Рішення № 65536330, 21.03.2017, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2017 р. Справа № 911/128/17

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Державного сільськогосподарського підприємства Головний селекційний центр України

до Приватно-орендної агрофірми Україна

про визнання недійсної заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог

за участю представників сторін:

позивач ОСОБА_1 прест., дов. № 8 від 30.01.2017;

відповідач ОСОБА_2, предст. за дов. від 23.01.2017;

суть спору:

Державне сільськогосподарське підприємство Головний селекційний центр України (позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Приватно-орендної агрофірми Україна (відповідач) з вимогою про визнання недійсної заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог.

В обґрунтування заявленого позову, позивач зазначив, що спірна заява від 04.11.2016 не містить всіх обовязкових умов, встановлених статтею 601 ЦК України, для вчинення дій щодо зарахування зустрічних вимог. Крім того, в частині зобовязань позивача перед відповідачем, які включені до заяви, сплив строк позовної давності, що за статтею 602 ЦК України виключає зарахування таких вимог, а тому з огляду на приписи ст.ст. 215 та 203 ЦК України заява підлягає визнанню недійсною.

Ухвалою суду від 11.01.2017 порушено провадження у даній справі та призначено до розгляду на 20 лютого 2017.

20.02.2017 відповідач подав письмовий відзив на позов, в якому заперечував проти заявленого позову та просив відмовити в його задоволенні з тих підстав, що зазначені в заяві від 04.11.2016 вимоги підлягають зарахуванню як такі, що є однорідними та строк виконання по яких настав.

В судовому засіданні, за обґрунтованим клопотання позивача, було оголошено перерву до 27.02.2017, про що сторони повідомлені під розписку в бланку оголошення перерви.

Ухвалою суду від 27.02.2017 було продовжено строк вирішення спору та відкладено розгляд справи на 13.03.2017, у звязку з неявкою представника позивача.

13.03.2017 позивач подав додаткові пояснення з приводу заявленого позову, в яких відзначає спірність вимог, викладених в заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог, а також відсутність їх однорідності. Зазначені пояснення долучені до матеріалів справи.

Відповідач в судовому засіданні усно підтримав свої заперечення та просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 2 статті 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Частиною 1 статті 85 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та обєктивного розгляду спору по суті, у судовому засіданні 21.03.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд, -

встановив:

04 листопада 2016 року відповідач, відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України, направив на адресу позивача заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки на думку першого, відповідач є боржником перед позивачем за рішенням у справі № 18/122-12/2 на суму 172 260,00 грн., а позивач є боржником відповідача з повернення коштів, які були перераховані останнім за договорами № 16 від 05.04.2010 про спільний обробіток земельної ділянки та №56/2010 від 24.11.2010 про надання послуг по утриманню великої рогатої худоби на суму 183 583,48 грн.

Як стверджує відповідач, в даних господарських зобовязаннях, які склались між сторонами, зокрема, щодо невиконання умов договорів № 16 та № 56/2010, відповідач є кредитором, а позивач боржником. Зі слів відповідача, у Державного сільськогосподарського підприємства Головний селекційний центр України наявний борг перед Приватно-орендною агрофірмою Україна згідно сплачених грошових коштів, які були отримані як попередня оплата за товари, роботи, послуги, однак не були здійснені позивачем, а саме:

Згідно Вимоги № 0006 від 03.02.2016 ним було перераховано кошти на банківський рахунок позивача, в т.ч. згідно рахунку № 152 від 28.04.2010 на суму 26 181,74 грн.; рахунку № 155 від 05.05.2010 на суму 788,98 грн.; рахунку № 180 від 25.05.2010 на суму 18 419,22 грн.; рахунку № 199 від 04.06.2010 на суму 2 656,33 грн.; рахунків №№ 210, 211 від 16.06.2010 на суму 572,00 грн.; рахунку № 228 від 29.06.2010 на суму 2 251,93 грн.; рахунку № 229 від 30.06.2010 на суму 1 115,50 грн.; рахунку № 343 від на суму 700,00 грн., попередньої оплати згідно договору від 05.04.2010 на суму 2 679,50 грн., попередньої оплати згідно договору від 05.04.2010 на суму 30 000,00 грн., попередньої оплати згідно договору від 05.04.2010 на суму 1 184,95 грн., попередньої оплати згідно договору від 05.04.2010 на суму 5700,00 грн.; попередньої оплати згідно договору від 05.04.2010 на суму 6 575,00 грн.

Згідно Вимоги від 31.10.2016 № 97 про повернення грошових коштів у сумі 74 650,94 грн., які були перераховані відповідачем на банківський рахунок позивача на підставі договору № 56/2010 від 24.11.2010, що підтверджується платіжним дорученням від 29.04.2013 у сумі 23 379,00 грн., платіжним дорученням від 29.05.2013 у сумі 15 781,44 грн., касовим ордером від 04.07.2013 у сумі 10 000,00 грн., касовим ордером від 05.07.2013 у сумі 5 615.00 грн., касовим ордером від 21.08.2013 у сумі 10 000,00 грн., касовим ордером від 22.08.2013 в сумі 4 940,90 грн., касовим ордером від 20.09.2013 у сумі 4 934,60 грн.

Згідно Наказу господарського суду Київської області у справі № 911/615/15 від 29.12.2015 на суму 6 699,00 грн.

Зазначені у Вимогах № 0006 та № 97 суми грошових коштів, отримані як попередні оплати за товари, роботи, послуги, а також наказ господарського суду Київської області у справі № 911/615/15 від 29.12.2015 на суму 6 699, 00 грн., на думку відповідача, є доказами існування за позивачем боргу, де позивач є боржником, а відповідач кредитором. Зазначена заборгованість і стала підставою для направлення на адресу Державного сільськогосподарського підприємства Головний селекційний центр України заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог.

При цьому, як наголошує позивач, вимоги № 0006 та № 97 ним не визнані та не задоволені, про що відповідачеві направлялись листи з відмовами. Крім того, як зазначив позивач, документи, на які посилається ПОА «Україна» датовані з квітня по серпень 2010 року, а відтак строк позовної давності минув, у звязку з чим з урахуванням ст. 602 Цивільного кодексу України, зарахування зустрічних вимог не є можливим.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст.11 ЦК України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Згідно ч. 3 ст. 203 ГК України, господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування; для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Відповідно до ст. 601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги; зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Отже, за правовою природою припинення зобовязання зарахуванням зустрічної вимоги є односторонньою угодою, яка оформляється заявою однієї сторони та не потребує згоди іншої сторони.

Однак, якщо друга сторона не погоджується з проведенням зарахування, вона вправі на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду і спір підлягає вирішенню по суті з урахуванням усіх матеріалів і обставин справи.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити нормам кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З приписів статті 601 ЦК України вбачається, що вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо); 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Як встановлено судом, відповідач зазначає в заяві про зарахування зустрічних вимог сум боргу, проти яких позивач заперечує. Відтак, визначена в заяві про зарахування сума боргу не є безспірною, а тому не може бути предметом зарахування за наявності незгоди на такі дії іншої сторони, оскільки у такому випадку неможливо обґрунтовано стверджувати, що строк виконання зобовязання настав чи вказані вимоги дійсно є зустрічними, зокрема, чи є позивач боржником щодо всіх сум зазначених в заяві.

В свою чергу, слід зазначити, що припинення зобов'язання зарахуванням означає відсутність предмета спору за умови, якщо між сторонами не залишилися спірних (неврегульованих) питань; наприклад, якщо позивач заперечує існування своєї заборгованості перед відповідачем, у господарського суду немає підстав для висновку про відсутність предмета спору.

Вказана позиція також викладена в Інфомаційному листі Вищого господарського суду України від 12.03.2009 р. № 01-08/163 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України».

Оскільки в межах даної справи вирішується спір про визнання правочину недійсним, суд керуючись ст. 83 ГПК України, позбавлений можливості виходити за межі позовних вимог та досліджувати наявність/відсутність боргу, його походження, чи настав строк виконання зобовязань та чи щодо всієї суми чи частково, тощо.

Однак, з матеріалів справи та пояснень сторін слідує, що такий спір існує, у звязку з чим у суду відсутні підстави вважати односторонній правочин дійсним, так як неможливо встановити наявність всіх визначених ст. 601 ЦК України умов, зокрема, чи є ці вимоги зустрічними (чи є позивач боржником за зобовязаннями перед відповідачем, як кредитором та в якій сумі) та чи настав строк виконання таких вимог.

Даної позиції дотримується також і Вищий господарський суд України, про що викладено в постанові від 30.11.2016 у справі 910/12122/15, в якій зазначено, що умовою, за наявності якої можливе припинення зобовязання зарахуванням є ясність (прозорість) вимог, коли між сторонами немає спору щодо характеру зобовязанн, його змісту, умов виконання тощо.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що зміст заяви Приватно-орендної агрофірми Україна про зарахування зустрічних однорідних вимог від 04.11.2016, яка є одностороннім правочином, суперечить ст.601 ЦК України, ст.203 ГК України, що згідно з ст.215 ЦК України є підставою для визнання її недійсною.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги Державного сільськогосподарського підприємства Головний селекційний центр України є обґрунтованими, документально підтверджуються та, відповідно, підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 44, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсною заяву Приватно-орендної агрофірми Україна про зарахування зустрічних однорідних вимог від 04.11.2016.

3.Стягнути з Приватно-орендної агрофірми Україна (08440, Київська область, Переяслав-Хмельницький район, с. Велика Каратуль, вул. Перемоги, 2а, код 03756327) на користь Державного сільськогосподарського підприємства Головний селекційний центр України (08401, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул.. Новокиївське шосе, 1а, код 00699945) 1378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дата підписання повного тексту рішення 28.03.2017

Суддя О.В. Щоткін