Ухвала суду № 65533156, 15.03.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/929/17

Головуючий у першій інстанції Горбань Ю. О.

Доповідач Громік Р. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Громіка Р.Д.,

суддів - Черевка П.М., Драгомерецького М.М.,

при секретарі - Томашевській К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 24 листопада 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Тарутинської селищної ради Тарутинського району Одеської області, ОСОБА_3, треті особи - ОСОБА_4, відділ Держгеокадастру в Тарутинському районі Одеської області про визнання права власності на земельну ділянку недійсним, скасування державної реєстрації земельної ділянки та визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним,

встановила:

Позивачка ОСОБА_2, представником якої є ОСОБА_5, звернулася до суду з позовом до Тарутинської селищної ради Тарутинського району Одеської області, ОСОБА_3, де третіми особами є ОСОБА_4, відділ Держгеокадастру в Тарутинському районі Одеської області про визнання права власності на земельну ділянку недійсним, скасування державної реєстрації земельної ділянки та визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним.

Свої вимоги мотивує тим, що позивачка звернулася 23.04.2015 року до Тарутинської селищної ради з заявою про надання їй земельної ділянки на прибудинковій території навколо АДРЕСА_1 для будівництва сараю для зберігання палива. В результаті цього їй надано відповідь про те, що на дану земельну ділянку зареєстровано право власності за ОСОБА_3, згідно державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02.04.2014 року серії НОМЕР_1. З вищевказаним вона не згодна, оскільки згідно технічної документації, виданої АДРЕСА_1, який розташований за вищевказаною адресою є зблокованим житловим будинком квартирного типу, що складається з трьох квартир, кожна з якої має безпосередній вихід на приквартирну ділянку. Рішенням Тарутинської селищної ради №1 від 30.03.1998 року за даним будинком закріплена земельна ділянка в розмірі 0,1872 га. Крім того, зазначила, що її квартира негазофікована, тому їй потрібен сарай для зберігання твердого палива. До вказаної квартири немає допоміжних приміщень, призначених для забезпечення побутового обслуговування мешканців квартири, тому вважає, що порушено норми ст.. 41 Конституції України. Згідно з будівельними нормами, прибудинкова територія повинна мати певний мінімальний розмір і не може бути відчуженою окремо від багатоквартирного будинку. У 2007 році власником квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 було змінено розмір та конфігурацію прибудинкової території, але на це дозволу Тарутинської селищної ради надано не було. Крім того, у 2005 році селищною радою надано ОСОБА_6 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою по відводу земельної ділянки безоплатно у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд, що не відповідає вимогам ст. 42 ЗК України та порушено право на користування прибудинковою територією власниками інших квартир. У 2010 році дану квартиру було продано ОСОБА_4

Таким чином, вона просить визнати право власності на земельну ділянку, зареєстровану в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02.04.2014 року серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_3 недійсним, скасувати державну реєстрацію земельної ділянки та визнати державний акт серії НОМЕР_2 виданий на ім'я ОСОБА_6, на підставі якого набуто право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 недійсним.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_5 пояснила, що ОСОБА_2 належить 7/16 частки квартири АДРЕСА_1. ОСОБА_2 звернулася до Тарутинської селищної ради для надання їй земельної ділянки, яка розташована навколо будинку АДРЕСА_1 для будівництва господарських будівель та споруд. В результаті цього, їй була надана відповідь про те, що дана прибудинкова територія приватизована ОСОБА_6, право власності на дану земельну ділянку набула на теперішній час ОСОБА_3. Також, зазначила, що дійсно на підставі рішення Тарутинської селищної ради від 23 грудня 2005 року ОСОБА_6 був виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку. Після смерті ОСОБА_6 право власності на квартиру АДРЕСА_1 та спірну земельну ділянку набула її донька ОСОБА_3. В подальшому квартира була продана ОСОБА_4. Земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_3, незаконно, оскільки вона не є власником квартири у даному багатоквартирному будинку. На підставі ст. 42 Земельного Кодексу України визначено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. З цього слідує, що тільки власники квартир мають право приватизувати прибудинкову територію в багатоквартирному будинку, інша фізична особа не має цього права. Тривалий час ОСОБА_2, не проживає у вказаній квартирі, однак вона згідно вимог законодавства має право на виділення земельної ділянки для будівництва господарських будівель та споруд. Дійсно на теперішній час на підставі заяви ОСОБА_2 Тарутинською селищною радою їй надана земельна ділянка для індивідуального садівництва площею 0,0100 га., яка розташована по АДРЕСА_1. Таким чином, незважаючи на це вона просить задовольнити її позов в повному обсязі. Також, просила суд стягнути понесені нею судові витрати пропорційно з відповідачів.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_7 пояснив, що з вказаним позовом він не згоден. Так, з 1998 року спірна земельна ділянка була закріплена за будинком, який розташований в АДРЕСА_1. ОСОБА_6 з 1952 року проживала в квартирі АДРЕСА_1. З цього часу та до 2005 року вона користувалася спірною земельною ділянкою. У 2005 року вона звернулася до Тарутинської селищної ради з заявою про приватизацію даної земельної ділянки. Дане питання було розглянуто на сесії депутатів Тарутинської селищної ради. В подальшому ОСОБА_6 приватизувала спірну земельну ділянку, про що їй було видано 04 березня 2008 року Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1209 га, на підставі рішення сесії Тарутинської селищної ради Одеської області від 23 грудня 2005 року. На час надання у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_6, позивачка не була власником квартири в багатоквартирному будинку, який розташований в АДРЕСА_1. Крім того, на час приватизації земельної ділянки товариство співвласників не було утворено. Таким чином, Тарутинська селищна рада діяла законно та не допустила ніяких порушень щодо надання у власність ОСОБА_6 земельної ділянки та видачі державного акту. Крім того, зазначив, що ОСОБА_2 була надана, згідно рішення Тарутинської селищної ради від 23.11.2016 року, земельна ділянка площею 0,0100 га для індивідуального садівництва, яка розташована в АДРЕСА_1. Таким чином, в задоволені даної позовної заяви просить відмовити в повному обсязі.

В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_3 пояснила, що з позовом вона не згодна. Її батьки ОСОБА_6 проживали з 1952 року в квартирі АДРЕСА_1. З цього самого часу вони обробляли спірну земельну ділянки. У 1975 році вони викупили дану квартиру. В 2005 року її мати ОСОБА_6 звернулася до Тарутинської селищної ради з заявою про приватизацію вказаної земельної ділянки, про що було вирішено рішенням Тарутинської селищної ради та їй в подальшому у 2008 році будо видано Державний акт на право власності на земельну ділянку. Крім того, на підставі договору дарування від 22.09.2008 року, АДРЕСА_1 належала їй. 14 липня 2010 року дану квартиру вона продала ОСОБА_4. ІНФОРМАЦІЯ_2 року її мати ОСОБА_6 померла. ІНФОРМАЦІЯ_1 року вона отримала свідоцтва про право власності в порядку спадкування на спірну земельну ділянку. Таким чином, вона вважає, що її матері ОСОБА_6 законно надана земельна ділянка, яка на теперішній час їй належить на праві власності, а тому в задоволені позовної заяви просить відмовити.

В судовому засіданні представник третьої особи ОСОБА_4 - ОСОБА_8 пояснив, що 14 липня 2010 року його мати купила квартиру АДРЕСА_1. Спірна земельна ділянка приватизована ОСОБА_6 на законних підставах. Також, зазначив, що дійсно ОСОБА_6 на протязі всього свого життя обробляла спірну земельну ділянку. Таким чином, він не згоден з позовом.

В судовому засіданні представник третьої особи відділу Держгеокадастру в Тарутинському районі Одеської області - ОСОБА_9 пояснив, що згідно до ст. 119 ЗКУ України ОСОБА_6 на законних підставах надано у власність земельну ділянку. Дійсно на підставі ст. 42 ЗК України співвласники в багатоквартирному будинку повинні розпоряджатися прибудинковою територію, однак товариство співвласників не було утворено. В подальшому просив суд розглянути справу за його відсутності, про що надав суду відповідну заяву.

Рішенням суду в задоволенні позову було відмовлено.

На вказане рішення суду ОСОБА_2, через свого представника, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази згідно ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та застосував необхідні норми матеріального права.

Згідно ч. 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснив, що він проживає в будинку по АДРЕСА_1. В даному будинку знаходяться три квартири, власником однієї з них була ОСОБА_6 Дійсно спірну земельну ділянку обробляла ОСОБА_6, яка в подальшому нею була приватизована та вона отримала державний акт на право власності на земельну ділянку. Після смерті ОСОБА_6 власником земельної ділянки стала ОСОБА_3 Квартиру ОСОБА_6 було продано, вона на теперішній час належить ОСОБА_4.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 21.03.1975 року виконавчий комітет Тарутинської селищної ради продав та ОСОБА_6 купила частину будинку, який складається з однієї кімнати, кухні, коридору та кладової загальною площею 192 кв.м., який розташований в АДРЕСА_1.

Крім того, згідно виписки з рішення другої сесії Тарутинської селищної ради від 30 листопада 1994 року передано безоплатно в приватну власність земельну ділянку надану для обслуговування житлового будинку, господарських споруд присадибна ділянка в розмірі 0,125 га ОСОБА_6, яка мешкає по АДРЕСА_1.

Згідно рішення Тарутинської селищної ради Одеської області від 23.12.2005 року №291-ІУ надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельного ділянки розміром 0,125 га для обслуговування житлового будинку, господарських споруд, в приватну власність ОСОБА_6, яка проживає по АДРЕСА_1.

Згідно рішення виконавчого комітету Тарутинської селищної ради від 27.02.2007 року №147 залишено в приватній власності ОСОБА_6 самовільно збудовану веранду до квартири по АДРЕСА_1.

Крім того, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.07.2007 року ОСОБА_2 є спадкоємицею після смерті матері ОСОБА_11 на спадкове майно, яке складається з 3/16 частини квартири під номером 2, розташованої в АДРЕСА_1 та складається в цілому з двох житлових кімнат та підсобних приміщень загальною площею 60,8 кв.м., в тому числі житловою площею 33,4 кв.м. На підставі даного свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 було видано витяг про державну реєстрацію серії НОМЕР_3.

Відповідно рішення виконавчого комітету Тарутинської селищної ради від 27.12.2007 року №274 залишено в приватній власності ОСОБА_6 самовільно збудований переобладнений коридор та ванну до квартири по АДРЕСА_1.

Відповідно рішення Тарутинської селищної ради від 27.12.2007 р. №247 вирішено залишити в приватній власності ОСОБА_6 самовільно збудовані: коридор №2 площею 6.4 кв.м., переобладнаний в коридор №4 площею 3,2 кв.м. та ванну №5 площею 3,0 кв.м.

На підставі рішення виконавчого комітету Тарутинської селищної ради від 14.11.2008 року №415-У відмовлено у збільшенні земельних ділянок для обслуговування житлових квартир власникам квартир АДРЕСА_1, оскільки дані земельні ділянки передані іншим громадянам в тому числі ОСОБА_2, де розташовані господарські споруди.

Відповідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 виданого ОСОБА_6 04 березня 2008 року, згідно рішення сесії №291-ІV Тарутинської селищної ради Тарутинського району Одеської області від 23 грудня 2005 року їй належить земельна ділянка площею 0,1209 га, розташована в АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та встановлено межі земельної ділянки.

Згідно договору купівлі-продажу від 14.07.2010 року, посвідченого державним нотаріусом Тарутинської районної державної нотаріальної контори, ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_4 квартиру, яка розташована в АДРЕСА_1 та яка належала їй на підставі договору дарування посвідченого ОСОБА_12, приватним нотаріусом Тарутинського нотаріального округу Одеської області від 22.09.2008 року.

Відповідно витягу від 15.07.2010 року за вказаним договором власником квартири, яка розташована по АДРЕСА_1 стала ОСОБА_4.

Також, в матеріалах справи міститься технічний паспорт на житловий будинок в АДРЕСА_1 виданий ОСОБА_4.

Відповідно рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 10.07.2012 року за ОСОБА_2 визнано право власності на спадкове майно за законом у вигляді 1/4 частки квартири АДРЕСА_1, загальною вартістю 10128 гривень 25 копійок, яка належала померлій 01 листопада 2006 року ОСОБА_11. В результаті цього ОСОБА_2 було видано витяг про державну реєстрацію прав від 17.08.2012 року серії НОМЕР_4.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 02.04.2014 року ОСОБА_3 стала власником земельної ділянки площею 0,1209, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, яку передано для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд, що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02.04.2014 року.

Також, згідно рішення Тарутинської селищної ради Тарутинського району Одеської області від 23.11.2016 року №189/4-VII вирішено надати ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,0100 га для індивідуального садівництва. Земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 30.06.1993 року квартира АДРЕСА_1 на праві власності належить ОСОБА_13 та членам його сім'ї.

Згідно до свідоцтва про право власності на житло від 28.04.1993 року квартира №1, яка розташована в смт. Тарутине по вулиці Центральній (Леніна), 100 Тарутинського району Одеської області на праві власності належить ОСОБА_14 та членам його сім'ї.

Відповідно до рішення Тарутинської селищної ради від 05.10.2007 року №220-У вирішено надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою по відводу земельної ділянки безоплатно у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд ОСОБА_15, по АДРЕСА_1 в розмірі 0,0392 га.

Згідно до положень ст. 125 Земельного Кодексу України право власності на земельну ділянку, а також постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих права.

Як було встановлено в судовому засіданні та не заперечує представник позивачки, ОСОБА_6 була співвласником квартири в багатоквартирному будинку, про що свідчить договір купівлі-продажу від 21.03.1975 року.

Також, судом правильно було встановлено, що ОСОБА_6 на підставі рішення Тарутинської селищної ради від 23.12.2005 року №291-ІУ надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки розміром 0,125 га для обслуговування житлового будинку, господарських споруд, на теперішній час вказане рішення є чинним та прийнято на підставі підготовлених документів щодо виділення земельної ділянки. Дану обставину також підтверджує виписка з рішення другої сесії Тарутинської селищної ради від 30.11.1994 року.

Таким чином, після проходження усієї процедури отримання земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_6 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 на підставі вищевказаного рішення Тарутинської селищної ради Тарутинського району Одеської області від 23 грудня 2005 року.

З наведених положень закону слідує, що державний акт на право власності на земельну ділянку є правовстановлюючим документом, який видається на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування, тому вимога про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку є похідною й залежить від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого виданий оспорюваний державний акт.

Однак, при звернені до суду представником позивачки не заявлено вимоги, щодо скасування саме рішення органу місцевого самоврядування на підставі якого видано державний акт.

В подальшому в порядку спадкування спірну земельну ділянку отримала у власність ОСОБА_3, згідно свідоцтва про право на спадщину від ІНФОРМАЦІЯ_1 року, яка зареєструвала вказану земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Таким чином, з огляду на викладене, суд дійшов до правильного та обгрунтованого висновку, що спірна земельна ділянка була передана ОСОБА_6 Тарутинською селищною радою на підставі рішення Тарутинської селищної ради від 23 грудня 2005 року, яке залишається чинним до цього часу. ОСОБА_6 за життя була власником земельної ділянки, яка в подальшому успадкована її донькою ОСОБА_3 і при цьому будь-яких законних прав Тарутинською селищною радою порушено не було.

Статтею 153 Земельного Кодексу України передбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Крім того в ході розгляду справи позивачці надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки прощею 0,0100 га для індивідуального садівництва.

Таким чином, відсутні законні підстави для визнання права власності на земельну ділянку, зареєстровану в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02.04.2014 року серія НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_3 недійсним, скасування державної реєстрації земельної ділянки та визнання державного акту серії НОМЕР_2, виданого на ім'я ОСОБА_6, на підставі якого набуто право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 недійсним.

Зважаючи на викладене, суд не знайшов правових підстав для задоволення позову та обґрунтовано відмовив в задоволенні позову саме у зв'язку з безпідставністю матеріально-правової вимоги.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з діючими нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин та дійшов до правильного висновку що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Представник апелянта не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги.

Твердження апелянта в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують вказані вище висновки суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 303-304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319, 324-325 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 24 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді М.М. Драгомерецький

П.М. Черевко