Ухвала суду № 65581845, 28.03.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №826/15679/14 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Ганечко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

28 березня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ганечко О.М.,

суддів: Ісаєнко Ю.А., Коротких А.Ю.,

за участю секретаря: Біднячук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2017 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києва до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, треті особи: Міністерство фінансів України, ГУ ДКСУ в м. Києві про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києва звернулася до суду з позовом до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (Міненерговугілля), треті особи: Міністерство фінансів України, ГУ ДКСУ в м. Києві про стягнення заборгованості в розмірі 71 815 509,75грн., що виникла внаслідок не погашення відповідачем, отриманої у 1993-1998 роках Державним комітетом України по нафті і газу бюджетної фінансової допомоги.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.04.2015, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2015 позов задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.07.2016 скасовано вказані вище постанову та ухвалу, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2017 року позов задоволено.

Стягнуто з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України заборгованість в розмірі 71 815 509,75 грн., шляхом стягнення коштів з розрахункових рахунків у банках, прострочену заборгованість згідно договору, а саме: основний борг за бюджетною позичкою, наданою у зв'язку з тимчасовими фінансовими труднощами згідно договору №11 від 25.03.1994 у сумі - 7 999 720,98 грн.; пеню нараховану на заборгованість по основному боргу за бюджетною позичкою, наданою у зв'язку з тимчасовими фінансовими труднощами згідно договору №11 від 25.03.1994 у сумі 26 417 532,23 грн.; відсотки нараховані за користування позичкою, наданою у зв'язку з тимчасовими фінансовими труднощами згідно договору №11 від 25.03.1994 у сумі - 16 732 963,51 грн.; пеню, нараховану на заборгованість по відсотках за несвоєчасне повернення позички, наданої у зв'язку з тимчасовими фінансовими труднощами згідно договору №11 від 25.03.1994 у сумі - 20 665 293,03 грн.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, апелянтом було подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представники позивача та ГУ ДКСУ в м. Києві заперечили проти задоволення вимог апелянта, рішення суду першої інстанції просили залишити без змін.

Представник третьої особи Міністерства фінансів України до судового засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, що не заважає розгляду справи за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

З ухвали Вищого адміністративного суду України від 27.07.2016 вбачається, що підставою для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, стала необхідність перевірки доводів Міненерговугілля щодо наявності ухвали суду, що набрала законної сили, з того самого спору і між тими самими сторонами, шляхом співставлення предмета та підстав спору, а також його учасників у даній справі та у справі №11/35-а (К-9932/09). Аналогічні посилання містяться і в поданій Міністерством енергетики та вугільної промисловості України апеляції на оскаржувану постанову від 19.01.2017 року.

Водночас, колегія суддів критично оцінює зазначені доводи апелянта про наявність судового рішення між тими ж сторонами та з того ж предмету спору, з огляду на таке.

Як видно з матеріалів справи, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.06.2012 року закрито провадження у справі №11/35-а (К-9932/09) за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (правопопередника Інспекції) до Міністерства палива та енергетики України (правопопередника Міненерговугілля) про стягнення заборгованості за договором від 25.03.1994 №11 про надання бюджетної позички Державному комітету України по нафті і газу.

З вказаної ухвали вбачається, що підставою для звернення позивача до суду слугували подання Державної податкової адміністрації у м. Києві від 20.10.2006 №466, №467, №168, №469, №492.

Водночас, підставами для звернення позивача до суду з позовом, який є предметом розгляду даної справи стали подання Головним управлінням Державної казначейської служби у м. Києві від 11.09.2014 №1220, 1221, 1222, 1223 та вимога від 25.10.2012 №5255.

А відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, та вказує, що підстави для звернення до суду з вказаним позовом відрізняються, та є відмінними від підстав звернення до суду в справі №11/35а.

Стосовно безпосередньо суті спору, то, як вірно встановлено судом першої інстанції, за договором №11 від 25.03.1994 Міністерство Фінансів України зобов'язалося надати Державному комітету України по нафті і газу бюджетну (правонаступником якого є Міненерговугілля) позичку в сумі 1500 млрд.крб. для фінансування обсягів робіт та поставок матеріально-технічних і продовольчих ресурсів у нафтовидобувні регіони Російської Федерації на умовах сплати 10% річних. За умовами пункту 1.2 цього Договору, позичальник (Державний комітет України по нафті і газу) зобов'язався повернути одержані кошти та нараховані проценти до 01.08.1995.

Факт перерахування зазначених коштів Міністерством Фінансів України на рахунок названого позичальника підтверджується платіжними дорученнями з відмітками Національного банку України (копії яких містяться у матеріалах справи).

Листом від 12.10.2012 № 06-08/5134-13239 Головне управління Державної казначейської служби у м. Києві направило Інспекції подання для здійснення претензійно-позовної роботи по підприємствах-позичальниках, що мають прострочену заборгованість за бюджетними позичками, із зазначенням у доданому до цього листа переліку підприємств Міненерговугілля з оспорюваною сумою заборгованості по названому договору.

11.12.2012 позивач надіслав на адресу Міненерговугілля податкову вимогу від 25.10.2012 №5255 на суму вказаної заборгованості.

11.09.2014 Головним управлінням Державної казначейської служби у м. Києві внесені до позивача подання №№1220, 1221, 1222, 1223 щодо сплати відповідачем основного боргу за бюджетною позичкою в сумі 7 999 720,98 грн., нарахованої пені на основу суму заборгованості в розмірі 26 417 532,23 грн., відсотків за користування позичкою в сумі 16 732 963,51 грн. та 20 665 293,03 грн. нарахованої пені на заборгованість по цим відсоткам. Доказів погашення зазначеної заборгованості відповідачем не подано.

Відповідно до ч.9 ст.17 Бюджетного кодексу України, прострочена заборгованість суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) стягується з такого суб'єкта господарювання органами доходів і зборів, що є органами стягнення такої заборгованості у порядку, передбаченому Податковим кодексом України (надалі - ПК України) або іншим законом, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна цього суб'єкта господарювання.

3 метою забезпечення виконання ст.17 БК України, Кабінетом Міністрів України прийнята постанова №174 від 02.03.2011, якою затверджено Порядок обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993-1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості (Порядок №174).

Згідно п.1 Порядку №174, цей Порядок: регламентує дії органів виконавчої влади та банків-агентів, які від імені або за дорученням центральних органів виконавчої влади надали суб'єктам господарювання кредити, залучені державою або під державні гарантії, а також дії Мінфіну, який надав бюджетні позички/фінансову допомогу у 1993 - 1998 роках, та які здійснюють їх обслуговування і ведуть облік заборгованості за ними з метою забезпечення реалізації права вимоги погашення простроченої заборгованості перед державою за такими кредитами, бюджетними позичками/фінансовою допомогою; встановлює механізм нарахування пені Мінфіном на суми простроченої заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та територіальними органами Державної казначейської служби на суми простроченої заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Мінфіном у 1993 - 1998 роках.

Бюджетна позичка/фінансова допомога - сума коштів, надана Мінфіном у 1993-1998 роках позичальнику на поворотній основі за рахунок коштів державного бюджету на умовах угоди про надання бюджетної позички/фінансової допомоги (пп.4 п.2 Порядку №174).

Заборгованість за кредитом, бюджетною позичкою / фінансовою допомогою - зобов'язання перед державою, що виникають у суб'єкта господарювання, який отримав кредит, залучений державою або під державні гарантії, бюджетну позичку/фінансову допомогу на умовах, визначених кредитною (субкредитною) угодою, угодою про надання бюджетної позички/фінансової допомоги (пп.5 п.2 Порядку №174).

Прострочена заборгованість за бюджетною позичкою/фінансовою допомогою - заборгованість боржника перед державою за бюджетною позичкою/фінансовою допомогою (в тому числі за основним боргом, відсотками тощо), не погашена у строк, визначений угодою про надання бюджетної позички/фінансової допомоги (пп.9 п.2 Порядку №174).

Відповідно до п.6 Порядку №174, облік простроченої заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою ведеться органами Державної казначейської служби у валюті бюджетної позички/фінансової допомоги, в якій вони надані.

Положеннями п.10 Порядку №174, передбачено, що, з метою примусового стягнення в установленому законодавством порядку простроченої заборгованості з боржника, територіальні органи Державної казначейської служби до кінця місяця, що настає за звітним періодом, зокрема, нараховують пеню та інформують органи державної податкової служби за місцем реєстрації боржника про зміну розміру простроченої заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою та суму нарахованої на неї пені.

Відповідно до п.15 Порядку №174, прострочена заборгованість за кредитами, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, яка не погашена боржником протягом 30 календарних днів після настання строку платежу, а також нарахована на суму простроченої заборгованості за кредитом, бюджетною позичкою/фінансовою допомогою пеня стягуються в установленому законодавством порядку органами державної податкової служби за місцем реєстрації боржника відповідно до подання територіальних органів Державної казначейської служби, яке подається у строки, визначені п.10 цього Порядку, за встановленою згідно з додатком 1 формою.

Таким чином, стягнення заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою, яка не погашена боржником протягом 30 календарних днів після настання строку платежу, а також нарахована на суму простроченої заборгованості за бюджетною позичкою/фінансовою допомогою пеня, здійснюється органами державної податкової служби за місцем реєстрації боржника, на підставі подання територіальних органів Державної казначейської служби.

Як зазначено вище, ГУ ДКСУ у м. Києві звернулося до ДПІ у Шевченківському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві із поданнями №№1220, 1221, 1222, 1223 від 11.09.2014 для здійснення щодо Міненерговугілля заходів щодо стягнення простроченої заборгованості за Договором №11 від 25.03.1994 на загальну суму 71 815 509,75 грн.

Відповідно до п.59.1 ст.59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно з п.п.95.2, 95.3 ст.95 ПК України, стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Як зазначено вище, 11.12.2012 позивач надіслав на адресу Міненерговугілля податкову вимогу від 25.10.2012 №5255 на суму вказаної заборгованості, яка отримана відповідачем

14 грудня 2012 року.

Суд першої інстанції вірно вказав, що сума заборгованості за договором, надані позивачем та ГУ ДКСУ у м. Києві розрахунки заборгованості, а також податкова вимога №5255 від

25 жовтня 2012 року відповідачем не оскаржувались, а доказів зворотнього не надано.

Відтак, позивачем доведено у встановленому порядку наявність правових підстав для стягнення з Міненерговугілля простроченої заборгованості за Договором від 25.03.1994 №11 на загальну суму 71 815 509,75 грн. грн., шляхом стягнення коштів з розрахункових рахунків у банках.

Стосовно доводів апелянта про те, що Міненерговугілля не є правонаступником зобов'язання Міненерго за Договором від 25.03.1994 № 11, то колегія суддів критично оцінює такі посилання, з огляду на наступне.

Відповідно до Указу Президента України "Про утворення Міністерства енергетики України" від 01 грудня 1997 року №388/97, утворено Міністерство енергетики України на базі Міненерго і Державного комітету України по використанню ядерної енергії, що ліквідуються. Міністерство енергетики України є правонаступником прав і обов'язків ліквідованих Міненерго та Державного комітету України по використанню ядерної енергії.

Указом Президента України №1573/99 від 15 грудня 1999 року утворено Міністерство палива та енергетики України - на базі Міністерства вугільної промисловості України, Міністерства енергетики України, Державного департаменту з питань електроенергетики України, Державного департаменту нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України та Державного департаменту з питань ядерної енергетики України, що ліквідуються.

Крім того, Указом Президента України №598/2000 від 14 квітня 2000 року установлено, що Міністерство палива та енергетики України є правонаступником Міністерства енергетики України, Державного департаменту з питань електроенергетики України, Державного департаменту нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України та Державного департаменту з питань ядерної енергетики України.

В подальшому, Указом Президента України №1085/2010 від 09 грудня 2010 року утворено Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, реорганізувавши Міністерство палива та енергетики України, Міністерство вугільної промисловості України, а також установлено, що міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються.

Викладене спростовує позицію Міненерговугілля про те, що останнє не є правонаступником зобов'язання Міненерго за Договором від 25.03.1994 №11.

Стосовно наявності правових підстав для звернення з вказаним позовом, то, згідно з п.1 підроз.10 розділу ХХ ПК України, встановлено, що погашення простроченої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) здійснюється у порядку, визначеному гл.9 р.II цього Кодексу.

Главою 9 р. II ПК України регулюються питання погашення податкового боргу платника податку.

Відповідно до викладеного, розглядувані законодавчі норми хоча й не перетворюють заборгованість суб'єктів господарювання перед державою на різновид грошових зобов'язань із податків, але встановлюють, що така заборгованість погашається в однаковому з податковим боргом порядку.

При цьому органами стягнення є органи доходів та зборів, які під час вжиття заходів, спрямованих на погашення відповідної заборгованості, діють на виконання своїх владних повноважень щодо погашення податкового боргу, визначених ПК України.

Позови, спрямовані на погашення податкового боргу, підлягають розгляду адміністративними судами на підставі п. 5 ч. 2 ст. 17 КАС України.

Враховуючи тотожність порядку погашення податкового боргу та погашення простроченої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню), справи за позовами щодо стягнення заборгованості перед державою, зазначеної в Перехідних положеннях до ПК України, належать до юрисдикції адміністративних судів.

Зазначена правова позиція викладена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України №1385/12/13-13 від 10 жовтня 2013 року.

Враховуючи зазначені положення закону, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві та Міністерство фінансів України про стягнення боргу.

Згідно ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. Апелянт всупереч вимог ч.1 ст.71 КАС України не надав до суду належні докази правомірності своїх вимог, та при апеляційному розгляді справи не обґрунтував свою правову позицію у встановленому порядку. Посилання апеляційної скарги аналогічні поданим запереченням на позовну заяву.

Судова колегія апеляційної інстанції не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, та вважає, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у постанові від 19.01.2017 року, та не можуть бути підставою для її скасування.

За таких обставин, у відповідності до ст.200 КАС України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 41, 98, 160, 186, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили згідно ст.254 КАС України, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя

Судді:

Головуючий суддя Ганечко О.М.

Судді: Коротких А. Ю.

Ісаєнко Ю.А.