Рішення № 65539880, 21.03.2017, Березнегуватський районний суд Миколаївської області

Провадження № 2/470/74/17

Справа № 470/136/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2017 року смт. Березнегувате

Березнегуватський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого: судді Орлової С.Ф.,

при секретарі Михалюк С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ТзОВ "Лізингова компанія" АВТО ЛАЙФ" про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

27 лютого 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача у якому зазначив, що 23 листопада 2016 року між ними було укладено договір фінансового лізингу за умовами якого відповідач зобовязався придбати у власність та передати йому у користування трактор марки "Беларус", модель 892, в свою чергу він зобовязався періодично сплачувати за користування трактором лізингові платежі. На момент укладення договору розмір щомісячного лізингового платежу згідно умов договору становив 294 долари США 45 центів, що складало 7861 грн. 82 коп. у гривневому еквіваленті на дату укладення договору згідно з обмінним курсом долара США до української гривні, однак у додатку № 1 Договору щомісячний платіж був визначений у більшому розмірі а саме 788.08 доларів США, що еквівалентно 21041,74 грн. Крім цього, умови договору фінансового лізингу не відповідають діючому законодавству та порушують його права як споживача, оскільки вони встановлюють відповідальність за порушення умов договору лише позивача та усувають відповідальність відповідача, а також передбачають можливість збільшення позивачем витрат напридбанняпредмету лізингу. В договорі не зазначено відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, предмет договору невизначений індивідуальними ознаками. Також договір,в порушення вимог закону,не був посвідчений нотаріально, а додаток № 3 до Договору «Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів» ним не підписувався.

Посилаючисьна викладене, позивач просив визнати договір фінансового лізингу № 2108 від 23 листопада 2016 року укладений між ним та ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф» недійсним, стягнути з відповідача сплачені за договором кошти в сумі 50500 грн. та витрати по сплаті судового збору.

Позивач в судове засідання подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, до суду направив заперечення у яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Оскільки сторони надали заяви про розгляд справи за їх відсутності, відповідно ч.2 ст.197 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та наявні у ній докази суд доходить наступного.

З матеріалів справи слідує, що 23 листопада 2016 року між сторонами було укладено договір фінансового лізингу № 2108 з додатками, за умовами якого відповідач зобовязався придбати у власність предмет лізингу у вигляді трактору марки «Беларус» моделі 892, дизельним типом двигуна обємом 4.75, механічним типом КПП, привідом 4х4 та передати його у користування позивача, який в свою чергу зобовязався сплачувати за користування трактором періодичні лізингові платежі згідно графіка.

Відповідно до додатку № 1, вартість предмету лізингу становить 18913,86 доларів США; авансовий платіж 9456,93 доларів США, щомісячний платіж 788,08 доларів США; комісія за організацію угоди (10%) 189,39 доларів США.; комісія за передачу ПЛ (3%) 567,42 доларів США (а.с.16). Разом з тим, п.10.3 договору фінансового лізингу визначено, що на момент укладення договору попередній розмір щомісячного періодичного платежу, у разі залишення вартості Предмета лізингу на рівні, який було визначено на момент підписання даного Договору становить 294,45 доларів США, що згідно обмінного курсу долара США до української гривні, на фактичну дату укладення договору становить 7861,82 грн. (а.с.24). Такі умови договору відповідача суд вважає нечесними та недобросовісними, оскільки вони вводять в оману позивача щодо розміру його щомісячних зобовязань перед відповідачем.

Відповідно до ч. 1ст.806 ЦК Україниза договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.2 ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг»за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що фінансовий лізинг є непрямим лізингом з точки зору цивільного права і майно, що передається лізингодавцем у користування лізингоодержувача за таким договором, лізингодавець має придбати у відповідного постачальника (продавця) відповідно до умов та специфікацій, встановлених лізингоодержувачем.

На думку суду в такий спосіб законодавець захищає право споживача фінансових послуг на вільний вибір предмета лізингу, його ціни та обрання контрагента.

За договором фінансового лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - у можливості користуватися обраним ним предметом лізингу та придбати його у власність шляхом викупу з зарахуванням до купівельної ціни сплачених лізингових платежів.

У статті 11 оспорюваного договору визначені умови переходу від лізингодавця до лізингоодержувача права власності на предмет лізингу (викуп предмета лізингу).

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого у лізинг майна.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору фінансового лізингу поширюються, зокрема, елементи договорів оренди та купівлі-продажу.

Відповідно дост. 692 ЦК Українипокупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

З огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та можливість викупу предмета лізингу, суд робить висновок, що укладаючи такий договір, споживач послуг має право знати обсяг фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу.

За таких обставин, та відповідно до положеньст. 655 ЦК України, суд вважає, що погоджена сторонами ціна предмету лізингу є істотною умовою такого договору.

Відповідно до ч.1ст.3 Закону України «Про фінансовий лізинг» таст. 807 ЦК Українипредметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками.

Згідно ч.1ст. 184 ЦК Україниріч є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

На переконання суду, ціна, марка автомобіля, рік випуску, його технічні характеристики, а іноді постачальник (продавець) - все це в сукупності індивідуалізує предмет лізингу.

Разом з тим, зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили конкретного постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначились з вартістю предмета лізингу, розмір періодичних щомісячних платежів та, як наслідок, не погодили графік сплати лізингових платежів, який в договорі неодноразово згадується як Додаток № 3, але до договору не додається.

У пункті 8.2 оспорюваного договору вказана погоджена сторонами вартість предмета лізингу, однак лише на момент укладання договору (18913,96 доларів США). За умовами договору вона може бути змінена, в залежності від вибору лізингодавцем продавця та коливання цін на ринку.

При цьому, зі змісту договору випливає, що лізингоодержувач фактично не може вплинути на вибір продавця та підбір товару за вигідною для нього ціною. Таке обмеження лізингоодержувача та невизначеність з обсягом майбутніх лізингових платежів ставить позивача в повну залежність від відповідача, інтерес якого полягає в отриманні більшого прибутку від якомога дорожчого предмета лізингу.

Відповідно до ч. 2ст. 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг»істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно дост. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг»лізингові платежі можуть включати: а) суму яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору.

Відповідно до п. 10.1 оспорюваного договору лізинговим платежем є платіж, що сплачується кожного місяця лізингоодержувачем на користь лізингодавця відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Додаток №3 до договору). Кожен лізинговий платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування в розмірі 21% річних на залишок частини від обсягу фінансування; частину вартості предмета лізингу; комісію за супроводження договору в розмірі 7 відсотків.

Як зазначалось вище, такий графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (додаток №3) та сам обсяг таких платежів сторони не погодили та не підписали в момент укладення договору, що вказує на невизначеність загального обсягу фінансування.

Вказане є істотним порушенням принципу справедливості та добросовісності, може поставити позивача у невигідні для нього фінансові умови, чого він не знав в момент підписання договору, оскільки не міг передбачити максимальну вартість предмета лізингу, який йому запропонує відповідач.

Відповідно до п. 10.3 договору у разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладання даного договору сторони домовились та беруть на себе зобов'язання підписати новий додаток №3 до даного договору із встановленням щомісячних платежів. Пунктами 1.7, 9.7 оспорюваного договору передбачено обов'язок сплати лізингоодержувачем до моменту передачі йому предмета лізингу (протягом 30 робочих днів) різниці до вже сплаченого авансового платежу.

В такий спосіб лізингоодержувач передбачає імовірне подорожчання предмета лізингу. Однак, в договорі не передбачено дій лізингодавця, зокрема повернення частини сплаченого авансового платежу лізингоодержувачу, як надмірно сплаченої суми у випадку придбання транспортного засобу за нижчою ціною, що не виключено в умовах нестабільності цінової політики.

З огляду на такі обставини у позивача існують обґрунтовані сумніви в добросовісності відповідача.

Відповідно достатті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач має право: 1) обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю; 2) відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, специфікаціям; 3) вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках; 4) вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу.

Вказані права лізингоодержувача не знайшли свого відображення у змісті оспорюваного договору.

Встатті 627 ЦК Українипередбачено свободу договору, яка полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживача.

Відповідно до ч.2, 3ст. 6 ЦК Українисторони мають право врегулювати в договорі, який передбачено актами цивільного законодавства, свої відносини, які не передбачені цими актами. Разом з цим сторони не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це.

Згідно з ч. 1ст. 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу

За правилом ч. 1ст. 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Згідно ч.2 цьогоЗаконуумови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

З врахуванням вищевикладеного, аналізу договору фінансового лізингу, суд вважає, що в оспорюваний договір включені несправедливі умови, які зазначені у ч. 3ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору, вказане узгоджується з правовою позицією Верховного суду України викладеною у постанові від 08 червня 2016 року по справі № 6-330 цс16.

Крім цього, відповідно до частини другоїстатті 806 ЦК Українидо договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи, що за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно достатті 628 ЦК України.

Згідностатті 799 ЦК України, яка регулює загальні положення щодо договору найму транспортного засобу, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі, а договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до положеньст. 220 ЦК Україниу разі недодержаннясторонами вимог закону про нотаріальне посвідченнядоговору такий договір є нікчемним.

Положеннями ч.2ст. 215 ЦК Українитакож встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Однак в порушення вказаних вище вимог закону, договір фінансового лізингу укладений між сторонами нотаріально посвідчений не був, що визнається але оспорюється відповідачем з посиланням на відсутність правової норми щодо обовязкового нотаріального посвідчення договору лізингу, але такі доводи відповідача суд вважає помилковими та такими що ґрунтуються на невірному тлумаченні норм матеріального права. Таким чином, оскільки договір фінансового лізингу укладений між сторонами не був посвідчений нотаріально - вказаний договір є недійсним, що узгоджується з правовою позицією Верховного суду України викладеною у постанові від 16 грудня 2015 року по справ № 6-2766цс15.

Відповіднодо положеньст. 216 ЦК України у разінедійсності правочинукожна із сторін зобов'язанаповернути другій стороніу натурі все, що вона одержала на виконанняцього правочину.

З квитанції відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» убачається, що на виконання умов договору позивач 23 листопада 2016 року сплатив на рахунок відповідача 50500 грн.комісії за організацію по договору фінансового лізингу № 2108 (а.с.15). Відповідно вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

З огляду на викладене вище, суд доходить висновку, що позовні вимоги є законними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно до ст.88 ЦПК України, оскільки позивач хоча і будучи звільненим від сплати судового збору згідно положень Закону України «Про захист прав споживачів» поніс судові витрати за вимогою майнового характеру в сумі 640 грн. (а.с.1) вони підлягають стягненню з відповідача на його користь, крім цього, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за вимогою немайнового характеру у розмірі 640 грн.

Керуючись ст.ст.10, 11, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів - задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 2108, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» 23 листопада 2016 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі50500 (пятдесят тисяч п'ятсот) гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» на користь ОСОБА_1 640 (шістсот сорок) грн. судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» на користь держави судовий збір в розмірі640 (шістсот сорок) грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Миколаївської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя С. Ф. Орлова