Ухвала суду № 65584307, 29.03.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №467/1637/16-ц 29.03.2017 29.03.2017 29.03.2017

Справа № 467/1637/16-ц

Провадження № 22ц/784/759/17 Головуюча в першій інстанції Кологрива Т.М.

Категорія 59 Доповідач в апеляційній інстанції Довжук Т.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Довжук Т.С.,

суддів: Колосовського С.Ю., Локтіонової О.В.,

із секретарем судового засідання Лівшенком С.О.,

за участю представника позивача ОСОБА_3,

відповідачки ОСОБА_4,

представника відповідачки ОСОБА_5,

розглянула у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_4

на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 16 лютого 2017 року та додаткове рішення цього ж суду від 22 лютого 2017 року по справі за позовом

ОСОБА_6

до

Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області (далі - сільрада) та ОСОБА_4,

третя особа, без самостійних вимог на предмет спору - відділ державного комітету України по земельним ресурсам в Арбузинському районі Миколаївської області

про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИЛА:

19 жовтня 2016 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки.

Позивач зазначав, що на підставі свідоцтва про право власності на будівлю, виданого 04 жовтня 1988 року виконкомом Іванівської сільради народних депутатів є власником житлового будинку АДРЕСА_1. Також, він є власником земельних ділянок: площею 0,15 га наданої для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,13 га наданої для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується державними актами на право приватної власності на землю серія НОМЕР_1 та серія НОМЕР_2 відповідно.

Відповідачка по справі є його сусідкою, проживає по АДРЕСА_2 самовільно змінила межі належних йому земельних ділянок та заволоділа 21 кв. м його землі від першої ділянки та 43 кв.м від другої земельної ділянки.

У 2016 році він звернувся до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками та повернення землі. Під час розгляду справи у суді йому стало відомо про існування у відповідачки державних актів на право власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, площею 0,25 га та земельну ділянку площею 0,03 га для ведення особистого селянського господарства, які були видані 18 листопада 2005 року на підставі рішення ХХХ сесії 4 скликання Іванівської сільської ради. При цьому, межу він не погоджував та акт про встановлення меж земельних ділянок не підписував.

Посилаючись на викладене, вимоги ст. ст. 152, 202 ЗК України позивач просив визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки площею 0,25 га та 0,03 га серія НОМЕР_3 та серія НОМЕР_4 відповідно, які видані на підставі рішення ХХХ сесії 4 скликання Іванівської сільської ради № 10 від 27 вересня 2005 року, які знаходяться по АДРЕСА_2 та зареєстровані в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю.

02 листопада 2016 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області та ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування вищезазначеного рішення Іванівської сільської ради від 27 вересня 2005 року про передачу у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку та 0,03 га для ведення особистого селянського господарства, які розташовані по АДРЕСА_2.

Позивач зазначав, що відповідачка придбала у ОСОБА_7 вказаний жилий будинок АДРЕСА_2 за договором купівлі-продажу від 15 жовтня 2005 року, в якому також зазначена земельна ділянка для обслуговування цього будинку розміром 0,15 га. Цього ж числа між тими ж сторонами було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства, яка розташована за цією ж адресою, площею 0,13 га. Вказані земельні ділянки знаходились у власності ОСОБА_7, про що свідчать Державні акти на право власності на землю, які були видані на ім'я ОСОБА_7

Вважає, що вказане рішення сільради є незаконним, оскільки на час його прийняття належні відповідачці на даний час земельні ділянки вже були приватизовані та перебували у власності попереднього за неї власника - ОСОБА_8, а крім того, рішенням сільради були змінені розміри земельних ділянок без зміни цілеьового призначення землі.

Посилаючись на викладене, вимоги ст. ст. 152, 202 ЗК України та вимоги Конституції України, ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 20, 21 ЦК України позивач просив визнати незаконним та скасувати рішення Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області ХХХ сесії 4 скликання № 10 від 27 вересня 2005 року «Про передачу у власність земельної ділянки» в частині передачі у власність ОСОБА_4 земельних ділянок: площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку та 0,03 га для ведення особистого селянського господарства, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 03 листопада 2016 року позови ОСОБА_6 про визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку та про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради об'єднані в одне провадження.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 16 лютого 2017 року позов ОСОБА_6 задоволено.

Додатковим рішенням цього ж суду від 22 лютого 2017 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду та додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_6 в задоволенні позову в повному обсязі. На думку апелянта рішення суду ухвалено з прошенням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, відповідачки, її представника, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції вірно визначився з характером спірних правовідносин та прийшов до правильного висновку, що оскаржуване рішення сільради, державні акти на право власності на землю суперечать актам цивільного законодавства і порушують цивільні права та інтереси позивача.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, видане 04 жовтня 1988 року Іванівською сільською радою Арбузинського району Миколаївської області.

На підставі Державних актів на право приватної власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2, виданих 22 серпня 1997 року Іванівською сільською радою позивачу також належать: земельна ділянка площею 0,15 га, надана для обслуговування житлового будинку та земельна ділянка площею 0,13 га, надана для ведення особистого підсобного господарства.

Власником суміжної земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_2 є відповідачка ОСОБА_4 Земельні ділянки: площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку та 0,03 га для ведення особистого селянського господарства, які розташовані за вказаною адресою передані ОСОБА_4 рішенням Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області ХХХ сесії 4 скликання № 10 від 27 вересня 2005 року.

На підставі вказаного рішення відповідачка отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 площею 0,25 га, розташовану по АДРЕСА_2 з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, виданий 18 листопада 2005 року Іванівською сільською радою Арбузинського району Миколаївської області, а також Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 площею 0,03 га, розташовану за тією ж адресою з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 15 жовтня 2005 року відповідачка придбала у ОСОБА_7 житловий будинок АДРЕСА_2, земельну ділянку для обслуговування цього будинку розміром 0,15 га, а також земельну ділянку площею 0,13 га з цільовим призначенням - для ведення особистого підсобного господарства. Вказані земельні ділянки належали ОСОБА_7 на підставі Державних актів на право власності на земельну ділянку серії МК, виданого Іванівською сільською радою 15 червня 1996 року року на підставі рішення виконкому цієї ж ради від 18 січня 1996 року (а.с. 33-34).

З вказаних Державних актів на право приватної власності на землю вбачається, що власником земельних ділянок площами 0,15 га (переданої для обслуговування житлового будинку) та 0,13 га (переданої для ведення особистого підсобного господарства), розташованих по АДРЕСА_2 був ОСОБА_8, який придбав їх у попереднього власника на підставі договору купівлі-продажу від 05 жовтня 1995 року за № 1398.

Рішенням виконавчого комітету Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області від 27 вересня 2005 року відповідачу ОСОБА_4, не зважаючі на те, що вказані земельні ділянки, які вже перебували у власності фізичних осіб, були передані у власність відповідачці в іншому розмірі, а саме: земельну ділянку площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку та 0,03 га для ведення особистого селянського господарства, без зміни їх цільового призначення, які розташовані в АДРЕСА_2 (а.с. 29).

Рішенням цієї ж сільради від 26 жовтня 2005 року зазначені земельні ділянки у вказаному розмірі були повторно передані у власність відповідачки також без зміни їх цільового призначення (а.с. 96). Вказане рішення сільради позивачем не оспорюється.

Колегія суддів звертає увагу на те, що спірні земельні ділянки були передані у власність відповідачки рішенням сільради до укладання нею договору купівлі-продажу житлового будинку та земельних ділянок.

Відповідно до пункту "б" частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Статтею 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно ч. 4 ст. 116 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист: прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

В підтвердження свого порушеного права позивачем наданий акт встановлення спірної межі земельної ділянки від 26 травня 2016 року, з якого вбачається, що відповідачка зайняла частину суміжної земельної ділянки ОСОБА_6 шириною 0,6 метрів, оскільки її земельна ділянка фактично на 0,6 метра ширше, а ніж вона повинна бути відповідно до державного акту (а.с. 56).

Захоплення відповідачкою частини вказаної суміжної ділянки також підтверджується технічною документацією із землеустрою щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі, яка належить позивачу по справі та підтверджує накладання земельної ділянки, належної позивачці, на земельну ділянку належну позивачу (а.с. 68-81).

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).

Пунктом «д» ч. 2 ст. 25 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що проект щодо відведення земельних ділянок є одним з видів документації з землеустрою.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про землеустрій» матеріали перенесення меж земельної ділянки в натурі (на місцевість) є складовою проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки.

Статтею 377 ЦК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника. Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договороку, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти.

Таким чином, з переходом до відповідачки права власності на житловий будинок з господарськими будівлями, що розташований за адресою, АДРЕСА_2 до нєї перейшло право власності на земельну ділянку площею 0,15 га для обслуговування житлового буинку (а.с. 30) та 0,13 га для ведення особистого підсобного господарства (а.с. 49).

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, оспорювані позивачем рішення сільради від 27 вересня 2005 року та Державні акти на право власності на земельні ділянки, видані відповідачці, не відповідають нормам діючого земельного і цивільного законодавства та порушують права позивача.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що права позивача не порушені, а тому він є неналежним позивачем та, даний спір віднесений до юрисдикції адміністративніх судів є безпідставними та ґрунтуються на помилковому тлумаченні закону.

Так, відповідно до частини другої, третьої статті 152 ЗК України 2001 року власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 321 ЦК України встановлено непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статті 391 ЦК України та статті 155 ЗК України 2001 року власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із

суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Водночас, у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, так як спростовуються матеріалами справи та зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції дав належну оцінку.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду, яке переглядалось в межах доводів апеляційної скарги, є законним, обгрунтованним, ухваленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 16 лютого 2017 року та додаткове рішення цього ж суду від 22 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуюча Т.С.Довжук

Судді: С.Ю. Колосовський

О.В. Локтіонова