Рішення № 65542810, 28.03.2017, Київський районний суд м. Одеси

___________________

Справа № 520/2227/17

Провадження № 2/520/6769/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2017 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого - судді Куриленко О.М.,

за участю секретаря Баранової Ю.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні м. Одеси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про стягнення невиплаченого доходу та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

23 лютого 2017 року позивач звернувся до суду з позовом та просив ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на його користь 32029, 56 гривень, що належать йому від підприємства; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з дати звільнення по день постановлення рішення; а також моральну шкоду в сумі 50000 гривень.

В обґрунтування свого позову посилається на те, що згідно наказу Мінагрополітики від 24.06.2016 № 96-п, наказів ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» від 29.06.2016 № 417-К, від 09.09.2016 № 629/1-К його було звільнено з посади заступника голови правління ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на підставі п. 5 ст. 41 Кодексу законів про працю.

Позивач стверджує, що з дати звільнення до цього часу ОСОБА_2 акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» не виплачено йому 32029, 56 гривень, що належить йому від підприємства.

Тому, позивач звернувся з цим позовом до суду та просив стягнути з відповідача вказану суму, стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою строків її виплати за період з дати звільнення по день постановлення рішення, а також у відшкодування моральної шкоди 50 000 грн., що проявилась у душевних стражданнях позивача з приводу невчасного проведення розрахунку при звільненні, виплати заробітної плати.

Вищевказані обставини і стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового засідання сповіщені належним чином у порядку ст.74,76,77 ЦПК України.

Представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_3 у судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» - ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення даного позову, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність, надала суду письмові заперечення. Крім того, відповідачем було подано до суду заяву про застосування тримісячного строку позовної давності для звернення до суду з трудовим спором, встановленогост.233 КЗпП України.

Розглянув у судовому засіданні матеріали цивільної справи, заслухавши представників сторін, дослідивши наявні докази, суд доходить до висновку про те, що заявлений позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

По перше, слід зазначити, що у статті 233 Кодексу передбачено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів: працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша); у разі порушення законодавствапро оплату праціпрацівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (частина друга).

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення невиплаченого доходу та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди, то перебіг строку позовної давності на дані правовідносини не поширюється у відповідності до ч. 2 ст. 233 КЗпП.

Отже, зважаючи на вказане, заява представника відповідача про застосування строків позовної давності є безпідставною, а від так не підлягає задоволенню.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1, у судовому засіданні встановлено, що наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 08 липня 2015 року № 133-п було призначено ОСОБА_1 на посаду заступника голови правління публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

На підставі вищевказаного наказу, 10 липня 2015 року ОСОБА_2 акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» було видано Наказ № 417-к в якому зазначено, що ОСОБА_1 приступити до виконання обовязків заступника голови правління з 13 липня 2015 року з посадовим окладом згідно штатного розпису.

24 червня 2016 року Міністерством аграрної політики та продовольства України було видано наказ № 96-п про припинення повноваження та звільнення ОСОБА_1 з посади заступника голови правління публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

На підстав даного наказу, ОСОБА_2 акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» 29 червня 2016 року було видано наказ № 417-к, яким звільнено ОСОБА_1, заступника голови правління, у звязку з припиненням повноважень посадової особи (п. 5 ст. 41 КЗпП України) 26 червня 2016 року. Та зобовязано виплатити компенсацію за невикористану щорічну відпустку в кількості 11 (одинадцять) календарних днів, за період роботи з 13.07.2015 року по 29.06.2016 року, компенсацію за невикористані дні відгулів у кількості 2 (двох днів), вихідну допомогу в розмірі шестимісячного середнього заробітку відповідно до ст. 44 КЗпП України.

Як вбачається з Довідки про заробітну плату від 20.10.2016 року № 085/10-6, ОСОБА_1 за червень 2016 року було нараховано 624812, 37 гривень, у тому числі вихідна допомога 545864, 40 гривень; компенсація за невикористані відпустки 56203, 62 гривень; середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні (з 29 червня по 04 липня 2016 року) 22744, 35 гривень. Після обовязкових утримань (військовий збір 9372, 19 гривень та ПДФО 112466, 23 гривень) на картковий рахунок позивача було перераховано суму у розмірі 502973, 95 гривень, що підтверджується платіжним дорученням № 10209 від 05 липня 2016 року та поточною випискою за контрактом.

Проте, пізніше було встановлено, що ОСОБА_1 фактично з 22.06.2016 року по 09.09.2016 року перебував на лікарняному, про що свідчить: листок непрацездатності серії АГХ № 600721, хворів з 22.06.2016 року по 24.06.2016 року; листок непрацездатності серії АГШ № 828929, хворів з 29.06.2016 року по 15.07.2016 року; листок непрацездатності серії АГЮ № 769458, хворів з 18.07.2016 року по 29.07.2016 року; листок непрацездатності серії АГЮ № 769488, хворів з 01.08.2016 року по 31.08.2016 року; листок непрацездатності серії АГШ № 829205 хворів з 01.09.2016 року по 09.09.2016 року.

Згідно ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

У звязку з чим, наказом ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» № 629/1-к від 09.09.2016 року було внесено зміни до наказу від 29.06.2016 року № 417-К, в результаті чого звільнено ОСОБА_5, заступника голови правління, у звязку з припиненням повноважень посадової особи (п. 5 ст. 41 КЗпП України) 09 вересня 2016 року. Проведено перерахунок заробітної плати та виплати компенсації за невикористану щорічну відпустку в кількості 05 (пять) календарних днів, за період роботи з 30.06.2016 року по 09.09.2016 року.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України крім підстав, передбаченихстаттею 40цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб.

Згідно розрахункового листа ОСОБА_6 за вересень 2016 року йому було нараховано 135729, 56 гривень з яких: 22394, 76 гривень - оплата листків непрацездатності за рахунок підприємства (перші 5 днів); 47616, 45 гривень оплата листків непрацездатності за рахунок коштів Фонду соціального страхування; 45488, 70 гривень виплата середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні з 09.09.2016 року по 23.09.2016 року; 20229, 65 гривень грошова компенсація за невикористанні 5 днів щорічної відпустки.

Із нарахованої суми утримано податків на загальну суму 26467, 26 гривень, з яких військовий збір у розмірі 2035, 94 гривень, ПДФО у розмірі 24431, 32 гривень.

Таким чином, до виплати у вересні місці належала сума у розмірі 109262, 30 гривень (135729, 56 гривень 26467, 26 гривень). Оскільки дата звільнення ОСОБА_1 змінилась то у ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» не було підстав для нарахування середнього заробітку позивачеві за весь час затримки по день фактичного розрахунку у липні.

У звязку з чим ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» було зроблено перерахунок середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у вересні, що зменшило суму до виплати на 22744, 35 гривень. Отже, загальна сума яка підлягала виплаті позивачеві у вересні 2016 року становила 86517, 95 гривень (109262, 30 гривень 22744, 35 гривень).

З вищевказаної суми 38901, 50 гривень ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» 23.09.2016 року перерахувала на картковий рахунок позивача, що підтверджується платіжним дорученням № 15754.

Решта суми у розмірі 47616, 45 гривень підлягала сплаті ОСОБА_1 за рахунок коштів Фонду соціального страхування у відповідності до ч. 2 ст. 22 «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування», якою визначено, що допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не повязаної з нещасних випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом соціального страхування застрахованим особами починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності. Оплата перших пяти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не повязаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця.

Так на картковий рахунок позивача ОСОБА_1 13.10.2016 року було перераховано 38331, 24 гривень, а також 07.03.2017 року було перераховано ще 9285, 21 гривень.

Отже, судом встановлено, що ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» правильно проведено розрахунок при звільненні позивача ОСОБА_1, у звязку з чим вимоги позивача про стягнення 32029, 56 гривень, що належать йому від підприємства не підтверджені, та спростовуються матеріалами справи.

Відповідно дост. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідност. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу,при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно зіст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи)

Статтею 2 вищезазначеного Закону встановлено, що така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно статті 3 Законусума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Дана норма передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні. В конкретному випадку дійсно мала місце затримка розрахунку при звільненні позивача, однак як встановлено у судовому засіданні, та підтверджено листками непрацездатності, 09.09.2016 року позивач ОСОБА_1 не працював, оскільки перебував на лікарняному, доказів предявлення позивачем вимоги про розрахунок в матеріалах справи відсутні.

Статтею 237-1 КЗпП України, передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться в разі, коли порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків або змушує докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Вимога про відшкодування моральної шкоди взаємопов'язана з первинною вимогою про стягнення коштів, відмова у задоволенні якої виключає можливість стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.

За таких обставин, суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог позивача, а відтак і про відсутність підстав для їх задоволення і в частині вимог щодо відшкодування на його користь моральної шкоди.

Позивачем же в порушення вимог ст.ст.10,60 ЦПК Українине надано до суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували зворотне, а ті які надані, не можуть бути взяті до уваги судом, оскільки об'єктивно спростовуються в сукупності матеріалами справи та встановленими в судовому засіданні обставинами.

Пленум Верховного Суду України в своїйПостанові № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», роз'яснив, що враховуючи принцип безпосередності судового розгляду (стаття 159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні,вякомуухвалюєтьсярішення. При ухваленні рішення суд відповідно достатті 212 ЦПКоцінює докази з урахуванням вимог статей58та59 ЦПКпро їх належність і допустимість. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та другастатті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Крім того, Верховний Суд України в своєму Листі від 01.04.2014 року «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України» значив, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відсутність порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод чи інтересів позивача у правовідносинах, які склалися між ним та відповідачем та їх недоведеності в суді.

Згідно ст.ст.10,60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статті 15-16 ЦК Українивизначають, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не знайшли своє доведення в судовому засіданні, є такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, а тому позов задоволенню не підлягає.

На підставі вищевикладеного,ст. 43 Конституції України, ст.ст.117,233 КЗпП України, ст.ст.15,16 ЦПК України,Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплаті праці»,Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 р. №9, Постанови Верховного Суду України від 07.11.2012 року у справі №6-135цс12, керуючись ст.ст.3,10,11,57-60,79,88,208,209,213,215,217,218,223 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», про стягнення невиплаченого доходу та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди відмовити в повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту оголошення рішення через Київський районний суд м. Одеси.

Суддя Куриленко О. М.