Рішення № 65584313, 27.03.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №482/1433/16-ц 27.03.2017 27.03.2017 27.03.2017

Провадження №22-ц/784/705/17

Справа № 482/1433/16-ц Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Провадження № 22-ц/784/705/17 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

Категорія 19

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27 березня 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лисенка П.П. ,

суддів:. ОСОБА_3В та, ОСОБА_4,

із секретарем судового засідання Гавор В.Б.,

за участі:

представника позивача ОСОБА_5 ОСОБА_6,

представника відповідача ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю «Новоодеський елеватор» - ОСОБА_8, переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю «Новоодеський елеватор» рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 23 січня 2017 року, ухваленого у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю «Новоодеський елеватор» про розірвання договору щодо вирощування сільськогосподарської продукції, -

УСТАНОВИЛА:

11 жовтня 2016 року ОСОБА_5 предявив до ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю «Новоодеський елеватор» (далі - ОСОБА_7) зазначений позов, який обґрунтовував наступним.

На підставі договору оренди землі № 464, укладеному з Новоодеською районною державною адміністрацією, він є орендарем земельної ділянки сільськогосподарського призначення яка знаходиться в межах території Кандибінської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, загальною площею 234,0 га, з кадастровим номером 4824883200:08:001:0001.

19 листопада 2013 року він, в простій письмовій формі уклав з ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю «Новоодеський елеватор» договір вирощування сільськогосподарської продукції, за яким передав тому 234 га орендованої земельної ділянки в обробіток відповідача, отримавши, натомість, право на частину від прибутку у розмірі 72 600 гривень на рік.

Крім того, сторони у розділі 3.3. умов договору передбачили можливість його перегляду, зокрема, у разі зміни площі земель, які знаходяться в користуванні ОСОБА_7.

Цей договір набув чинності і сторони перейшли до його виконання.

29 лютого 2016 року він уклав з Новоодеською районною державною адміністрацією Додаткову угоду до Договору оренди № 464, яким сторони зменшили розмір орендної ділянки, що передається в оренду з 240,0 га до 121,0720 га.

Посилаючись на виписані обставин та на небажання продовжувати у подальшому договірні стосунки з відповідачем, просив договір вирощування сільськогосподарської продукції від 19 листопада 2013 року розірвати й стягнути з ОСОБА_7 на його користь понесені ним судові витрати.

Представник відповідача позов не визнав, просив у його задоволені відмовити, оскільки законних підстав для цього немає.

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 23 січня 2017 року позов ОСОБА_5 задоволено у повному обсязі.

ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю «Новоодеський елеватор» подало на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки будь-яких підстав для розірвання договору немає.

Скаргу обґрунтовував невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи, положенням чинного цивільного та земельного законодавств, якими врегульовано спірні правовідносини.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_5, районний суд виходив з того, що позивач належними та допустимими доказами довів, що в наявності законні підстави для розірвання договору вирощування сільськогосподарської продукції, а тому протилежне було б неправильним висновком.

Колегія суддів з таким висновками суду 1 інстанції не погоджується, вважає їх необґрунтованими та незаконними.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.

Так, відносини, повязані із спільною діяльністю регулюються главами 52, 53 ЦК України (загальні положення про договір) та главою 77 ЦК України.

Згідно них та в силу ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Зокрема, цивільні права та обов'язки виникають із договору, яким визнається домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, зміст якого, відповідно до статей 203-204, 215, 626 ЦК України, не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; він вчинений у формі, встановленій законом, особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, за їх вільного волевиявлення і відповідно до їх внутрішньої волі і спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недодержання виписаних вимог в прямо визначених законом випадках робить договір (правочин) нікчемним, а у разі відсутності такого зазначення - може тягнути його недійсність (у повному обсязі або окремої його частини) за судовим рішенням.

Якщо недійсність договору прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним то він є правомірним і підлягає виконанню сторонами.

Одночасно слід зазначити, що договір є підставою виникнення договірного зобовязання під яким, відповідно до ст. 509 ЦК України, слід розуміти правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу ст. 525-526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов зобов'язання і вимог закону, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або іншими звичайно застосовуваними вимогами. Принцип належного виконання припускає, що зобов'язання має бути виконане належними суб'єктами, в належному місці, в належний час, належним предметом і належним чином.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Названі дії є порушенням зобовязання, які тягнуть за собою, передбачені законом або договором правові наслідки.

За загальним же правилом, під порушенням зобовязання слід розуміти такий протиправний вплив з боку правопорушника, внаслідок чого субєктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення чи взагалі ліквідації.

Порушенням зобовязання є як його невиконання, так і неналежне виконання.

Невиконання зобовязання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобовязання, або не утримуються від певних дій, хоча за змістом зобовязання могли утримуватися від їх вчинення.

Неналежним виконанням зобовязання слід вважати, виконання рішення не тією особою, не в тому місяці, не у той строк, не щодо того предмету, що в кінці кінців приводить до ненастання бажаного сторонами результату.

За ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобовязання внаслідок односторонньої відмови від зобовязання, якщо це встановлено договором або законом, чи розірвання договору;зміна умов зобовязання; сплата неустойки; відшкодування збитків і моральної шкоди.

Крім того, договір може бути змінений або розірваний.

За правилами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, або за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

Зазначені вище положення у повній мірі стосуються і договорів про спільну діяльність, до яких слід віднести і спірний договір.

Як вбачається з договору про вирощування сільськогосподарської продукції, за своєю суттю договір про спільну діяльність, від 19 листопада 2013 року, укладеному між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю «Новоодеський елеватор», перший надавав ОСОБА_7 для обробітку орендовану ним у Новоодеської райдержадміністрації земельну ділянку, площею 234 га, а ОСОБА_7 зобовязувалося за рахунок власних матеріально-технічних, трудових та інших ресурсів на власний розсуд, ризик та за власні кошти, організовувати та проводити комплекс робіт для вирощування сільськогосподарської продукції, сплачуючи ОСОБА_5 кошти у сумі 600 гривень за кожний 1 га землі, що використовує.

Крім того, у п. 3.3. сторони обумовили, що у разі зміни площі земельних ділянок, які знаходяться в користуванні ОСОБА_7, умови договору можуть бути сторонами переглянуті. Всі зміни і доповнення до договору оформлюються шляхом укладення додаткової угоди.

За пунктами 3.4.-3.5. договору він може бути розірваний за згодою сторін шляхом укладення письмової угоди. Розірвання договору в односторонньому порядку не допускається.

З системнологічного аналізу виписаних норм та умов договору можна зробити висновок про наступне:

-зміна площі земельних ділянок, які знаходяться в користуванні ОСОБА_7 може призвести лише до перегляду умов основного договору і не тягне за собою його беззастережного розірвання;

-саме ж розірвання договору може бути проведено, але лише за згодою сторін, або судом на загальних підставах, тобто, у разі істотного порушення договору другою стороною.

Стороною позивача наявності істотних порушень умов договору належними та допустимими доказами не доведено, а тому він не міг бути розірваний з названої підстави.

Передчасно було розривати спірний договір і з підстави того, що ОСОБА_7 відмовилося укласти додаткову угоду до нього, через зміну площі земельних ділянок, які знаходяться в його фактичному користуванні, оскільки представник відповідача довів, що ОСОБА_7 погоджувалося укласти додаткову угоду з відображенням дійсної площі земельної ділянки, наданої ОСОБА_5 для обробітку, та нової плати за користуванні нею, підвищеної у двічі, порівняно з попередньої.

Процес узгодження тривав, і був перерваний в односторонньому порядку стороною позивача.

Зазначену останньою обставину ні за законом, ні за договором не можна було вважати підставою для розірвання спірного договору, а тому у позові слід було відмовити.

Оскільки суд 1 інстанції був іншої думки і договір розірвав, то виписаний висновок слід провести рішення суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю «Новоодеський елеватор» задовольнити.

Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 23 січня 2017 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити ОСОБА_5 у позові до ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю «Новоодеський елеватор» про розірвання договору вирощування сільськогосподарської продукції від 19 листопада 2013 року, за його недоведеністю.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий П.П. Лисенко

Судді: Т.В. Серебрякова

ОСОБА_4