В даний період було 39 робочих днів і тому середньоденний заробіток ОСОБА_2 обчислюється в сумі 414 грн. 08 коп. 16149/39).

Середньомісячне число робочих днів за останні два місяці, що передували звільненню становить 19,5 (39 робочих днів/2 (число місяців)).

З дня звільнення позивача- 25.07.2016 року до дня винесення рішення апеляційним судом 16.03.2017 року сплинуло близько 8 календарних місяців, тому середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача шляхом множення зазначених вихідних даних становить 414,08*19,5 (середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді)*8 (число місяців вимушеного прогулу), що дорівнює 64708 грн. 80 коп.

Оскільки при звільненні позивачу було виплачено 3941,72 грн. компенсації за невикористану частину відпустки та 8074,5 грн. вихідної допомоги, а всього 12016 грн. 22 коп., то на вказану суму підлягає сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача.

Тому з відповідача на користь позивача остаточно слід стягнути 52692 грн. 58 коп.

У відповідності до ч.5 ст. 88 ЦПК України у зв`язку з ухваленням апеляційним судом нового рішення судові витрати підлягають перерозподілу.

Виходячи з вимог ч.1 ст. 88 ЦПК України, приймаючи до уваги категорію спору та що сума стягнення становить 52692 грн. 58 коп. в дохід держави з відповідача підлягає стягненню судовий збір з урахуванням пропорційності сумі стягнення передбаченої Законом України «про судовий збір» 1,5%, тобто в сумі 790 грн. 39 коп.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 317 ЦПК України, судова колегія

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_5 ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м.Одеси від 21 грудня 2016 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

Поновити ОСОБА_2 на посаді водія автотранспортних засобів Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області.

Стягнути з Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 52692 грн. 58 коп.

Стягнути з Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області в дохід держави судовий збір у розмірі 790 грн. 39 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили рішенням суду.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: Є.С. Сєвєрова

ОСОБА_7