Ухвала суду № 65579520, 22.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2017 року м. Київ К/800/12994/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Веденяпіна О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційної скарги Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2014 р.

у справі № 826/13477/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віп Принт Груп»

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Віп Принт Груп» (далі - позивач, ТОВ «Віп Принт Груп») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача № 0001412240/7036110/22-317 та № 0001402240/7035110/22-317 від 26.04.2013 року; визнати протиправним та скасувати наказ відповідача № 331-п від 03.04.2013 року «Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки».

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.09.2013 р. у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2014 р. постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.09.2013 р. скасовано та задоволено адміністративний позов частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 26 квітня 2013 року № 0001412240/7036110/22-317 в частині суми 534 952,50 грн. та № 0001402240/7035110/22-217 в частині суми 373 891,25 грн. по контрагенту ТОВ «КФ «Горизонталь».

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2014 р. в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.04.2013 р. № 0001412240/7036110/22-317 в частині суми 534 952,50 грн. та № 0001402240/7035110/22-217 в частині суми 373 891,25 грн., по контрагенту ТОВ «КФ «Горизонталь» та прийняти нову постанову, якою відмовити у позові у повному обсязі.

Позивач процесуальним правом надати письмові заперечення не скористався.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження на підставі положень статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, в межах касаційної скарги згідно з статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши матеріали справи, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 03.04.2013 р. по 09.04.2013 р., на підставі наказу про проведення позапланової виїзної перевірки від 03.04.2013 р. № 331-П, листа від 25.03.2013 р. № 4730/7/22-4-07, згідно підпункту 75.1.2. пункту 75.1. статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1. статті 78, пункту 82.2. статті 82 Податкового кодексу України та на виконання постанови слідчого СУ ДПС у м. Києві від 01.10.2012 р., посадовою особою відповідача була проведена документальна виїзна перевірка ТОВ «Віп Принт Груп» з питань фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «КФ «Горизонталь», Товариством з обмеженою відповідальністю «Константа-Інкорпорейтед», Товариством з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» за період діяльності з 01.01.2011 р. по 31.12.2012 р., за результатами якої складено акт від 16.04.2013 р. № 1753/2230/35092404 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог: - підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України в результаті чого підприємством ТОВ «Віп Принт Груп» занижено об'єкт оподаткування прибутку підприємств за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2012 р. у розмірі 3 083 917 грн., що призвело до заниження податку на прибуток за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2012 р. у розмірі 647 622 грн.; - пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість в загальній сумі 445 503 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 26.04.2013 р. були прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0001412240/7036110/22-317, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 809 527,50 грн., з яких 647 622 грн. - за основним платежем та 161 905,5 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0001412240/7035110/22-317, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 556 878,75 грн., з яких 445 503 грн. - за основним платежем та 111 375,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Як вбачається з акту перевірки від 16.04.2013 р. № 1753/2230/35092404, підставами для донарахування позивачу податкових зобов'язань слугували твердження перевіряючого про неправомірність формування позивачем складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з вищевказаними контрагентами, оскільки, на переконання податкового органу, правочини укладені позивачем були укладені без мети настання реальних наслідків обумовлених ними.

Судом першої інстанції у задоволенні позову було відмовлено з тих мотивів, що висновки податкового органу викладені в акті перевірки є правомірними та обґрунтованими, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення не підлягають скасуванню.

Суд апеляційної інстанції постанову окружного адміністративного суду скасував та прийняв нову постанову про задоволення позовних вимог в частині з тих мотивів, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання позивачем з ТОВ «КФ «Горизонталь» господарських операцій за укладеним між ними правочином, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Відповідно до пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з: - витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; - інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; - крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Отже, показник витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.

Крім того, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді між позивачем та ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь», в межах своєї господарської діяльності, укладено договір № 1/7 від 08.06.2012 р. про покупку принтера.

В матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом. Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 222, 223, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2014 р.

у справі № 826/13477/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) О.А. Веденяпін