Ухвала суду № 65579240, 07.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 березня 2017 року м. Київ К/800/65414/13

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіЦвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),суддів Вербицької О.В., Маринчак Н.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013 року

у справі № 820/8861/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельне підприємство «Агронафтопродукт»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельне підприємство «Агронафтопродукт» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2013 року у справі № 820/8861/13-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013 року, позов задоволено у повному обсязі. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 26.04.2013 року № 0001582210, № 0001592210, № 0001602210.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання до суду повернувся конверт із судовою повісткою, яка направлялась на адресу позивача.

Відповідно до частини першої статті 40 КАС України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається їм за останньою адресою і вважається врученою.

За таких обставин, є підстави вважати, що про дату, час та місце проведення судового засідання позивач повідомлений належним чином, однак в судове засідання не з'явився.

Таким чином, у зв'язку із неприбуттям в судове засідання належним чином повідомлених осіб, які беруть участь у справі, ця справа розглядалася у порядку письмового провадження згідно із статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ТП «Агронафтопродукт» щодо документального підтвердження господарських відносин із ТОВ «Спецтрубомонтаж», їх реальності та повноти відображення в обліку за період січень 2011 року - грудень 2012 року, відповідачем складено акт від 11.04.2013 року № 1450/22-10/31149289, яким встановлено порушення: - п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість в розмірі 93 324, 00 грн.; завищення від'ємного значення між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту поточного звітного періоду (рядок 19 декларації з ПДВ) та, відповідно, завищення зарахування від'ємного значення різниці поточного звітного періоду до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на 100, 00 грн.; - п.п. 138.1, 138.2, 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на 53 523, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.04.2013 року: - № 0001582210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 139 986,00 грн., у тому числі 93 324, 00 грн. - за основним платежем та 46 662, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; - № 0001592210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 80 284, 50 грн., у тому числі 53 523, 00 грн. - за основним платежем та 26 461, 50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; - № 0001602210, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 100, 00 грн.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стали висновки податкового органу про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем безпідставно, оскільки під час судового розгляду не доведено факту допущення порушень позивачем.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на таке.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

В силу п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на виконання договорів між ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» (замовник) та ТОВ «ТП «Агронафтопродукт» (виконавець) про виконання робіт позивачем (замовник) було укладено з ТОВ «Спецтрубомонтаж» (підрядник) договір підряду, виконання якого підтверджується довідками про вартість виконаних будівельних робіт, актами приймання виконаних будівельних робіт, податковими накладними.

Крім того, між позивачем (покупець) та ТОВ «Спецтрубомонтаж» (продавець) було укладено договір поставки, виконання якого підтверджується видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, податковими накладними.

Між ТОВ «ТП «Агронафтопродукт» (замовник) та ТОВ «Спецтрубомонтаж» (підрядник) укладено договір підряду, виконання якого підтверджується довідками про вартість виконаних будівельних робіт, податковими накладними, банківськими виписками, платіжними дорученнями.

Встановлено, що на час укладання та виконання вищевказаних договорів ТОВ «Спецтрубомонтаж» було зареєстровано як юридична особа та було платником податку на додану вартість.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013 року у справі № 820/8861/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді О.В.Вербицька

Н.Є.Маринчак