Ухвала суду № 65579342, 16.01.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" січня 2017 р. м. Київ К/800/21575/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівБорисенко І.В. Олендера І.Я.,розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Чумак»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2016 року

у справі №821/3804/15-а

за позовом Приватного акціонерного товариства «Чумак»

до Каховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Приватне акціонерне товариство «Чумак» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Каховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Херсонський окружний адміністративний суд постановою від 12 лютого 2016 року позовні вимоги задовольнив, скасував податкові повідомлення-рішення від 25 липня 2012 року № 0000762301, № 0000712301, № 0000722301. Також стягнув на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань податкової інспекції судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 146,00 грн., шляхом безспірного списання коштів органами казначейської служби України.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 28 липня 2016 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовив.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду попередньої інстанції - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Посадові особи відповідача провели планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 березня 2012 року, про що склали акт від 11 липня 2012 року №367/22/3410605, яким, зокрема встановили порушення позивачем вимог:

підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 138.1 статті 138, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 144.1 статті 144, пункту 153.8 статті 153 Податкового кодексу України, частини першої статті 203, статей 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (пункт 5 статті 203 Цивільного кодексу України), що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за результатами І кварталу 2012 року у розмірі 20 660 878,00 грн., у тому числі за І квартал 2011 року - 2 473 036 грн., ІІ квартал 2011 року - 8 888 832,00 грн., ІІ-ІІІ квартал 2011 року - 13 759 827,00 грн., ІІ-IV квартал 2011 року - 17 674 438,00 грн., І квартал 2012 року - 20 660 878,00 грн.,

підпункту 186.2.1 пункту 186.2 статті 186, пункту 189.1 статті 189, пункту 190.2 статті 190, підпункту 196.1.14 пункту 196.1 статті 196, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.4, пункту 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України та частини першої статті 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на суму 1 957 026,00 грн., у тому числі за січень 2011 року - за березень 2012 року,

підпункту 186.2.1 пункту 186.2 статті 186, пункту 189.1 статті 189, пункту 190.2 статті 190, підпункту 196.1.14 пункту 196.1 статті 196, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.4, пункту 201.7, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України та частини першої статті 203, статей 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу україни в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, в результаті чого завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню, на загальну суму 1 334 058,00 грн. за лютий 2012 року.

За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 25 липня 2012 року №0000762301, яким зменшив позивачу від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 20 660 878 грн., №0000712301, яким збільшив грошове зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 1 957 026 грн. та застосував штрафні (фінансові) санкції у розмірі 373 614,00 грн., №0000722301, яким зменшив суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1 334 058,00 грн. та застосував штрафні (фінансові) санкції у розмірі 333 515,00 грн.

За результатом адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень, ДПС України рішенням від 23 листопада 2012 року №5913/0/61-12/10-2215 податкові повідомлення-рішення від 25 липня 2012 року №0000712301 та №0000722301 залишила без змін, а податкове повідомлення-рішення №0000762301 скасувала в частині нарахування зобов'язань по простроченій кредиторській заборгованості, завищенні амортизації на автомашини, які були придбані у фінансовий лізинг, та операціях з продажу векселів у розмірі 4 433 967,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугували висновки податкового органу про відсутність реального виконання правочинів, укладених позивачем з контрагентами - ТОВ «ПЛАМ», ТОВ «Асистент», ТОВ «Грін Тім» та ТОВ «Перша лізингова компанія» у перевіряємому періоді.

Так, за висновками акту перевірки, неможливо підтвердити та встановити на підставі наданих позивачем первинних документів факт надання послуг, їх обґрунтування, тобто необхідність використання в господарській діяльності позивача, вартість та взаємозв'язок із господарською діяльністю платника.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з неправомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість спірного податкового періоду, оскільки факт придбання товару (робіт, послуг) у контрагентів не підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами та судом встановлено, що фінансово-господарська діяльність контрагентів здійснювалась поза межами правового поля, а укладені ними правочини є такими, що вчинені без мети настання реальних наслідків.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємий період позивач (замовник) мав господарські взаємовідносини з ТОВ «ПЛАМ», ТОВ «Асистент» та ТОВ «Грін Тім» (виконавці) на підставі укладених договорів від 03 вересня 2010 року №01/2010, від 01 липня 2011 року №5917 та від 10 березня 2011 року №100311, відповідно.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів, позивачем долучені до матеріалів справи копії актів здачі-приймання робіт (надання послуг), податкових накладних, доказів оплати.

З огляду на те, що спірні правовідносини виникли між сторонами у період дії різних нормативно-правових актів, застосуванню підлягають як норми Законів України «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств», так і Податкового кодексу України.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із нормою абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні норми закріплено у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України

Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Приписами пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, наявність у платника податку (позивача) виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість, з встановленням судом реальності та товарності господарської операції, є достатніми підставами для визначення податкового кредиту.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічні вимоги до формування платником податків складу податкового кредиту закріплені положеннями Податкового кодексу України, а саме - підпунктами 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктом 198.2, пунктом 198.3, пунктом 198.6 статті 198.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - змісту послуг, що надаються, їх обсягу, тощо.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж Закону визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Системний аналіз вказаного законодавства вказує на те, що правомірність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг чи товарів з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг чи товарів. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що позивачем не доведено співрозмірності понесених ним витрат на оплату послуг з очікуваним економічних ефектом, можливе отримання прибутку або економії коштів підприємства за рахунок наданих послуг відповідно у більшій сумі понесених витрат на ці послуги, встановлення фактичної результативності цих операцій з урахуванням запланованих очікувань платника шляхом аналізу перспективи отримання платником прибутку за умови досягнення поставлених завдань, з огляду на що зроблено висновок про відсутність фактичного використання послуг від ТОВ «ПЛАМ», ТОВ «Асистент» та ТОВ «Грін Тім», їх не пов'язаність із провадженням господарської діяльності позивача.

Крім того, вказано на те, що позивачем не спростовано висновки контролюючого органу про порушення позивачем правил оподаткування податком на додану вартість операцій з ТОВ «Перша лізингова компанія».

Разом з тим, судом першої інстанцій встановлено часткове підтвердження правомірності заявлених позивачем позовних вимог, належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Так, згідно зі статтею 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади.

Відповідно до статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно в ході розгляду спору може бути, як підтверджено дійсність сум, визначених платнику податків таким податковим повідомленням-рішенням, так і встановлено незаконність рішення суб'єкта владних повноважень.

Наслідком встановлення судом відповідності чи невідповідності рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта законним або протиправним, при умові, якщо є можливість ідентифікувати, виокремити та назвати таку невідповідність чи відповідність. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки є неможливим розмежувати загальну суму донарахувань на окремі суми за видами правопорушення, суд позбавлений можливості перевірити та встановити наявність чи відсутність порушень позивачем податкового або іншого законодавства.

Отже, суд першої інстанції, враховуючи факт правомірності формування валових витрат та податкового кредиту позивачем в частині підтвердження первинними бухгалтерськими документами, обґрунтовано зазначив про те, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість цього інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Враховуючи вказане, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню в цілому, оскільки не можливо виокремити суми нарахування податкових зобов'язань по окремим епізодам.

З огляду на викладене та керуючись приписами статті 226 КАС України, відповідно до якої, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково, судова колегія дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Чумак» задовольнити.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2016 року у справі №821/3804/15-а скасувати та залишити в силі постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2016 року у справі №821/3804/15-а.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Борисенко І.В. Олендер І.Я.