Ухвала суду № 65578080, 23.03.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

23 березня 2017 рокусправа № 804/104/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:Богданенка І.Ю.,

суддів: Уханенка С.А. Дадим Ю.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2

на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 січня 2017 року про відмову у відкритті провадження

у справі №804/104/17

за позовом ОСОБА_2

до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «ФідоБанк»

треті особи Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, публічне акціонерне товариство «ФідоБанк»

про визнання протиправною бездіяльності, зобовязання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_2 звернувся у Дніпропетровський окружний адміністративний суд з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Фідобанк», треті особи Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, публічне акціонерне товариство «ФідоБанк» про визнання протиправною бездіяльності щодо не включення вимоги ОСОБА_2, у розмірі 160995,07 гривень до реєстру акцептованих вимог вкладників публічного акціонерного товариства «Фідобанк»; зобовязання включити вимогу до реєстру акцептованих вимог вкладників публічного акціонерного товариства «Фідобанк».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 січня 2017 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Ухвала суду першої інстанції обґрунтована тим, що спір у даній справі не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню з наступних підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції виходив з того, що даний позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, з посиланням на правову позицію Верховного Суду України, яка висловлена у постанові від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з позицією суду першої інстанції виходячи з наступного.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є обєктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділений відповідними функціями, що визначені частиною другою статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Серед таких функцій є здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження всіх або частини активів і зобовязань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку і навіть застосування до банків та їх керівників відповідно фінансових санкцій і накладення адміністративні штрафів.

Відповідно до статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд для забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку протягом дії тимчасової адміністрації зобовязаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті, та протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;

Таким чином, функції Фонду повязані із здійсненням владних управлінських повноважень, тобто в розумінні пункту 7 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України Фонд є субєктом владних повноважень.

Оскільки ж відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності субєктів владних повноважень та їх посадових осіб, то даний спір із Уповноваженою особою Фонду є публічно-правовим.

Відповідно до пунктів 2 та 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам підвідомчі, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, повязаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобовязань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України;

Позовні вимоги не є майновими вимогами до Банку, оскільки вклади з граничним розміром до 200 тисяч гривень виплачуються вкладникам безпосередньо з коштів Фонду, а не за рахунок майна банку.

До того ж, зі змісту пункту 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України та його правової конструкції вбачається, що справу може бути віднесено до підвідомчості господарських судів лише у тому разі, якщо відповідачем у справі буде саме Банк-боржник стосовно якого здійснюється процедура ліквідації.

Ототожнення в даному випадку Фонду та Банку-боржника є безпідставним, оскільки відносно Фонду жодних ліквідаційних процедур не здійснюється.

Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим спором, який не є спором у процесі ліквідації банку, а має окремий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини 2 статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Щодо посилань суду першої інстанції на правову позицію Верховного суду України, яка висловлена ним у постанові від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що у цьому рішенні Верховний суд України зазначив, що господарському суду підвідомчий спір між управлінням Пенсійного фонду України та банком, у якого виник обовязок щодо перерахування коштів зі сплати збору на обовязкове пенсійне страхування з операцій відчуження легкових автомобілів на рахунок управління, а кошти не надійшли через неплатоспроможність банку, що з урахуванням субєктного складу учасників даного спору та змісту заявлених позовних вимог свідчить про те, що правовідносини у даному випадку не є подібними та застосування таких висновків (правових позицій) Верховного суду України є недоречним.

З огляду на вказане, до цих спірних відносин мають бути застосовані приписи статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відмови у відкриті провадження у справі, у звязку з тим, що її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 197, 199, 204, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 січня 2017 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає, оскільки не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Головуючий суддяІ.Ю. Богданенко

суддяС.А. Уханенко

суддяЮ.М. Дадим