Ухвала суду № 65579392, 14.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2017 року м. Київ К/800/15374/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Вербицької О.В., Маринчак Н.Є., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2014 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014 року

у справі № 820/12048/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Наша Олія»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Наша Олія» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2014 року у справі № 820/12048/13-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014 року, позов задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 12.08.2013 року № 0420302203, № 0520302203.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

У зв'язку із неприбуттям в судове засідання належним чином повідомлених осіб, які беруть участь у справі, ця справа розглядалася у порядку письмового провадження згідно із статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Наша Олія» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Дві-Прізма» за період з 01.10.2012 року по 31.10.2012 року та ПП «Укрхімкомплект» за грудень 2011 року, січень 2012 року, лютий 2012 року, відповідачем складно акт від 12.07.2013 року № 5/20-30-22-03/32868834, яким встановлено порушення: - п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит від господарських операцій з ПП «Укрхімкомплект» у розмірі 91 000, 00 грн., від ТОВ «Дві-Прізма» - 106 063, 00 грн.; - ст.ст. 185-ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податкові зобов'язання в частині формування податкового кредиту з придбання товару у ПП «Укрхімкомплект» у грудні 2012 року на суму 55 549, 00 грн.; - п.п. 200.1, 200.2, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість в розмірі 141 514, 00 грн.; - п.п. 135.1, 135.2 ст. 135 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, в частині формування витрат з придбання товару у ПП «Укрхімкомплект» в загальній сумі 277 742, 00 грн.; - пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, в загальній сумі 985 315, 00 грн.; - п.п. 135.1, 135.2 ст. 135, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 148 590, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.08.2013 року: - № 0420302203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 141 514, 00 грн. за основним платежем та 70 757, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; - № 0520302203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 148 590, 00 грн. за основним платежем та 74 295, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем безпідставно, оскільки під час судового розгляду не доведено факту допущення порушень позивачем.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав господарські правовідносини з контрагентами ТОВ «Дві-Прізма» та ПП «Укрхімкомплект» на підставі договорів купівлі-продажу та поставки.

Встановлено та підтверджується матеріалами справи, що реальність даних господарських операцій підтверджується договорами, специфікаціями, податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями.

Наявність у позивача матеріально-технічної бази, необхідної для ведення господарської діяльності, підтверджується договором оренди обладнання з додатковими угодами, актами приймання-передачі, договорами оренди приміщень з додатковими угодами та актами приймання-передачі до цих договорів, штатними розписами станом.

На момент укладення договорів та складення інших первинних документів, контрагенти позивача були зареєстровані належним чином в ЄДРПОУ та платника податку на додану вартість.

В свою чергу, судами правомірно не прийнято до уваги посилання податкового органу на інформацію, що міститься в актах про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

У подальшому придбаний товар у ТОВ «Дві-Прізма» та ПП «Укрхімкомплект» частково використано у виробництві власної продукції та у подальшому реалізовано, частково реалізовано контрагентам, що підтверджується актами внутрішнього переміщення, видатковими накладними, товарно-транспортними, довіреностями та доказами постачання продукції на експорт.

Отже, наявність договірних правовідносин між позивачем та його контрагентами з приводу придбання товару підтверджується матеріалами справи. Відсутність в діях позивача ділової мети та наявної економічної вигоди відповідачем не доведено.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.02.14 року у справі № 820/12048/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді О.В. Вербицька

Н.Є.Маринчак