Ухвала суду № 65583050, 28.03.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Копія:

Справа № 152/1734/16-ц Провадження № 22-ц/772/883/2017Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 47Доповідач Стадник І. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

Іменем України

28 березня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого, судді Стадника І.М.,

Суддів: Міхасішина І.В., Войтко Ю.Б.

з участю секретаря судових засідань ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 08 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Джуринської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, ОСОБА_4 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та визнання неправомірним рішення Джуринської сільської ради Шаргородського району Вінницької області від 09.09.1999 року, -

встановила:

ОСОБА_3 звернулася в районний суд з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Джуринської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, ОСОБА_4 про визнання недійсним державного акту на землю, який виданий без юридичних документів.

В обґрунтування позову посилалася на те, що відповідач ОСОБА_4 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2431 га по вул. Залізнична, 21 в с. Джурин по сусідству з її домоволодінням по вул. Залізнична, 23, яке вона успадкувала від своєї матері ОСОБА_5 Спадковий будинок і земельна ділянка, що була в користуванні ОСОБА_5 були розподілені між нею і її сестрою ОСОБА_6 за рішенням суду, проте в 1999 році нібито за заявою ОСОБА_6 частину земельної ділянки площею 0,08 га рішенням Джуринської сільської ради від 09.09.1999 року передано ОСОБА_4

В подальшому захопивши не лише частину земельної ділянки ОСОБА_6, а й частину її земельної ділянки площею 0,10 га ОСОБА_4Г, отримала вищевказаний державний акт й поставила ворота, що перешкоджають позивачу у використанні її земельної ділянки.

З урахуванням уточнення позовних вимог на підставі статті 158 ЗК України, статей 15, 16, 19 ЦК України позивач просила прийняти рішення, яким зобовязати ОСОБА_7 управління Держгеокадастру у Вінницькій області анулювати виданий без юридичних документів на землю і без відома і згоди її як суміжної сусідки державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №906388, зареєстрований 05.05.2010 року за №10:814:00111 загальною площею 0,2431 га, що виданий ОСОБА_4 по вул. Залізнична, 21 в с. Джурин Шаргородського району Вінницької області, кадастровий номер 0525381400:05:003:0378, а також визнати неправомірним (прийнятим без будь-яких документів) рішення Джуринської сільської ради від 09.09.1999 року про вилучення з отриманої у спадок по рішенню суду земельної ділянки ОСОБА_6 0,08 га землі на користь ОСОБА_4 (а.с. 17).

Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 08 лютого 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погодившись із рішенням, позивач ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність і необґрунтованість рішення суду першої інстанції просила його скасувати.

Позивач ОСОБА_3 до суду не зявилася, в поданих до апеляційної скарги і оголошених в судовому засіданні письмових поясненнях просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог. Справу просила розглянути без її участі в звязку з неможливістю явки до суду за станом здоровя.

Представник відповідача Джуринської сільської ради Шаргородського району Вінницької області ОСОБА_8 проти апеляційної скарги заперечував, просить залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване.

Відповідачі ОСОБА_7 управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_4 повідомлені в установленому порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не зявилася, що відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Згідно з статтею 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК №906388 відповідач ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,2431 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: Вінницька область Шаргородський район с. Джурин вул. Залізнична,21

Виданню зазначеного державного акту передували наступні обставини.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину №753 позивач ОСОБА_3 є власником 2/3 частини домоволодіння, розташованого в с. Джурин Шаргородського району Вінницької області, вул. Залізнична, 23, а її сестра ОСОБА_6 власником 1/3 частини домоволодіння, розташованого в с. Джурин Шаргородського району Вінницької області, вул. Залізнична,23, що також підтверджується свідоцтвом про право на спадщину №751.

Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 19 квітня 1994 року, позивачеві ОСОБА_3 виділено у власність 2/3 частини жилого будинку і господарських споруд, розташованих в с. Джурин по вул. Залізнична, 23 Шаргородського району Вінницької області, а її сестрі ОСОБА_6 виділено у власність 1/3 частину жилого будинку і господарських споруд, розташованих в с. Джурин по вул. Залізнична, 23 Шаргородського району Вінницької області та встановлено порядок користування земельною ділянкою, зокрема виділено в користування ОСОБА_9 0,26 га, ОСОБА_6 0,14 га землі (а.с.9).

На підставі заяви ОСОБА_6 про вилучення земельної ділянки в кількості 0,08 га із земельної ділянки, що прилягає до домогосподарства, розташованого по вул. Залізничній на користь племінниці ОСОБА_4, рішенням 7 сесії 23 скликання Джуринської сільської ради Шаргородського району Вінницької області від 09.09.1999 року вилучено із користування ОСОБА_6 земельну ділянку площею0,08 га і передано її в користування ОСОБА_4 (а.с. 42).

Рішенням 19 сесії 5 скликання Джуринської сільської ради Шаргородського району Вінницької області від 30.09.2009 року ОСОБА_4 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою, що посвідчують право власності на земельну ділянку в межах населеного пункту орієнтовною площею 0,23 га, в тому числі для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд 0,23 га по вул. Залізничній, буд. №21 (а.с. 58).

Рішенням 20 сесії 5 скликання Джуринської сільської ради Шаргородського району Вінницької області від 24.11.2009 року вирішено: затвердити ОСОБА_4 технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд загальною площею 0,2431 га; видати державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 загальною площею 0,2431 га в тому числі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (а.с. 60).

Судом першої інстанції також встановлено, що мати позивачки ОСОБА_5, яка померла 08.05.1989 року права власності на земельну ділянку площею 0,40 га, що перебувала в її користуванні, не набула. Після її смерті відповідно до часток у будинку, в користування її донькам: ОСОБА_3 передано 0,26 га, ОСОБА_6 0,14 га.

На час смерті ОСОБА_6 - 30.04.2005 року в користуванні останньої, після передання ОСОБА_4 0,08 га, залишилось 0,06 га, право власності на які вона не також набула.

Доказів того, що ОСОБА_3 є спадкоємицею ОСОБА_6, а відтак вправі звертатися до суду з приводу прав і обовязків, які не припинилися зі смертю останньої, суду не надано.

Водночас ОСОБА_3 має в користуванні земельну ділянку площею 0,26 га, і до Джуринської сільської ради із заявою про отримання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), та набуття права власності на неї, не зверталася.

Вирішуючи спір суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що чинний державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 не може порушувати будь-які права чи законні інтереси позивача ОСОБА_3 щодо земельної ділянки площею 0,26 га, переданої їй в користування. Судом також не встановлено наявності, а відтак і порушення спадкових прав позивача ОСОБА_3 після смерті її сестри ОСОБА_6

Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Відповідно до статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

За правилами статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 ЗК України).

Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України в п.7 Постанови №7 від 16 квітня 2004 року "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб га земельні ділянки здійснюється згідно з ч.3 ст.152 ЗК шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування завданих збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (ст.16 ЦК).

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом - ст. 126 ЗК України.

Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах повязаних із правом власності на земельні ділянки недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Зазначене відповідає правовому висновку, зробленому 19 червня 2013 року Верховним Судом України при розгляді справи №6-57цс13.

При виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобовязаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Згідно із статтею 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Статтями 10, 60 ЦПК України встановлено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цих кодексом. Кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Виходячи з того, що відповідно до ст. 3 ЦПК України та ст. 15 ЦК України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, суд повинен встановити, в чому саме полягає порушення законних прав позивача.

Позивачем не обґрунтовано в чому полягає порушення відповідачами, в тому числі ОСОБА_7 управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області та Джуринською сільською радою Шаргородського району Вінницької області, її законних прав та інтересів, не наведено належних і допустимих доказів наявності такого порушення.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено повноваження сільських рад, зокрема п. 34 передбачає, що виключно на пленарних засіданнях сільської ради вирішується відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею; вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом - ст.33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до статті 12 ЗК України до повноважень сільської ради належать розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб; організація землеустрою; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержання екологічного та земельного законодавства; вирішення земельних спорів та інших питань у галузі земельних відносин.

Відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Статтями 81, 131 ЗК України передбачено, що громадяни мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі прийняття спадщини, міни, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки;виготовлення технічної документації на земельні ділянки;визначення меж земельної ділянки в натурі;погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами;одержання у встановленому порядку Державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку.

Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та не переходить до спадкоємців у порядку спадкування.

Таким чином суд першої інстанції, повно й всебічно дослідивши обставини справи, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, оскільки остання не довела наявності передбачених законом підстав для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянки ОСОБА_4 та неправомірності рішення Джуринської сільської ради від 09.09.1999 року.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного, керуючись статтями 304, 307, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 08 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ ОСОБА_10Судді: Згідно з оригіналом: Суддя апеляційного суду /підпис/ ОСОБА_11 /підпис/ ОСОБА_12 ОСОБА_10