Постанова № 65577195, 28.03.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/923/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2017 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бжассо Н.В.,

при секретарі судового засідання Дмитрієвої Т.О.,

за участю сторін:

представника позивача ОСОБА_1 (згідно ордеру та угоди),

представника відповідача Херсонської митниці ДФС Чумаченко М.А. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Херсонської митниці ДФС, головного державного інспектора відділу митного оформлення «Каланчак» митного поста «Херсон-Центральний» Херсонскої митниці ДФС Шапочкіна Володимира Миколайовича про визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_4 до Херсонської митниці ДФС, головного державного інспектора відділу митного оформлення «Каланчак» митного поста «Херсон-Центральний» Херсонскої митниці ДФС Шапочкіна Володимираза результатом розгляду якого позивач просить суд визнати протиправним і скасувати заборону ОСОБА_4 переміщувати через адміністративний кордон з території Автономної Республіки Крим її особисте майно - електричну духовку «luxell» LX3520 - 1 шт., електросушилку MR765 - 1 шт., які були у вжитку, відповідачів Херсонської митниці ДФС і головного державного інспектора відділу митного оформлення «Каланчак» митного поста «Херсон-Центральний» Херсонскої митниці ДФС Шапочкіна Володимира Миколайовича, яка виразилась у рішення - «картці відмови» № 508050700/2016/00392 від 12.09.2016 року, складену головним державним інспектором відділу митного оформлення «Каланчак» митного поста «Херсон-Центральний» Херсонскої митниці ДФС Шапочкіним Володимиром Миколайовичем; стягнути з відповідачів солідарно суму завданої позивачу моральної шкоди у розмірі 6400,00 грн.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначила, що 12.09.2016 року вона, у зв'язку з внутрішнім вимушеним переселенням, з метою перевезення свого особистого майна з території тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим до нового місця перебування перевозила через митний пост «Каланчак» особисте майно - електричну духовку «luxell» LX3520 - 1 шт., електросушилку MR765 -1 шт., які були у вжитку та є звичними предметами побуту, та необхідними для облаштування на новому місці проживання.

12.09.2016 року при перетинанні позивачем адміністративного кордону в пункті «Каланчак» представник влади головний державний інспектор Херсонської митниці ДФС Шапочкін Володимир Миколайович, діючи як представник Херсонської митниці ДФС заявив про заборону громадянці України ОСОБА_4 переміщувати, перевозити через адміністративний кордон зазначене особисте майно і заявив вимогу скласти митну декларацію на речі, що перевозяться.

12.09.2016 року на вимогу представника влади інспектора митниці ОСОБА_4 склала і представила митну декларацію, до якої внесла відомості про перевезення належного їй особистого майна - електричної духовки «luxell» LX3520 - 1 шт., електросушилки MR765 -1 шт..

12.09.2016 року уповноважена особа відповідача Херсонської митниці ДФС представник влади відповідач Шапочкін В.М. прийняв рішення про відмову громадянці ОСОБА_4 у пропуску через адміністративний кордон зазначеного особистого майна у пункті пропуску на адміністративному кордоні «Каланчак», про що склав «картку відмови» № 508050700/2016/00392 від 12.09.2016 року, в якій зазначив, що у пропуску через митний кордон відмовлено на підставі порушення позивачем пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 р. № 1035 «Про обмеження поставок окремих товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасового окуповану територію», тому що зазначені товари не відносяться до особистих речей громадян, визначених ч. 1 ст. 370 Митного кодексу України.

На думку позивача зазначена картка відмови є протиправною та підлягає скасуванню.

Також позивач зазначила, що дії відповідачів завдали їй неприємні емоції, змусили хвилюватися та вирішувати штучно та незаконно створені їй проблеми. Спричинену моральну шкоду позивач оцінила у 6400,00 грн.

Під час судового розгляду справи представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх з підстав, викладених в адміністративному позові.

Представник відповідача, Херсонської митниці ДФС, проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов, згідно яких посадова особа Херсонської митниці ДФС діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідач, головний державний інспектор відділу митного оформлення «Каланчак» митного поста «Херсон-Центральний» Херсонскої митниці ДФС Шапочкін Володимир Миколайович, до судового засідання не з'явився, належним чином та своєчасно повідомлявся про дату,час і місце судового розгляду, причини неявки суду не повідомив.

Дослідивши матеріали справи з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до довідки № 5125000844 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, що видана 13.04.2016 року ОСОБА_4 , що постійно проживала в м. Бахчисарай перемістилася з тимчасово окупованої території в Одеську обл., м. Авангард.

12.09.2016 року позивачем подано до Херсонської митниці ДФС митну декларацію для письмового декларування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами для особистих, сімейних та інших потреб, не пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності.

Згідно зазначеної декларації ОСОБА_4 зазначила, що перевозить з тимчасово окупованої території особисті речі, що були у вжитку, а саме: електричну духовку «luxell» LX3520 - 1 шт., вартістю - 4000,00 грн., електросушилку MR765 -1 шт., вартістю - 1500,00 грн.

12.09.2016 року відповідачем головним інспектором Шапочкіним В.М. складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення з причин порушення п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 року № 1035 «Про обмеження поставок окремих товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України, оскільки електрична духовка «luxell» LX3520 - 1 шт., електросушилка MR765 -1 шт. не відносяться до особистих речей громадян, визначених ч.1 ст. 370 Митного кодексу України.

Відповідно до статті 369 Митного кодексу України особисті речі, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України у ручній поклажі, супроводжуваному та несупроводжуваному багажі, підлягають декларуванню шляхом учинення дій, усно або, за бажанням власника чи на вимогу органу доходів і зборів, письмово, не оподатковуються митними платежами та звільняються від подання документів, що видаються державними органами для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, а також від застосування до них видів державного контролю, визначених частиною першою статті 319 цього Кодексу. 16.12.2015р. Кабінетом Міністрів України, відповідно до підпункту 4 пункту 12.4 статті 12 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України", прийнято Постанову №1035 «Про обмеження поставок окремих товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію», якою заборонено на період тимчасової окупації поставки товарів (робіт, послуг) під всіма митними режимами з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію, за винятком:

- особистих речей громадян, визначених частиною першою статті 370 Митного кодексу України (крім товарів, визначених пунктом 24 частини першої зазначеної статті), що переміщуються у ручній поклажі та/або супроводжуваному багажі;

- соціально значущих продуктів харчування, що переміщуються громадянами, сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 10000 гривень та сумарна вага яких не перевищує 50 кілограмів на одну особу, за переліком згідно з додатком.

Перелік товарів, які можуть бути віднесені до особистих речей громадян передбачено статтею 370 Митного кодексу України, відповідно до якої особистими речами вважаються:

1) товари особистої гігієни та індивідуальні косметичні засоби у кількості, що забезпечує потреби однієї особи на період поїздки;

2) одяг, білизна, взуття, що мають суто особистий характер, призначені виключно для власного користування і мають ознаки таких, що були у користуванні;

3) особисті прикраси, у тому числі з дорогоцінних металів та каміння, що мають ознаки таких, що були в користуванні;

4) індивідуальне письмове та канцелярське приладдя;

5) один фотоапарат, одна кіно-, відеокамера разом з обґрунтованою кількістю фото-, відео-, кіноплівок та додаткового приладдя;

6) один переносний проектор та аксесуари до нього разом з обґрунтованою кількістю діапозитивів та/або кіноплівок;

7) бінокль;

8) переносні музичні інструменти у кількості не більше двох штук;

9) один переносний звуковідтворювальний пристрій (у тому числі магнітофон, диктофон, програвач компакт-дисків тощо) з обґрунтованою кількістю плівок, платівок, дисків;

10) один переносний радіоприймач;

11) стільникові (мобільні) телефони у кількості не більше двох штук, пейджери;

12) один переносний телевізор;

13) переносні персональні комп'ютери у кількості не більше двох штук і периферійне обладнання та приладдя до них; флеш-карти у кількості не більше трьох штук;

14) одна переносна друкарська машина;

15) калькулятори, електронні книжки у кількості не більше двох штук;

16) індивідуальні вироби медичного призначення для забезпечення життєдіяльності людини та контролю за її станом з ознаками таких, що були в користуванні;

17) звичайні та/або прогулянкові дитячі коляски у кількості, що відповідає кількості дітей, які перетинають кордон разом із громадянином, а у разі відсутності дітей - у кількості не більше однієї штуки;

18) одна інвалідна коляска на кожного інваліда, який перетинає митний кордон України, а у разі відсутності такої особи - у кількості не більше однієї штуки;

19) лікарські засоби, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон України в порядку та обсягах, визначених Кабінетом Міністрів України;

20) годинники у кількості не більше двох штук;

21) 0,5 літра туалетної води та/або 100 грамів парфумів;

22) спортивне спорядження - велосипед, вудка рибальська, комплект альпіністського спорядження, комплект спорядження для підводного плавання, комплект лиж, комплект тенісних ракеток, дошка для серфінгу, віндсерфінгу, комплект спорядження для гольфу, інше аналогічне спорядження, призначене для використання однією особою;

23) спеціальне дитяче харчування для дітей, хворих на фенілкетонурію або інше захворювання, що потребує спеціального харчування, яке не виробляється (не реалізується) в Україні, що переміщується (пересилається) через митний кордон України в порядку та обсягах, визначених Кабінетом Міністрів України;

24) інші товари, призначені для забезпечення повсякденних потреб громадянина, перелік і гранична кількість яких визначаються законами України.

Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що стаття 370 Митного кодексу України не містить вичерпного переліку товарів, які можуть бути віднесені до особистих речей громадян, оскільки п.24 вказаної статті передбачає, що особистими речами вважаються також інші товари, призначені для забезпечення повсякденних потреб громадянина, перелік і гранична кількість яких визначаються законами України. Відповідно до п.п.36, 52, 54 ст.4 Митного кодексу України особисті речі - товари, нові і такі, що були у вжитку, призначені для забезпечення звичайних повсякденних потреб фізичної особи, які відповідають меті перебування зазначеної особи відповідно в Україні або за кордоном, переміщуються через митний кордон України у ручній поклажі, супроводжуваному та несупроводжуваному багажі і не призначені для підприємницької діяльності, відчуження або передачі іншим особам; ручна поклажа - товари, що належать громадянам і переміщуються через митний кордон України разом з цими громадянами або уповноваженими ними особами без оформлення багажних чи інших перевізних документів; супроводжуваний багаж - товари, що належать громадянам і переміщуються через митний кордон України у багажних відділеннях транспортних засобів, якими прямують ці громадяни, з оформленням багажних або інших перевізних документів.

Згідно з ч.1 ст.374 Митного кодексу України товари (за винятком підакцизних), сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 1000 євро, що ввозяться громадянами на митну територію України у ручній поклажі та/або у супроводжуваному багажі через пункти пропуску через державний кордон України, відкриті для повітряного сполучення, та товари (крім підакцизних), сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 500 євро та сумарна вага яких не перевищує 50 кг, що ввозяться громадянами на митну територію України у ручній поклажі та/або у супроводжуваному багажі через інші, ніж відкриті для повітряного сполучення, пункти пропуску через державний кордон України, не підлягають письмовому декларуванню (за винятком товарів, на які відповідно до статті 197 цього Кодексу встановлено обмеження щодо переміщення громадянами через митний кордон України, і випадків, передбачених частиною другою цієї статті) та не є об'єктами оподаткування митними платежами. Таким чином, суд приходить висновку, що задекларовані позивачем електрична духовка та електросушилка, не є товаром, котрий відповідно до положень Митного кодексу України підлягає оподаткуванню, оскільки переміщується його власником через митний кордон України для забезпечення звичайних повсякденних потреб у супроводжуваному багажі, та не призначений для підприємницької діяльності, відчуження або передачі іншим особам.

Особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України згідно із статтею 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" визначено Законом України «Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України», який створює вільну економічну зону "Крим" (далі - ВЕЗ "Крим"), та врегульовує інші аспекти правових відносин між фізичними і юридичними особами, які знаходяться на тимчасово окупованій території або за її межами.

Згідно з п.п.1.1,1.2 ст.1 Закону України «Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» ВЕЗ "Крим" запроваджується у межах двох адміністративно-територіальних одиниць України: Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Адміністративний кордон між територією ВЕЗ "Крим" та іншою територією України збігається із суходільним адміністративним кордоном між Автономною Республікою Крим та Херсонською областю.

Порядок перетину фізичними особами адміністративного кордону вільної економічної зони "Крим" передбачено статтю 7 Закону України «Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України», відповідно до п.п.7.1-7.3 якої на фізичних осіб, які перетинають адміністративний кордон ВЕЗ "Крим", поширюється дія розділу XII Митного кодексу України з урахуванням положень статті 9 цього Закону щодо переміщення валютних цінностей.

На фізичних осіб, які перетинають адміністративний кордон ВЕЗ "Крим", поширюється дія Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму".

Громадяни України під час перетину адміністративного кордону ВЕЗ "Крим", керуючись нормами Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", та мають право перетнути адміністративний кордон між ВЕЗ "Крим" та іншою територією України за умови пред'явлення будь-якого документа, визначеного статтею 5 Закону України "Про громадянство України" або статтею 2 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України".

Статтею 8 Закону України «Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» передбачено, що Україна гарантує захист майнових і немайнових прав фізичних та юридичних осіб на території ВЕЗ "Крим" згідно із законами України, у тому числі щодо захисту іноземних інвестицій.

Статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації врегульовано Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», який встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) повітряний простір над територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини.

Статтями 2, 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" передбачено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.

Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" внутрішньо переміщена особа, у тому числі, має право на сприяння у переміщенні її рухомого майна;

Порядок в'їзду осіб на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї передбачено статтею 10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відповідно до якої громадяни України мають право на вільний та безперешкодний в'їзд на тимчасово окуповану територію і виїзд з неї через контрольні пункти в'їзду - виїзду за умови пред'явлення документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» за фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території. Гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території України та перебувають на території України на законних підставах, визначаються Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".

Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а Україна, як держава-учасниця Конвенції зобов'язана поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності. Зокрема, відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Суд зазначає, що примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, які встановлені законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі, зокрема, коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовано.

Відповідно до положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Складовою захисту права особи на мирне володіння своїм майном, гарантованого ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є превентивні способи захисту права власності. Суб'єктивне право має бути захищено в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Превентивний захист права власності допускається в разі існування загрози порушення права, яка має носити реальний характер.

Таким чином суд прийшов висновку, що право власності ОСОБА_4 на електричну духовку та електросушилку, що були задекларовані позивачем, є непорушним, та охороняється державою.

На думку суду, відповідач помилково посилається на порушення позивачем пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2015р. №1035 «Про обмеження поставок окремих товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію», а саме: електрична духовка «luxell» - LX3520 - 1 шт. електросушилка MR765 - 1 шт., бувші у використанні, не відносяться до особистих речей, визначених ч.1 ст.370 Митного кодексу України, оскільки зазначений перелік товарів, котрі можуть бути віднесені до особистих речей громадян, не є вичерпним, так як містить також інші товари, призначені для забезпечення повсякденних потреб громадянина, перелік і гранична кількість яких визначаються законами України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, що вимога позивача щодо визнання протиправною та скасування картки відмови № 508050700/2016/00392 підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Постановою Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року N 5 зазначено, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Позивачем має бути зазначено, в чому саме полягає ця шкода, з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

ОСОБА_4 в адміністративному позові вказала, що дискримінаційне поводження відповідачів принизило її та завдало їй неприємні емоції, змусило її хвилюватися та вирішувати штучно незаконно створені їй проблеми, проте жодного доказу, який би підтверджував зазначені обставини позивачем не надано.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Відповідно до ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до положень ст. 87 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи належать: витрати на правову допомогу, витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду, витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз, витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Як встановлено судом, за звернення до суду із зазначеним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1280,00 грн., що підтверджується квитанцією № 35 від 10.02.2017 року.

Оскільки позов підлягає частковому задоволенню, то поверненню позивачу підлягає - 640, 00грн.

Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Судом встановлено, що 01.02.2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір про надання юридичної допомоги.

Згідно з договором про надання юридичної допомоги від 01.02.2017 року клієнт зобов'язаний оплачувати роботу адвоката у наступному порядку: за надання первинної консультації, вивчення документів, складання адміністративного позову - 5000гривень протягом 10 днів з моменту укладання Договору; за складання інших документів та надання консультацій - 500 (п'ятсот) гривень за одну годину роботи; участь у судових засіданнях - 1000 гривень за кожне судове засідання у день його проведення.

Зокрема, судом з'ясовано, що на виконання умов вищеозначеного Договору про надання юридичної допомоги від 02.08.2016р., ОСОБА_6 на користь адвоката - ОСОБА_4 сплачено грошові кошти у сумі 5000грн., про що свідчить наявна у матеріалах справи банківська квитанція від 06.09.2016р. №3.

Представником позивача надано у якості додатку до позову розрахунок по договору без номеру від 10.01.2017 року про надання юридичної допомоги, згідно якого визначено, що 1 година роботи адвоката по договору становить: 500,00 грн. При цьому адвокатом на надання первинної консультації клієнту, вивчення документів, вивчення та аналіз законодавства, складання позову витрачено 10 годин роботи.

Представником позивача надано суду три квитанції б/н про сплату позивачем згідно договору б/н від 01.02.2017 року за позов 5000 грн., за участь у судових засіданнях - 2000, 00 грн.

Договір від 10.01.2017 року до суду надано не було, тому зазначений розрахунок не приймається судом у якості доказу по справі. Крім того, із розрахунку вбачається, що за складання позову позивач має сплатити адвокату - 3000,00 грн., а відповідно до наданої представником позивача квитанції за складення позову сплачено 5000,00 грн.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу під час розгляду судами цивільних та адміністративних справ встановлено положеннями Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20 грудня 2011 року №4191-VI (зі змінами та доповненнями), відповідно до ст.1 якого, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні..

Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2017 року становить 1600,00 грн.

Таким чином, враховуючи норму зазначеного закону, відсутність у суду розрахунку до договору від 01.02.2017 року про надання юридичної допомоги та відомостей щодо часу,який було затрачено представником позивача для надання правової допомоги, участь представника позивача у двох судових засіданнях, складання представником позивача адміністративного позову та висновки суду щодо часткового задоволення позову поверненню підлягає сума витрат на правову допомогу становить 2560,00 грн. (1600 грн.х0,4х4 год.).

Загальна сума судових витрат, що підлягають поверненню позивачу становить - 3200,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, що адміністративний позов ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 14, 70, 71, 86, 94, 159-164, 254 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_4 до Херсонської митниці ДФС, головного державного інспектора відділу митного оформлення «Каланчак» митного поста «Херсон-Центральний» Херсонскої митниці ДФС Шапочкіна Володимира Миколайовича про визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови № 508050700/2016/000392 від 12.09.2016 року в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Стягнути з Херсонської митниці ДФС (код ЄДРПОУ 39624611) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_4 судові витрати у сумі 3 200 (три тисячі двісті) грн. 00 копійок.

В іншій частині позову -відмовити.

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Н.В. Бжассо