Ухвала суду № 65579327, 14.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2017 року м. Київ К/800/28644/16

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Вербицької О.В.., Маринчак Н.Є., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.06.2016 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2016 року

у справі № 826/24165/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламна фішка»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рекламна фішка» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.06.2016 року у справі № 826/24165/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2016 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у місті Києві від 08.10.2015 року № 000462.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Рекламна фішка» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Вімаква», ТОВ «Аніан», ТОВ «Рент Ріелт Компані», ТОВ «Українська торгово-інвестиційна компанія» за період з 01.01.2014 року по 01.07.2014 року, відповідачем складено акт від 11.09.2015 року № 3601/26-56-22-02-03/39622808, яким встановлено порушення п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 1 055 664, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.10.2015 року № 0004622202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» всього сумі 1 319 580, 00 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 1 055 664, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 263 916, 00 грн.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо непідтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо правомірного формування позивачем даних податкового обліку за результатами здійснення господарських операцій з ТОВ «Рент Ріелт Компані», ТОВ «Українська торгово-інвестиційна компанія», ТОВ «Вімаква», ТОВ «Аніан».

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

В силу п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Рент Ріелт Компані» на підставі договору про надання комплексу послуг/робіт по організації супроводження заходів клієнта замовника, а також договору на здійснення технічного забезпечення звукового оформлення заходу замовника.

Також між позивачем та ТОВ «Українська торгово-інвестиційна компанія» укладено ряд договорів поставки товару, між позивачем та ТОВ «Вімаква» укладено договори надання послуг в рамках організації комплексів інформаційних заходів/рекламних послуг, між позивачем та ТОВ «АНІАН» укладено договори просування товарів під торговими марками, що належать групі компаній клієнта замовника.

На підтвердження виконання договірних зобов'язань позивачем надано договори, акти здачі-приймання приймання робіт, видаткові накладні.

Судами встановлено, що акт перевірки не містить жодних зауважень до оформлення первинних бухгалтерських та податкових документів, зокрема податкових накладних, які надані до перевірки, а також зауважень до змісту та обсягу господарських операцій, що відображені в первинних документах.

Доводи контролюючого органу з приводу того, що до перевірки не надано товарно-транспортних документів обґрунтовано відхилено судами, оскільки відповідно до умов договору доставка до місць проведення заходу, передбачена на транспортному засобі виконавця.

З приводу відсутності довіреностей, а також незазначення місця складання видаткових накладних, слід зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Матеріалами справи підтверджується подальше використання отриманих послуг відповідно до укладених договорів з третіми особами.

На момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами, так і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Таким чином, судами попередніх інстанцій зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Посилання податкового органу на інформацію, що міститься в актах перевірок та звірок контрагентів, як на підставу визнання правочинів недійсними, є необґрунтованим та не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарських операцій, оскільки такі обставини в даному випадку необхідно встановити, враховуючи відповідні первинні документи та інші докази в сукупності, як це випливає з приписів ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд касаційної інстанції в даному випадку зазначає про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.06.2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2016 року у справі № 826/24165/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді О.В.Вербицька

Н.Є.Маринчак