Постанова № 65581053, 27.03.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" березня 2017 р. Справа №917/1787/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Тихий П.В.,

при секретарі судового засідання Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

позивача не з'явився,

відповідача ОСОБА_1, за довіреністю б/н від 12.05.2016р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруцький молочноконсервний комбінат" (вх.№558П/1-41 від 16.02.2017р.), на рішення господарського суду Полтавської області від 24.01.2017р. у справі №917/1787/16,

за позовом Торгового дому "Пальміра" дочірнє підприємство компанії "Палма ОСОБА_2А." (Швейцарія),

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруцький молочноконсервний комбінат", м. Гадяч,

про стягнення 394440,34 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до господарського суду Полтавської області із позовом про стягнення 394440,34 грн. з відповідача, з них: 297493,99 грн. заборгованості за поставлений товар згідно договору поставки №306 від 27.11.2014р., 63193,65 грн. - пені, 25029,59 грн. - інфляційних, 8723,11 грн. - 3% річних.

Позивач надав заяву про уточнення позовних вимог, в якій прохає стягнути з відповідача 297493,99 грн. заборгованості за поставлений товар згідно договору поставки №306 від 27.11.2014р., 5777,64 грн. пені, 43065,92 грн. інфляційних, 10972,65 грн. - 3% річних.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 24.01.2017р. (суддя Безрук Т.М.) прийнято заяву Торгового дому "Пальміра" дочірнє підприємство компанії "Палма ОСОБА_2А." (Швейцарія) про уточнення позовних вимог. Позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруцький молочноконсервний комбінат" на користь Торгового дому "Пальміра" дочірнє підприємство компанії "Палма ОСОБА_2А." (Швейцарія) 297493,99 грн. основного боргу, 5737,59 грн. пені, 41104,09 грн. інфляційних, 10960,55 грн. річних, 5329,44 грн. витрат з оплати судового збору. В іншій частині у позові відмовлено.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду прийняте при неправильному застосуванні норм матеріального права, просить рішення господарського суду Полтавської області від 24.01.2017р. скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю; у разі відмови в задоволенні даної апеляційної скарги, приймаючи постанову, розстрочити виконання рішення суду від 24.01.2017р. у справі №917/1787/16 на 18 місяців рівними платежами.

В обґрунтування своєї позиції по справі відповідач зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою доводи відповідача, що постачальником до цього часу не надано покупцеві оформлених належним чином видаткової накладної та товаросупровідних документів, у зв'язку з чим ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат", скориставшись своїм правом, на законних підставах призупинив оплату товару за договором, що виключає порушення законних прав позивача та тягне за собою відсутність підстав для задоволення позову, оскільки є наслідком порушення умов договору самим позивачем (постачальником). Також апелянт посилається на існування обставин, які є такими, що істотним чином ускладнюють негайне виконання рішення про стягнення грошових коштів на користь позивача, а тому господарський суд Полтавської області при винесенні оскаржуваного рішення не вірно оцінив всі докази та обставини по справі, не врахував інтереси сторін та третіх осіб та виніс незаконне та несправедливе рішення, відмовивши у розстроченні виконання рішення у даній справі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 17.02.2017р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та її розгляд призначено на 27.03.2017р.

10.03.2017р. позивач надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№2621), в якому просить суд апеляційної інстанції скаргу відповідача залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду без змін.

В обґрунтування своєї позиції по справі, позивач зазначає наступне: відповідач товар прийняв, про що свідчать підписи його уповноваженої особи, а також проставлені штампи підприємства на видаткових накладних, проте свої зобов'язання за договором не виконав, оплату за поставлений товар не здійснив; з 01.01.2015р. наявність довіреностей для суб'єктів господарювання при передачі товарів є необов'язковою; факт отримання товару підтверджується, також, податковими накладними. Щодо заяви апелянта про розстрочення виконання рішення суду позивач зазначає, що зменшення розміру штрафних санкцій та розстрочення суми боргу позбавить позивача можливості сплачувати податки, збори, інші обов'язкові платежі, відсотки за кредитами, нарощувати свій капітал та поліпшувати матеріальне забезпечення своїх працівників.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Враховуючи, що наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обовязковою, а сторони попереджені про те, що у разі неявки представників справа може бути розглянута за наявними в ній документами, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представника позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні 27.03.2017р. підтримав вимоги своєї апеляційної скарги в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши пояснення уповноваженого представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

27.11.2014р. між Торговим домом "Пальміра" дочірнє підприємство компанії "Палма ОСОБА_2А." (Швейцарія) (позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Овруцький молочноконсервний комбінат" було укладено договір поставки №306 з протоколом розбіжностей.

За умовами п. 1.1 Договору позивач як постачальник зобов'язався передати у власність покупцю (відповідачу), а відповідач (покупець) зобовязався прийняти та оплатити харчові інгредієнти (далі - товар).

Згідно п.1.2. Договору кількість, асортимент, найменування, ціна та загальна вартість партії товару встановлюється у видаткових накладних, що мають силу специфікації і є невідємною частиною цього Договору.

Відповідно до п.2.3 Договору датою поставки є дата, що зазначається у видатковій накладній.

За п. 2.6 Договору (в редакції протоколу розбіжностей від 27.11.2014р.) покупець зобовязаний підписати накладні та повернути їх не пізніше 10 календарних днів з моменту отримання товару.

За умовами п.3.3 Договору (в редакції протоколу розбіжностей від 27.11.2014р.) відповідач зобов'язався перерахувати на банківський рахунок позивача грошові кошти протягом 45 календарних днів з дати отримання покупцем товару.

Відповідно до п.6.1. цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.01.2017р.

ТД "Пальміра" дочірнє підприємство компанії "Палма ОСОБА_2А." звернулось з даним позовом до господарського суду, в якому наголосило, що в період з 31.07.2015р. по 03.02.2016р. позивачем було проведено постачання товару відповідачу на загальну суму 308459,40 грн., однак відповідач свої зобов'язання до договором не виконав, оплату за поставлений товар здійснив частково.

Відповідач у відзиві сам факт отримання товару від Торгового дому "Пальміра" дочірнє підприємство компанії "Палма ОСОБА_2А." (Швейцарія) не заперечує, лише посилається на невірне оформлення документів та отримання товару, а саме в наданих видаткових накладних відсутні дані про особи, які отримували товар, відсутні довіреності за якими позивачем було передано товар відповідачу.

Приймаючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар є підтвердженою, а розрахунки позивача щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних нарахувань підлягають стягненню частково.

Суд апеляційної інстанції повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає, що згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно статті 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій сторони - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (пункт 1 та пункт 5 статті 692 Цивільного Кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України та статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав зобов'язання за вищезазначеним договором щодо здійснення поставки товару.

Так, факт виконання позивачем договірних зобов'язань щодо поставки ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат" товару на суму 308459,40 грн. підтверджується матеріалами справи, а саме двосторонніми підписаними та посвідченими печатками видатковими накладними №0023602 від 31.07.2015р. на суму 36259,20 грн., №0023796 від 06.08.2015р. на суму 75331,20 грн., №0024307 від 27.08.2015р. на суму 38611,20 грн.; №0024638 від 08.09.2015р. на суму 29174,40 грн., №0024848 від 15.09.2015р. на суму 48804,00 грн., №0024945 від 18.09.2015р. на суму 47820,00 грн., №0028320 від 26.01.2016р. на суму 15805,80 грн., №0028523 від 03.02.2016р. на суму 16653,60 грн.; податковими накладними від 31.07.2015р. №428, від 06.08.2015р. №84, від 27.08.2015р. №658, від 08.09.2015р. №137, від 15.09.2015р. №259, від 18.09.2015р. №342, від 26.01.2016р. №243, від 03.02.2016р. №47.

Всі видаткові накладні №0023602 від 31.07.2015р. на суму 36259,20 грн., №0023796 від 06.08.2015р. на суму 75331,20 грн., №0024307 від 27.08.2015р. на суму 38611,20 грн.; №0024638 від 08.09.2015р. на суму 29174,40 грн., №0024848 від 15.09.2015р. на суму 48804,00 грн., №0024945 від 18.09.2015р. на суму 47820,00 грн., №0028320 від 26.01.2016р. на суму 15805,80 грн., №0028523 від 03.02.2016р. на суму 16653,60 грн. посвідчені печаткою відповідача.

Доказів втрати печатки чи неправомірності її використання відповідач суду не надав. Отже, відповідач визнав поставки даного товару на вказані у накладних сумах.

Також, на вказані поставки були виписані та зареєстровані у податкових органах відповідні податкові накладні від 31.07.2015р. №428, від 06.08.2015р. №84, від 27.08.2015р. № 658, від 08.09.2015р. №137, від 15.09.2015р. № 259, від 18.09.2015р. №342, від 26.01.2016р. №243, від 03.02.2016р. №47. Доказів невключення до своєї звітності чи доказів корегування податкового обліку даних операцій відповідач суду не надав.

Водночас посилання скаржника на відсутність підстав для оплати спірної продукції, визнаються неспроможними, оскільки, як було встановлено, відповідач (якщо він вважав, що належні документи, котрі стосуються виконання договору не складено) не відмовився від прийняття товару, а прийняв його; не повернув позивачу спірний товар; та не відмовився від договору.

Докази того, що відповідачем були надані відповідні зауваження щодо кількості та якості товару, в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу України не були надані ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції.

Також, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правомірно враховано позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 29.04.2015р. у справі №3-77гс15 (справа №903/679/14) про те, що відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.

Отже, відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором та приписів статті 692 Цивільного кодексу України не оплатив отриманий товар у встановлені строки. Заборгованість останнього на момент подання позову та розгляду даної справи складає 297493,99 грн. (10965,41 грн. вартості товару було перераховано позивачу, що підтверджується виписками банку по банківському рахунку позивача). Дана обставина відповідачем не спростована.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 297493,99 грн. основного боргу підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо їх задоволення.

Щодо вимог позивача (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 10972,65 грн. та інфляційних нарахувань в сумі 43065,92 грн. за період з 15.09.2015р. по 19.01.2017р. (поетапно), колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок. За частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Отже, останній день оплати за накладною №28523 припадає на вихідний день - неділю 20.03.2016р., тому останній день для оплати - 21.03.2016р., а прострочення починається з 22.03.2016р.

Колегія суддів, за результатами перерахунку розміру 3% річних з використанням калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга.Еліт 9.1.3", встановила, що суд першої інстанції правомірно вирішив стягнути з відповідача 10960,55 грн., а в іншій частині відмовити в позові.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат, заявлених у позовних вимогах, суд враховує, що відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" та пункту 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

За результатами перерахунку розміру інфляційних втрат, заявлених до стягнення, з використанням калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга.Еліт 9.1.3", колегія суддів встановила, що суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення 41104,09 грн. інфляційних втрат, а в іншій частині відмовив, з огляду на те, що позивачем не вірно обраховано період нарахування.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 5777,64 грн. пені за прострочення оплати товару, за період 12.03.2016р. 07.09.2016р. за зобовязаннями за накладною №28320 на суму боргу 15805,80 грн., за період 20.03.2016р. 15.09.2016р. за зобовязаннями за накладною № 28523 на суму 16653,60 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим кодексом, іншими законами та договором.

За змістом статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі статями 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч.1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 5.3. Договору сторони передбачили, що за прострочення в оплаті товару постачальник має право вимагати від покупця сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Колегія суддів, перевіривши періоди нарахувань, приходить до висновку, що останній день оплати за накладною №28523 припадає на вихідний день - неділю 20.03.2016р., тому останній день для оплати - 21.03.2016р., а прострочення починається з 22.03.2016р.

Отже, за результатами перерахунку розміру пені з використанням калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга.Еліт 9.1.3", встановила, що суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку, що загальна сума пені, що підлягає стягненню складає 5737,59 грн., у зв'язку з чим в іншій частині вимог правомірно відмовлено судом в задоволенні.

Колегія суддів зазначає, що заперечень позивача щодо визначення судом відповідних періодів нарахування не надходило.

Щодо вимог відповідача про розстрочку виконання рішення суду на 18 місяців рівними платежами, які він заявляв в суді першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 6 статті 83 Господарського процесуального України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

В пункті 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" визначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, чинне законодавство передбачає, що розстрочення виконання рішення, яке пов'язується з об'єктивною неможливістю виконання рішення, дозволяється у виняткових випадках, а відтак, передумовою для відстрочення виконання рішення є встановлення таких виняткових обставин

Як вбачається із наявних матеріалів справи, обґрунтовуючи заяву про розстрочку виконання рішення, заявник посилається на те, що ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат" перебуває у вкрай складному фінансовому становищі, зумовленому значним скороченням обсягів реалізації та, як наслідок, обсягів виробництва молочної продукції. Потягом останніх 10 років основними ринками збуту продукції відповідача були Російська Федерація та Республіка Казахстан. Обєми виробництва даної продукції скоротилися у звязку з відсутністю ринку збуту - з 2014 року Російська Федерація повністю закрила свій ринок для продукції українського виробництва та ввела заборони. Зазначене призвело до втрати основних ринків збуту та зниження обсягів виробництва і реалізації продукції ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат". Також боржник посилається на свій тяжкий фінансовий стан, наявну заборгованість з виплати заробітної плати, що унеможливлює виконання рішення суду єдиним платежем, так як це призведе до зупинки підприємства.

Відмовляючи у задоволенні вищезазначеної заяви про розстрочення виконання рішення місцевий господарський суд, виходив з того, що боржником не доведено винятковості обставин та об'єктивної неможливості виконати рішення суду.

Відповідно до статті 42 та абз. 5 статті 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а принципами підприємницької діяльності є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик.

А отже, наведені заявником обставини передусім є наслідком господарської діяльності відповідача, його власного комерційного розрахунку та ризику, тобто не виникли в силу якихось об'єктивних, незалежних від боржника обставин.

Більше того, боржником не надано доказів, які б свідчили про неможливість виконання рішення суду, а саме не надано інформації про його рахунки в банківських установах та про рух коштів по цих рахунках, про наявність або відсутність майна, яке може бути реалізовано з метою погашення боргу, тощо. Також не надано доказів реальної можливості виконання ним рішення через певний час (наприклад, не додано контрактів укладених боржником, які б свідчили про реалізацію своєї продукції, що забезпечить у майбутньому покращення його матеріального стану та надасть можливість погашення існуючої заборгованості).

З огляду на вищевикладені обставини та враховуючи вищезазначене, заявником не доведено наявності виключних певних обставини, що ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим, для задоволення заяви ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат" про розстрочення виконання рішення. У зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволення заяви відповідача про розстрочку виконання рішення суду.

Пунктом 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. N6 "Про судове рішення" визначено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 вказаної Постанови).

З огляду на викладене, враховуючи, що доводи, викладені в апеляційний скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та обєктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що на рішення господарського суду Полтавської області від 24.01.2017р. у справі №917/1787/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, керуючись ст.ст.49, 99 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню відповідачу.

Керуючись ст.ст.49, 91, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруцький молочноконсервний комбінат" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 24.01.2017р. у справі №917/1787/16 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 29 березня 2017 року.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов

Суддя П.В. Тихий