Постанова № 65540634, 17.03.2017, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

Справа № 489/5194/16-а

Номер провадження 2-а/489/45/17

Постанова

Іменем України

17 березня 2017 року місто Миколаїв

Ленінський районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Кокорєва В. В.,

при секретарі Недавній А. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі-позивач) до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва (далі - відповідач або УПФУ) про зобов'язання вчинити певні дії,

встановив

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва (далі-відповідач або УПФУ), в якому просили визнати зобов'язати відповідача перерахувати та поновити виплату пенсії за віком позивачам як непрацюючим пенсіонерам із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених чинним законодавством, починаючи з 07.10.2009.

В обґрунтування позовних вимог посилаються на те, що позивачі проживали в Центральному районі м. Миколаєва. На даний час проживають на території держави Ізраїль. 18.02.2016 позивачами через свого представника було подано до УПФУ в Центральному районі м. Миколаєва заяву про перерахунок та виплату пенсій, на що їм було повідомлено, що заява про поновлення пенсії подається за місцем проживання (реєстрації). Позивачі стверджують, що такі висновки Управління є хибними.

Ухвалою суду від 30.01.2017 роз'єднано в самостійні провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва про зобов'язання вчинити певні дії та вимоги ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва про зобов'язання вчинити певні дії.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, в п. 1. позовної заяви просив розглядати справу без участі позивачів та представника.

Представник відповідача позову не визнала, надала заперечення проти позову.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено такі обставини та відповідні правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 проживав на території України, був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2

Позивач є живим та проживає за адресою: АДРЕСА_1 та документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 від 04.09.2002.

31.01.2016 позивач видав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_3 представляти його інтереси, зокрема по всім питанням в управліннях Пенсійного фонду України з питань призначення, поновлення, нарахування, перерахунку та виплати, а також одержанні пенсії.

18.02.2016 позивачем через свого представника було подано до УПФУ в Центральному районі м. Миколаєва заяву про перерахунок та поновлення пенсії.

25.02.2016 УПФУ було надано відповідь на вказану заяву, зазначено, що для розгляду питання поновлення та виплати пенсії необхідно подати заяву, яку надати особисто або через законного представника за місцем проживання (реєстрації) заявника.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.08.2016 позивач вдруге через свого представника ОСОБА_3 звернувсь до відповідача із заявою про поновлення та виплату пенсій.

Згідно з частиною 1 статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Вказаний закон не містить обмежень на подачу заяви про поновлення пенсії представником пенсіонера - заявника.

Оскільки, право на пенсію включає: право на призначення, перерахунок та право на поновлення, та за своєю правовою природою право на призначення пенсії і його реалізація є більш широким поняттям ніж поновлення виплати пенсії, та враховуючи, що законодавство не містить прямих обмежень щодо можливості представництва у вказаних правовідносинах, суд приходить до висновку, що заява про поновлення пенсії може подаватися представником, який діє на підставі довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно зі ст. 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення», громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються. Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед виїздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачується тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Міжнародних договорів між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалося.

Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року по справі № 1-32/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV.

Відповідно до статті 152 частини 2 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

З огляду на зазначене, положення пункту 2 частини 1 статті 49 та другого речення статті 51 Закону втрачають чинність з 7 жовтня 2009 року, тобто від дати прийняття рішення Конституційним Судом України № 25-рп/2009.

Таким чином, позивач, проживаючи в державі Ізраїль, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Такої позиції притримується Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі від 25.06.2015 (К/800/18966/15).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, в листі УПФУ від 25.02.2016, з-поміж іншого вказано, зокрема, на те, що заява має подаватись за місцем проживання (реєстрації) заявника.

Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1, встановлено, що необхідною умовою для реалізації особою права на отримання пенсії є реєстрація її місця проживання на території України.

Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір.

Зокрема, в пункті 3.3 цього рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

При цьому Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору.

Вищий адміністративний суд України виклав правову позицію у справах №№2а/0522/2583/12, 2а/521/425/13, 2а/316/44/14, що відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення, не може бути підставою для позбавлення позивача як громадянина України гарантованого йому державою права на отримання пенсії у старості. Тому неправомірною є відмова відповідача в прийнятті до розгляду документів для призначення особі пенсії за віком з підстави відсутності в неї зареєстрованого місця проживання в Україні.

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава, відповідно до конституційних принципів, зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.

Таким чином, не допускаються обмеження права на соціальний захист зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Суд зазначає, що відповідачем не було прийнято рішення про відмову від поновлення пенсії позивачу. Лист №36-А-01 від 25.02.2016 не встановлює будь-яких зобов'язань та не змінює права позивача на пенсійне забезпечення, вказаний лист не є нормативно-правовим актом або правовим актом індивідуальної дії, а є відповіддю на звернення представника позивача з роз'ясненням.

Проте, як вбачається з листа від 25.02.2016 №36-А-01 відповідачем висловлено відмову по суті звернення.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що відповідачем порушено право позивача на пенсійне забезпечення.

Ухвалою суду від 17.03.2017 вимоги про зобов'язання поновити та пенсію за період з 07.10.2009 до 19.04.2016 залишено без задоволення

Дослідивши докази, долучені до матеріалів справи, щодо їх належності і допустимості, оцінивши їх в сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 69, 71, 122, 160, 161, 163 КАС України, суд

постановив

Адміністративний позов ОСОБА_1, до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва поновити виплату та перерахувати пенсію за віком ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених чинним законодавством, починаючи з 20.04.2016.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано набирає законної сили після розгляду скарги апеляційним судом.

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Ленінський районний суд м. Миколаєва протягом десяти днів з моменту її проголошення, а особою, яка не брала участь в судовому засіданні при проголошенні постанови протягом десяти днів з моменту її отримання.

Суддя В. В. Кокорєв