Рішення № 65574674, 21.03.2017, Шептицький міський суд Львівської області (до 25.04.2025 - Червоноградський міський суд Львівської області)

Справа № 454/709/16-ц

Провадження № 2/459/429/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2017 року Червоноградський міський суд Львівської області

в складі: головуючого судді Новосада М.Д.

з участю секретаря судових засідань ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Червонограді цивільну справу за позовом фермерського господарства «ОСОБА_2В.» до Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся у суд з позовом до відповідача, у якому просить стягнути з останнього компенсацію за завдану моральну шкоду у розмірі 1 млн. грн. В обґрунтування позову вказав, що ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 29.02.2016 року у справі № 454/709/16-ц відмовлено у відкритті провадження, натомість ухвалою суду касаційної інстанції від 14.09.2016 року дану ухвалу суду першої інстанції було скасовано й справу направлено на новий розгляд. Відтак вважає, що незаконною ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 29.09.2016 року йому завдано моральної шкоди, що полягає у моральних стражданнях, порушенням нормальних життєвих звязків та глузуванню родичів і знайомих.

Позивач у судове засідання не зявився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позов підтримує в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, у судові засідання не зявився, про причини неявки суд не повідомив та не подав заяви про розгляд справи за його відсутності.

Враховуючи, що у справі наявно достатньо матеріалів, які свідчать про права і взаємовідносини сторін, суд вважає, що заслуховувати їх особисті пояснення потреби немає, а тому розгляд справи слід провести у відсутності сторін та відповідно до ч.2 ст.197 ЦПК України без фіксування судового процесу.

Дослідивши докази суд встановив слідуюче.

Пунктом 2. Постанови Пленуму Верховного Суду України N 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: - коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; - у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК) та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст. 49 Закону "Про інформацію" , ст. 44 Закону "Про авторське право і суміжні права" ; - при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону "Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Таким чином, відповідальність за заподіяння моральної шкоди наступає, лише у випадках, передбачених законодавством.

Згідно ст.56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

У відповідності до ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Як передбачено ч. ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4 ) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Протиправність діяння полягає у невиконанні юридичного обов'язку встановленого нормою права. Відповідно до форм юридичних обов'язків протиправність виступає у формі дії і бездіяльності. При цьому, під протиправною поведінкою розуміють поведінку, що заборонена законом, а під протиправною бездіяльністю не вчинення особою дій, які вона була зобов'язана за законом вчинити.

Твердження позивача про незаконність дій судді та постановлення завідомо неправосудної ухвали у цьому випадку є необґрунтованими, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами. При цьому сама по собі ухвала суду касаційної інстанції свідчить лише про допущення судом першої інстанції помилки при ухваленні судового рішення, а не про незаконність дій судді чи постановлення ним завідомо неправосудної ухвали.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посяганням на процесуальну незалежність (статті 126 і 129 Конституції України).

У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року «Про незалежність судової влади» роз'яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (п. 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету ОСОБА_3 Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки).

З позовної заяви ОСОБА_2 вбачається, що його вимоги фактично зводяться лише до незгоди з ухвалою Сокальського районного суду Львівської області. Позивач вважає, що постановлення суддею вищевказаної ухвали спричинило приниження його честі, гідності, ділової репутації, що є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Однак постановляючи вище вказану ухвалу суддя Сокальського районного суду Львівської області чи цей суд не могли спричинити позивачеві моральні страждання, на які він посилається у своїй позовній заяві.

Крім того, позивачем не подано суду жодного доказу на підтвердження приниження його честі, гідності, ділової репутації, моральних переживань, порушення нормальних життєвих звязків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, глузування з нього усіх його родичів та знайомих у звязку з ухваленням судом рішень не на його користь.

Обгрунтування позивачем своїх вимог посиланням на Рішення Конституційного Суду України № 12-рп/2001 від 03.10.2001 року та Рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 25.12.1997 року не заслуговують на увагу, оскільки такі не доводять факту заподіяння позивачеві моральної шкоди шляхом постановлення Сокальським районним судом Львівської області ухвали від від 29.02.2016 року у справі № 454/709/16-ц.

Враховуючи обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав, встановлених ч.5 ст.1176 ЦК України, для покладення на державу обов'язку відшкодування позивачеві моральної шкоди, та про відмову у задоволенні позову з вищенаведених міркувань.

Керуючись ст.ст. 10, 30, 60, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Львівської області на протязі десяти днів з часу отримання його копії.

Суддя: М. Д. Новосад