Постанова № 65554295, 27.03.2017, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/2345/17

Категорія 87

2-а/295/303/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.03.2017 року м. Житомир

Суддя Богунського районного суду м. Житомира Чішман Л.М., розглянувши в порядку скороченого провадження одноособово справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з указаним позовом, в якому просить визнати протиправними дії Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у збільшенні розміру призначеної ОСОБА_1 пенсії до 90 % від суми його місячної заробітної плати за останні 24 календарні місяці роботи підряд перед звернення за пенсією на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру». Крім того, просить зобов'язати відповідача збільшити розмір призначеної позивачу пенсії, встановивши її в розмірі 90 % від суми його місячної заробітної плати за останні 24 календарні місяці роботи підряд перед звернення за пенсією на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року (в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001 року), починаючи із часу призначення пенсії за вислугу років, тобто із 10.08.2015 року та стягнути на його користь витрати по оплаті судового збору.

Позивач посилається на те, що із 10.08.2015 року йому було призначено пенсію за вислугою років в розмірі 60 % від суми місячної заробітної плати. 09.02.2017 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про збільшення розміру призначеної пенсії із 60 % до 90 % від суми місячної заробітної плати за останні 24 календарні місяці роботи підряд перед зверненням за пенсією на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року (в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001 року), проте листом Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області йому було відмовлено, оскільки Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року втратив чинність, а тому підстави для зміни загального відсотка розрахунку пенсії від заробітку із 60 % до 90 % не має.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на те, що перерахунок пенсії повинен бути здійснений на підставі ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ від 05.11.1991 року, оскільки у зв'язку з прийняттям Закон України "Про прокуратуру" № 1697- VІІ від 14.10.2014 року, стаття 86 якого регламентує умови та порядок проведення перерахунку пенсії працівникам прокуратури, звужує права, які були визначені попереднім Законом України, що не відповідає ст.ст. 22, 58, 64 Конституції України. Вважає, що дії відповідача є протиправиними, та таками, що порушують його права, у зв'язку із чим змушений звернутись до суду за захистом свої прав.

Розгляд справи проведено у порядку скороченого провадження у відповідності зі ст.183-2 КАС України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Від Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надійшли заперечення на позов, відповідно до яких відповідач позов не визнає, просить відмовити в задоволенні позовних вимог за безпідставністю. Письмові заперечення приєднані до справи.

Суддя за результатами розгляду справи в порядку скороченого провадження, оцінивши обставини справи, вважає їх достатніми для прийняття рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачено Конституцією та Законами України.

Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Житомирському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та із 10.08.2015 року отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 16.07.2015 р. № 578-УІІІ.

09.02.2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про збільшення розміру призначеної ОСОБА_1 пенсії, встановивши її в розмірі 90 % від суми його місячної заробітної плати за останні 24 календарні місяці роботи підряд перед звернення за пенсією.

Листом Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №82/Т-8 від 17.02.2017 року позивачу роз'яснено, що підстав для зміни загального відсотка розрахунку пенсії від заробітку із 60 % до 90 % немає, оскільки пенсія ОСОБА_1 обрахована відповідно до Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 16.07.2015 р. № 578-УІІІ та згідно рішення Богунського районного суду м. Житомира від 23.11.2015 року по справі №295/14771/15-а.

Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ втратив чинність з 15.07.2015 року у зв'язку з набранням чинності нового Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII, відповідно до вимог якого гарантії незалежності прокурорів забезпечуються належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням.

Частиною 1статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ було передбачено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Відповідно до ч. 2 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII (в редакції від 16.07.2015 року) пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Частиною 3 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII (в редакції від 16.07.2015 року) встановлено, що розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.

Статею 58 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ця норма є загальновизнаним принципом права, який знайошов своє відображення в Конституції України як гарантія прав і свобод людини і громадянина, який треба розуміти так, що дія нормативно-правового акта починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99).

Суб'єктивне право пенсіонера на призначення пенсії виникає в момент звернення із відповідною заявою на підставі нормативно-правового акту, який є чинним на час подачі відповідної заяви. Пенсія не може бути нарахована або перерахована на підставі норми права, яка втратила свою чинність.

Безпідставними є доводи позивача, що у зв'язку з прийняттям змін до Закону України «Про прокуратуру», відбулось звуження змісту та обсягу його права на пенсійне забезпечення, що суперечить положенням ст. ст. 22, 64 Конституції України.

Статею 22 Конституції України передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. В статті 64 Конституції України закріплено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до ч. 2 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII (в редакції від 16.07.2015 року) визначено розмір та види оплати праці які включаються до нарахування пенсії, а тому вказані зміни до законодавства не позбавляють позивача права на нарахування пенсії, яке було йому гарантовано ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" призначенні пенсії. Крім того, ч. 20 ст. 86 Закону України " Про прокуратуру" № 1697- VІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, визначаються Кабінетом Міністрів України, а тому вказані зміни до законодавства не позбавляють позивача права на призначення та перерахунок пенсії, який був йому гарантований ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру", тобто не відбулось обмеження, звуження змісту та обсягу існуючого права пенсіонера на пенсійне забезпечення, проте визначення умов та порядку призначення пенсії відбулось за діючими нормами на час звернення позивача за призначенням пенсії.

Наведені вище та прийняті Державою нормативні акти загалом не суперечать ч.1 ст.58 Конституції України, оскільки у даній справі не встановлено, що вони були застосовані до позивача зворотно у часі (його пенсія не була нарахована з дати, що передувала прийняттю відповідного нормативного акта).

Розмір пенсії, нараховано позивачу за діючими нормами права. Тому нема підстав стверджувати, що його права були звужені.

Суд також вважає за необхідне вказати, що у певних випадках Держава вправі змінити правове регулювання аж до зменшення вже існуючого розміру пенсії.

Конституційний Суд України у п. 2.1 Рішення № 20-рп/2011 від 26.12.2011 року зазначив, що згідно з частиною першою статті 46 Основного Закону України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення, в тому числі, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Із цим конституційним правом громадян кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення. У Конституції України передбачено гарантії прав громадян на соціальний захист, зокрема такі, як законодавче закріплення основ соціального захисту, форм і видів пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92), визначення джерел державного соціального забезпечення (частина друга статті 46), контроль за використанням коштів Державного бюджету України (стаття 98).

Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване статтею 48 Конституції України. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, суд враховує також положення актів міжнародного права. Так, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року. Конституційний Суд України виходить із того, що додержання конституційних принципів соціальної і правової держави, верховенства права (стаття 1, частина перша статті 8 Основного Закону України) обумовлює здійснення законодавчого регулювання суспільних відносин на засадах справедливості та розмірності з урахуванням обов'язку держави забезпечувати гідні умови життя кожному громадянину України.

Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

В рішенні ЄСПЛ у справі "Великода проти України" суд вказав, що зменшення пенсії особи може бути сумісним з вимогами статті 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки його положення не встановлюють жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, запроваджувати чи ні будь-які форми системи соціального забезпечення, або обирати тип чи розмір пільг для забезпечення у рамках будь-якої такої системи. Проте, якщо Договірна держава має чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам (ухвала щодо прийнятності у справі "Стек та інші проти Сполученого Королівства "), доки існує законодавче право.

Суд нагадав, що перша та найважливіша вимога цього положення полягає у тому, що будь-яке втручання з боку державних органів влади у мирне володіння майном має бути законним та має переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання має також бути обґрунтовано пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має зберігатися "справедливий баланс" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде накладений особистий та надмірний тягар (серед багатьох інших джерел рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції").

У цій справі суд не здобув доказів того, що відповідні зміни до Закону України про державний бюджет України не були внесені відповідно до законної процедури, а за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними, суд доходить висновку, що вони відповідали вимозі щодо законності за статтею 1 Першого протоколу. Суд також не може дійти висновку, що передавши Кабінету Міністрів України право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв у порушення якихось положень Конвенції.

Суд також зазначив, що зменшення пенсії заявника очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою, суд не вважає, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній легітимній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявника (ухвала щодо прийнятності від 8 жовтня 2013 року у справі "Да Консесау Матеуш та Сантуш Жануаріо проти Португалії".

У зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

В той же час, згідно п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (набрав чинності з 15 липня 2015 року), визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-XII, крім, зокрема, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1.

Посилання позивача на норми ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року є безпідставними, оскільки до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року, адже на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії та з заявою про збільшення розміру призначеної пенсії набула чинності та діяла інша редакція Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII (в редакції від 16.07.2015 року).

Окрім того, відповідно до постанови Богунського районного суду м. Житомира від 23.11.2015 року Житомирським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області було призначено ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 16.07.2015 р. № 578-УІІІ.

Суд звертає увагу, що право на пенсію позивач реалізував в момент її призначення - 10.08.2015 року, що не є спірним, проте, право на збільшення розміру пенсії може бути реалізовано на підставі тих норм, які діють на час виникнення обставин для такого збільшення з урахуванням часу звернення до відповідного органу.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки відповідач є територіальним органом виконавчої влади, який в своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету міністрів, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, він не мав підстав збільшувати відсотковий розмір пенсії позивачу на умовах та в порядку, закріплених нормою, що втратила чинність.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Згідно із ч 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 17,19, 22, 58, 64, 92 Конституції України, ст. ст. 6, 17-19,71, 94, 104, 183-2, 244-2, 256, 267 КАС України, Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII (в редакції від 16.07.2015 року), суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Богунський районний суд м. Житомира шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови.

Суддя Л.М. Чішман