Рішення № 65551881, 23.03.2017, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/18249/15-ц

2/201/139/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2017 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Демидової С.О.

за участю секретаря Пісчанської Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Дніпротурист», треті особи Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, Державне підприємство «Адміністративно-господарське підприємство» про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому з уточненням своїх позовних вимог посилається на те, що в грудні 2014 року між позивачем та відповідачем укладений договір безстрокового безоплатного відповідального зберігання майна, що підтверджується Актом від 01 грудня 2014 року, що складений в присутності членів постійно діючої інвентаризаційної комісії ПрАТ «Дніпротурист». Згідно акту від 01 грудня 2014 року позивачем передано на відповідальне зберігання будівельні матеріали, обладнання, в тому числі: дзеркало ОСОБА_2 9107 в кількості 2 штуки, кондиціонери спліт DAIKO ASP-H09CN-R410 новий дизайн низький в кількості 7 штук, кондиціонери спліт DAIKO 07 Standart новий дизайн в кількості 5 штук, кондиціонер спліт DAIKO 09 в кількості 2 штуки, LSD телевізор Samsung UE EH4030WXUA в кількості 3 штук, кондиціонер ERGO в кількості 1 штуки, кондиціонер EWIT Clima в кількості 1 штуки, картини в кількості 2 штук, двері металеві 960*2050 мол. модель 021 в кількості 1 штуки, мікрохвильова піч Liberton LT2512 в кількості 1 штуки, а всього майна на суму 101742, 14 грн. У вересні 2015 року позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути належне йому майно, однак відповіді не отримав та майно не повернуто. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2012 року за Державою в особі Фонду Держмайна України визнано право власності на будівлю готелю «Рассвет». Під час опису майна позивача до будівлі готелю «Рассвет» не допустили та позивач не мав можливості повідомити працівників державної виконавчої служби про наявність в будівлі його особистих речей. Під час розгляду у Новомосковському міськрайонному суді Дніпропетровської області зясувалося, що майно, передане позивачем відповідачу на відповідальне зберігання у останнього відсутнє, тобто фактично ним втрачено. А тому позивач має право на відшкодування збитків повязаних з втратою майна, переданого на зберігання, у розмірі вартості майна, що згідно з актом від 01 грудня 2014 року складає 101742, 14 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві та просили позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що ОСОБА_1 фактично не передавалось майно ПрАТ «Дніпротурист» і не може бути ним втрачено, а отже жодних збитків позивачу не завдало.

Представники третьої особи Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем не надано доказів щодо належності йому майна, визначеного в акті.

Представник Державного підприємства «Адміністративно-господарське підприємство» в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши докази по справі, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Ст. 15 Цивільного кодексу України визнає право на захист свого порушеного права кожною особою у разі його порушення.

Ст.16 ЦК України передбачає право особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права. Способами захисту відповідно до ч. 2 цієї статті є відшкодування збитків та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ст. 22 ЦК України збитками, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Як встановлено в судовому засіданні, 01 грудня 2014 року між ОСОБА_1, який займав посаду голови правління ПрАТ «Дніпротурист», та ПрАТ «Дніпротурист» в особі головного бухгалтера ОСОБА_3, яка діяла на підставі довіреності №1 від 03 січня 2014 року, був підписаний акт приймання-передачі майна на відповідальне безоплатне зберігання, згідно з яким Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на безстрокове безоплатне відповідальне зберігання товарно-матеріальні цінності та майно відповідно до наведеного переліку в присутності постійно діючої інвентаризаційної комісії у складі робітників ПрАТ «Дніпротурист»: ОСОБА_4- завідуючої готельним господарством; ОСОБА_5 головного інженера; ОСОБА_6 головного адміністратора; ОСОБА_7 провідного бухгалтера, а саме ОСОБА_2 9107 в кількості 2 штуки; кондиціонери спліт DAIKO ASP-H09CN-R410 новий дизайн низький в кількості 7 штук, кондиціонери спліт DAIKO 07 Standart новий дизайн в кількості 5 штук, кондиціонер спліт DAIKO 09 в кількості 2 штуки, LSD телевізор Samsung UE EH4030WXUA в кількості 3 штук, кондиціонер ERGO в кількості 1 штуки, кондиціонер EWIT Clima в кількості 1 штуки, картини в кількості 2 штук, двері металеві 960*2050 мол. модель 021 в кількості 1 штуки, мікрохвильова піч Liberton LT2512 в кількості 1 штуки, а всього майна на суму 101742, 14 грн. /т.1, а.с.9-12/

04 вересня 2015 року ОСОБА_1 на адресу ПрАТ «Дніпротурист» направлено письмову вимогу про повернення майна, переданого на зберігання на підставі актів приймання-передачі майна на відповідальне безоплатне зберігання від 01 грудня 2014 року /а.с.12-13/, на що він відповіді не отримав та був вимушений звернутися до суду.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Положеннями ст. 937 ЦК України встановлено, що договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.

Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 серпня 2016 року у цивільній справі за позовом ПрАТ «Дніпротурист» до ОСОБА_1 про визнання актів приймання-передачі майна недійсними встановлено, що оскаржувані акти приймання-передачі, фактично містять умови правочинів договорів зберігання. Акти, довідки, звірки, результати перевірок тощо, не породжують правовідносини між сторонами, можуть бути прийнятими як окремий доказ наявності або відсутності правовідносин між сторонами, в звязку з чим, не можуть бути предметом спору в суді та бути визнані недійсними. На підставі викладеного ПраТ «Дніпротурист» відмовлено у визнанні недійсними оскаржуваних актів приймання-передачі майна на відповідальне безоплатне зберігання /а.с.40-42/.

Допитані в судовому засіданні під час розгляду вищевказаної цивільної справи свідки ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 пояснили, що 19 грудня 2014 року будівлю готелю «Рассвет» було захоплено невідомими особами, їх не допускали до роботи, в звязку з чим, з метою можливості в майбутньому забрати майно, за вказівкою Голови Правління ПрАТ «Дніпротурист» ОСОБА_1 були складені акти від 01 грудня 2014 року про передачу майна на відповідальне зберігання, але в цей день майно не передавалось.

Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України, обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особа або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вимоги до письмових доказів встановленіст. 64 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

В той час,ст. 59 ЦПК України, яка регулює питання допустимості доказів, передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

За загальним принципом доказування та подання доказів, відповідно дост. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими.

За таких обставин, на основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 серпня 2016 року встановлено, що майно згідно акту позивачем не передавалось, окрім того в судовому засіданні позивачем не надано жодного належного доказу, що спірне майно, яке нібито передавалось ним на відповідальне зберігання відповідачу, належало йому.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 57-61, 76, 88, 169, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Дніпротурист», треті особи Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, Державне підприємство «Адміністративно-господарське підприємство» про стягнення коштів відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя С.О.Демидова