Постанова № 65580723, 21.03.2017, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2017 р.Справа № 909/934/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого суддіКравчук Н.М.

суддівБонк Т.Б.

ОСОБА_1

розглянувшиапеляційну скаргу Служби автомобільних доріг в Івано-Франківській області, за вих. № 08-ю-06/146 від 02.02.2017р. (вх. № ЛАГС 01-05/674/17 від 14.02.2017р.)

на рішеннягосподарського суду Івано-Франківської області від 17.01.2017р.

у справі № 909/934/16

за позовом:приватного підприємства "ПМК-7" (надалі ПП "ПМК-7"), м. Івано-Франківськ

до відповідача:Служби автомобільних доріг в Івано-Франківській області, м. Івано-Франківськ

простягнення 5 382 083,50грн. інфляційних втрат та 887603,35грн. 3% річних,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 представник (довіреність б/н від 13.10.2016р.)

від відповідача: ОСОБА_3 представник (довіреність № 08ю-09/145 від 02.02.2017р.)

Представникам сторін розяснено права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22, 28 ГПК України. Заяв про відвід суддів та клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу від сторін не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 17.01.2017р. у справі № 909/934/16 (суддя Мату ляк П.Я.) задоволено позов ПП "ПМК-7" до Служби автомобільних доріг в Івано-Франківській області про стягнення 5 382 083,50 грн. інфляційних втрат та 887 603,35 грн. 3% річних. Стягнуто зі Служби автомобільних доріг в Івано-Франківській області на користь ПП "ПМК-7" 5 382 083,50 грн. інфляційних втрат, 887 603,35 грн. 3% річних та 94 045,30 грн. судового збору.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідачем допущено порушення грошового зобовязання перед позивачем щодо оплати вартості виконаних позивачем робіт за спірними договорами, тому на підставі ст. 625 ЦК України вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачам 5 382 083,50 грн. інфляційних втрат та 887 603,35 грн. 3% річних є законними.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Служба автомобільних доріг в Івано-Франківській області подала апеляційну скаргу, в якій рішення суду першої інстанції вважає прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає, що судом першої інстанції помилково зроблено висновок про те, що додаткові угоди № 22 від 03.12.2015р. до договору № 91 та № 10 від 02.09.2016р. до договору № 73 не є угодами про зміну строків та порядку розрахунків, оскільки такими не було внесено змін до розділів 4 спірних договорів, якими передбачено порядок розрахунків

Згідно протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями від 14.02.2017р. дану справу розподілено до розгляду судді-доповідачу ОСОБА_4, склад колегії сформований з суддів: Кравчук Н.М. головуючий суддя, ОСОБА_5 та ОСОБА_1

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.02.2017р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 28.02.2017р.

28.02.2017р. колегією суддів оголошено перерву в судовому засіданні до 21.03.2017р.

В судовому засіданні 21.03.2017р. представник відповідача (скаржника) підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні 21.03.2017р. проти доводів, наведених скаржником, заперечив з мотивів, наведених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований за вх. № ЛАГС 01-04/1464/17 від 23.02.2017р.), просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

18.06.2009р. між ПП "ПМК-7" (по договору - Підрядник) та Службою автомобільних доріг в Івано-Франківській області (по договору - Замовник) укладено договір підряду № 91 (а.с. 15-23, І том), згідно з пунктом 1.1. якого (предмет договору) визначено, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.04.2009р. № 418-р Про затвердження переліків обєктів будівництва, реконструкції та капітального ремонту автомобільних доріг загального користування державного і місцевого значення у 2009 році та обсягів їх фінансування Замовник доручає, а Підрядник зобовязується своїми силами і засобами, на власний ризик виконати роботи з капітального ремонту автомобільної дороги державного значення від Р-24 (Криворівня) - Чернівці на ділянці 0 + 000 - км 13+800 (роботи, повязані з ліквідацією наслідків стихійного лиха, що сталося 23-27 липня 2008р.) за рахунок коштів державного бюджету, відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації та в обумовлений цим договором термін. Замовник зобовязується прийняти закінчений капітальним ремонтом обєкт і сплатити вартість виконаних робіт.

20.08.2013р. між ПП "ПМК-7" (по договору - підрядник) та Службою автомобільних доріг в Івано-Франківській області (по договору - замовник) укладено договір підряду № 73 (а.с. 41-47, І том), у відповідності до п. 1.1. якого підрядник зобовязується у 2013 році виконати роботи, зазначені в п. 1.2. договору, а замовник - прийняти і оплатити такі роботи.

Підрядник виконав свої договірні зобовязання належним чином

Всупереч умовам укладених договорів замовником прийняті на себе зобов"язання з оплати за виконані позивачем роботи не виконано, вартості робіт в сумі 6 921 352 грн. за договором № 91 та 17 491 887 грн. за договором № 73 не оплачено.

19.01.2015р. ПП "ПМК-7" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Служби автомобільних доріг у Івано-Франківській області про стягнення вищенаведеної суми заборгованості. Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 03.03.2015р. у справі № 909/57/15 позов задоволено. (а.с.11-14). Зазначене рішення набрало законної сили 23.03.2015р.

З огляду на приписи ст.35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За таких обставин, факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем на суму 24 413 239,00грн. встановлений рішенням суду і не потребує доказування.

03.12.2015р. між сторонами у справі укладено додаткову угоду № 22 до договору № 91 від 18.06.2009р. (а.с. 137 І том). У п.1.1 якої зазначено, що відповідно до Постанови Кабінету міністрів України від 17.06.15 № 498 вартість робіт з капітального ремонту, виконаних підрядником у 2014 році, які замовник зобовязується оплатити у 2015 році, становить 6 921 352,00грн. з урахуванням ПДВ.

02.09.2016р. між сторонами у справі укладено додаткову угоду № 10 до договору № 73 від 20.08.2013р. (а.с. 139 І том). У п.1.1 якої зазначено, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015р. № 498 вартість робіт з капітального ремонту, виконаних підрядником у 2014 році, які замовник зобовязується оплатити у 2016 році, становить 17 491 887,00грн. з урахуванням ПДВ.

На виконання умов договору № 91 відповідачем сплачено позивачу 6 921 352,00грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 03.12.2015р. (а.с. 140 І том), а на виконання договору № 73 відповідачем сплачено позивачу 8 443 936,00грн., 6 210 341,00грн., 1 403 524,00грн. та 1 434 086,00грн. - 17491887,00грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1, 2, 3, 4 від 05.09.2016р. (а.с. 141-144 І том).

Проте, позивач вважає, що відповідач в порушення своїх зобовязань згідно з укладеними між сторонами договорами, оплату за виконані роботи здійснив з порушенням термінів, в зв'язку з чим нарахував відповідачу 5 382 083,50 грн. інфляційних втрат та 887 603,35 грн. 3% річних.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

В ст.11 ЦК України зазначено, що, однією з підстав виникнення зобовязань, є зокрема договори та інші правочини.

Згідно ч.1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

У відповідності з ст.857 ЦК України робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а в разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові. Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 1 ч.1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 03.03.2015р. у справі № 909/57/15 задоволено позов. ПП "ПМК-7" про стягнення зі Служби автомобільних доріг у Івано-Франківській області заборгованості в сумі 24 413 239 грн. Зазначене рішення набрало законної сили

Згідно з пунктом 4 договору № 91 від 18.06.2009 р. підставою для поведення розрахунків є підписання сторонами Акту приймання виконаних робіт (фКБ-2в) та довідка про вартість виконаних робіт, які складаються підрядником і подаються для підписання замовнику до 01 числа місяця, наступного за звітним. Розрахунок проводиться на протязі 10 робочих днів з дня підписання відповідних документів сторонами.

Згідно з п. 4.1 договору № 73 від 20.08.2013 р. розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати замовником за виконані роботи. Замовник здійснює щомісячні та проміжні оплати за виконані роботи на підставі актів приймання виконаних будівельних робіт, довідок про вартість виконаних робіт та витрат , підписаних уповноваженими представниками сторін.

Оплата заборгованості на виконання рішення господарсього суду Івано-Франківської області від 03.03.2015 р. по справі № 909/57/15 в сумі 6.921 352,0 грн було здійснено 8 грудня 2015 року по договору № 91 від 18.06.2009 р. і 05 вересня 2016 р. оплачено решту боргу в сумі 17 489 862,00 грн. по договору № 73 від 20.08.2013 р.

Наявними в матеріалах справи розрахунками позивача підтверджується порушення грошового зобовязання щодо оплати вартості виконаних позивачем робіт за спірним договором.

Як вбачається з представленого позивачем розрахунку (а.с. 244-245 І том), останній просить стягнути з відповідача 887 603,35 грн. 3% річних , з яких 499 983,13 грн. за період з 21.03.2015р. по 02.12.2016р. та 387 620,22 грн. - за період з 03.12.2015р. по 04.09.2016р.

Водночас, рішення господарського суду Івано-Франківської області від 03.03.2015р. у справі № 909/57/15 набрало законної сили 23.03.2015р.

Перерахувавши суму 3% річних по кожному платіжному дорученню, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що сума 3% річних за вказані періоди є більшою, ніж заявлено позивачем до стягнення, однак, враховуючи вимоги позивача в цій частині позовних вимог, судом правомірно задоволено їх за розрахунком позивача, а саме в розмірі 887 603,35 грн.

Позивач просить стягнути з відповідача 5 382 083,50 грн. суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, яка нарахована за період квітень-листопад 2015 року на суму 4 472 505,38 грн., грудень 2015 - серпень 2016 років на суму 308 062,23 грн.

Здійснивши перерахунок сум інфляційних втрат суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що сума інфляційних втрат за вказані періоди є більшою, ніж заявлено позивачем до стягнення, однак, враховуючи вимоги позивача в цій частині позовних вимог, судом правомірно задоволено їх за розрахунком позивача, а саме в сумі 5 382 083,50 грн.

Щодо твердження скаржника про те, що додатковими угодами № 22 від 03.12.2015р. та № 10 від 02.09.2016р. змінено порядок та строк проведення розрахунків за виконанні роботи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем 31.12.2014 р. було укладено додаткову угоду № 21 до договору № 91 від 18.06.2009 р. та додаткову угоду № 22 від 03.12.2015 р. до договору № 91 від 18.06.2009 р.

Згідно з п.1.1. додаткової угоди № 21 від 31.12.2014 р.: у зв'язку з відсутністю фінансування робіт з капітального ремонту автомобільних доріг загального користування державного значення в 2014 р. Замовник та Підрядник дійшли згоди продовжити строк дії договору № 91 від 18.06.2009 р. до 31.12.2015р.

Розділом 17 договору № 91 від 18.06.2009 р. визначено строк дії договору, згідно з яким: п.17.1 строком дії договору є час, протягом якого сторони будуть здійснювати свої права та виконувати свої обов»язки відповідно до договору; п.17.2: договір набирає чинності з дня підписання його сторонами і діє до повного виконання ними своїх зобов'язань за цим договором.; 17.3. закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Отже, оскільки в договорі № 91 не було чітко визначено строку дії договору - до повного виконання зобов'язань, то додатковою угодою № 21 від 31.12.2014р. сторони визначили строк до 31.12.2015.р.

Згідно з п.1.1. додаткової угоди № 22 від 03.12.2015 р. сторони визначили, що :відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 р. № 498 «Про деякі питання використання у 2015-2017 р.р. коштів, залучених у попередні роки під державні гарантії Державним агентством автомобільних доріг» вартість робіт з капітального ремонту автомобільної дороги державного значення Р-24 (Криворівня) Вижниця_- Сторожинець -_Чернівці, виконаних підрядником у 2014році, які замовник зобов'язується оплатити в 2015 році становить 6 921 352,00 грн. з урахуванням ПДВ.

Пунктом 1.2 додаткової угоди № 22 сторони внесли зміни в п. 20 договору «Юридичні адреси, банківські реквізити і підписи сторін».

Отже, суд апеляційної інстанції, аналізуючи зміст вказаної додаткової угоди, дійшов висновку, що такою угодою Замовник зобов'язався оплатити в 2015 році існуючу заборгованість в сумі 6 921 352, 00 грн. Проте, жодних змін до п.4 Договору № 91 від 18.06.2009p., в якому встановлено термін проведення розрахунку за виконанні роботи, внесено не було, а отже, розрахунок за виконані роботи в 2014 році в сумі 6 921 352,00 грн. мав бути здійснений в термін до 10 січня 2015 року.

Аналогічно, сторонами було укладено додаткові угоди до договору № 73 від 20.08.2013 р. Так, додатковою угодою № 9 від 31.12.2015 р. до вказаного договору було продовжено термін дії договору до 31.12.2016р. (а.с. 138 I том). Додатковою угодою № 10 від 02.09.2016р. до договору № 73 від 20.08.2013р. сторони погодили (ОСОБА_6 договору), що Замовник зобов'язався борг в сумі 17 491 887,00 грн. за виконані роботи в 2014 р. оплатити в 2016 році, та внесли зміни до розділу XIII Договору «Юридичні адреси, банківські реквізити і підписи сторін». Проте, жодних змін до розділу ІV договору № 73 від 20.08.2013р.., в якому встановлено термін проведення розрахунку за виконанні роботи, внесено не було.

Таким чином, будь-яких змін до розділів 4 договору № 91 від 18.06.2009 р. та договору № 73 від 20.08.2013р., які регулюють порядок здійснення розрахунків за виконані роботи, внесено не було, в цій частині договори залишились чинними, відтак, не враховувати умови вказаних договорів у суду апеляційної інстанції немає підстав.

Суд апеляційної інстанції вважає також безпідставним покликання відповідача на судову практику, зокрема, щодо вирішення справ, пов»язаних з укладанням договорів про організацію взаєморозрахунків, в яких сторони змінювали порядок та строки проведення розрахунків за природній газ чи електроенергію, поставлених відповідно до основного договору.

В даній справі, спірними додатковими угодами сторони не визначено чітко інших строків погашення заборгованості, ніж ті, які визначені розділом ІV договорів № 91 та № 73.

Виходячи з вищенаведеного твердження відповідача про те, що додатковими угодами № 22 від 03.12.2015р. та № 10 від 02.09.2016р. змінено порядок та строк проведення розрахунків за виконанні роботи є безпідставними.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, скаржником всупереч вищенаведеній нормі права, не подано доказів, які спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду є законним, обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1.Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 17.01.2017р. у справі № 909/934/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з розділом ХІІ-1 ГПК України.

3.Справу передати до господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддяКравчук Н.М.

судді Бонк Т.Б.

ОСОБА_1