Рішення № 65530696, 16.03.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/1552/13 Головуючий у 1 інстанції: Бойко О.М.

Провадження № 22-ц/783/924/17 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.

Категорія: 19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

оловуючого - судді Мельничук О.Я.,

суддів Крайник Н.П., Савуляк Р.В.

при секретарі Куцик І.Б.

з участю представника позивача ПАТ "ВіЕс Банк"-Федорюк І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства /ПАТ/ "ВіЕс Банк" на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 17 жовтня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства /ПАТ/"ВіЕс Банк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства /ПАТ/ "ВіЕс Банк" про визнання договору іпотеки недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А :

В лютому 2013 року позивач ПАТ "ВіЕс Банк" звернувся до суду з позовом, уточнивши вимоги якого просить звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 за договором від 18.07.2008 року, виселити відповідача та неповнолітніх ОСОБА_4, ОСОБА_5 із вказаної квартири. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 17.07.2008 року між ПАТ "Електрон Банк", правонаступником якого є позивач та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № KF 50902, відповідно до умов якого позивач надав ОСОБА_6 кредит в розмірі 60 000 доларів США на строк до 17.07.2023 року зі сплатою 13,5% річних. В якості забезпечення виконання зобов'язань між позивачем та ОСОБА_6 18.07.2008 року було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого в іпотеку банку було передано нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2, житловою площею 28,3 кв.м. ОСОБА_6 свої обов'язки за кредитним договором не виконував, станом на 14.02.2013 року загальна сума заборгованості за кредитним договором становила 58 709,86 доларів США. Про виникнення заборгованості та необхідність виконання зобов'язань ОСОБА_6 повідомлялись письмово, проте, безрезультатно. ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_6 помер. Оскільки в у вказаній квартирі зареєстровані відповідач та її неповнолітні діти ОСОБА_4 та ОСОБА_5, просить позов задоволити та виселити останніх із вказаної квартири.

В вересні 2015 року позивач ОСОБА_7 звернулась до суду із позовом у якому просить визнати недійсним договір іпотеки квартири АДРЕСА_3 від 18.07.2008 року та провести державну реєстрації припинення речових прав (іпотеки) реєстраційний номер обтяження 7593063 від 18.07.2008 року на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_4 та провести державну реєстрацію припинення обтяжень, зокрема заборони на нерухоме майно реєстраційний номер 7592934 від 18.07.2008 року на вказану квартиру. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 17.07.2008 року між ПАТ "Електрон Банк", правонаступником якого є позивач та її чоловіком ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № KF 50902, відповідно до умов якого позивач надав ОСОБА_6 кредит в розмірі 60 000 доларів США на строк до 17.07.2023 року зі сплатою 13,5% річних. В якості забезпечення виконання зобов'язань між позивачем та ОСОБА_6 18.07.2008 року було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого в іпотеку банку було передано нерухоме майно квартиру АДРЕСА_3. Однак на момент укладення оспорюваного договору у вказаній квартирі постійно проживав їхній неповнолітній син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Крім того, з моменту народження, 25.08.2011 року у спірній квартирі зареєстрований і проживає неповнолітній син ОСОБА_4 Незважаючи на те, що такий договір порушує житлові права дітей, оскільки останні іншого житла не мають, він був укладений без згоди органу опіки та піклування, всупереч вимогам Закону України "Про охорону дитинства" та Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб та безпритульних дітей", з огляду на що вважає, що такий договір є недійсним та просить позов задоволити.

Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 17 жовтня 2016 року в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства /ПАТ/ "ВіЕс Банк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення - відмовлено.

Позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано недійсним договір іпотеки квартири АДРЕСА_5 від 18.07.2008 року, укладений між ОСОБА_6 та ПАТ «Електрон Банк», посвідчений приватним нотаріусом ЛЬвівського імського нотаріального округу Кулиняком І.Я.

В решті позову ОСОБА_7 - відмовлено.

Рішення суду оскаржив позивач ПАТ "ВіЕс Банк". Вважає його незаконним та необгрунтованим. Звертає увагу, що під час передачі квартири в іпотеку, в довідці Форми 2 зазначено, що в квартирі за адресою АДРЕСА_6. прописані: ОСОБА_6 та ОСОБА_7. Також, звертає увагу, що перед укладенням кредитного договору ОСОБА_6 було заповнено Анкету-заяву, де у графі "Діти, що проживають разом/окремо" він поставив прочерк, на підтвердження того, що діти у нього відсутні. Таким чином, сам факт укладення правочину без дозволу органу опіки та піклування не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. В апеляційній скарзі апелянт просить рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ПАТ "ВіЕс Банк" задовольнити, а в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ПАТ "ВіЕс Банк"-Федорюк І.І., перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства /ПАТ/ "ВіЕс Банк" підлягає до часткового задоволення із наступних підстав..

Відповідно до вимог ст. ст.11,59, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін зобов"язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування .

У відповідності до вимог ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Колегія суддів вважає що рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає.

Судом встановлено, що 17 липня 2008 року між ВАТ "Електон Банк", правонаступником якого є позивач та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № KF 50902, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_6 кредит в розмірі 60 000 доларів США, строком на 15 років, зі сплатою за користування кредитом 13,50% річних, до 17.07.2023 року Відповідач зобов'язався повернути суму кредиту та сплачувати відсотки за користування ним згідно графіку встановленого договором.

На забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з кредитного договору № KF 50902, між ВАТ "Електон Банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство /ПАТ/ "ВіЕс Банк" та ОСОБА_6 18.07.2008 року укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняком І.Я.

Предметом договору іпотеки є квартира АДРЕСА_5, належна ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 22.08.2005 року.

Як встановлено судом, ОСОБА_6 умов кредитного договору не виконував, допустивши порушення термінів повернення кредитних коштів та нарахованих відсотків, встановлених графіком повернення кредиту.

Як вбачається з розрахунку заборгованості станом на 14.02.2013 року загальна сума боргу за кредитним договором № KF 50902 становить 58 709,86 доларів США.

Із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року.

Також встановлено, згідно довідки з місця проживання про склад сім"ї і прописки № 247 від 14.03.2013 року, що в квартирі АДРЕСА_7 зареєстровані та проживають разом із ОСОБА_3 неповнолітні діти ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, іншого житла неповнолітні не мають.

На час укладення оспорюваного іпотечного договору малолітній ОСОБА_5 не був зареєстрований у вказаній квартирі, однак, з народження постійно у ній проживав, оскільки у такій проживали та були зареєстровані його батьки.

Ухвалюючи рішення в частині часткового задоволення позову ОСОБА_3 та визнаючи недійсним договір іпотеки квартири АДРЕСА_8 від 18.07.2008 року, укладений між ОСОБА_6 та ПАТ "Елекстрон Банк", посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняком І.Я., суд виходив з тих обставин, що договір іпотеки від 05.09.2006 року суперечить ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", ч.2 ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства", ст. 177 Сімейного кодексу України, а також суперечить правам та інтересам малолітнього ОСОБА_5, оскільки такий порушує його житлові права, створює загрозу позбавлення вказаної малолітньої особи житла.

Ухвалюючи рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства /ПАТ/ "ВіЕс Банк" про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, суд виходив з тих обставин, що оскільки позовні вимоги ОСОБА_3 в частині визнання недійсним договору іпотеки квартири АДРЕСА_5 від 18.07.2008 року, укладений між ОСОБА_6 та ПАТ "Елекстрон Банк", посвідчений приватним нотаріусом ЛЬвівського міського нотаріального округу Кулиняком І.Я.задоволено, прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог ПАТ "ВіЕС Банк" про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відповідача та малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Проте, з такими висновками суду, судова колегія не може погодитися з наступних обставин.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Як визначено ч.6 ст.203 Цивільного кодексу України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Згідно з положеннями частин 3 та 4 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є, зокрема, місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.

Відповідно ч.2 ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства" діти - члени сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Згідно з положеннями частин 3 та 4 ст.29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.

Судом встановлено, що перед укладенням Іпотечного договору від 18 липня 2008 року за реєстровим №5271 іпотекодавець надав довідку Форми 2, з якої вбачається, що в квартирі за адресою: АДРЕСА_11 прописані: ОСОБА_6 та ОСОБА_7, інших зареєстрованих осіб в квартирі не було.

Також, перед укладення кредитного договору ОСОБА_6 було заповнено Анкету-заяву, де у графі "Діти, що проживають разом/окремо" останнім проставлено прочерк, на підтвердження того, що діти у нього відсутні.

Також, перед укладення кредитного договору ОСОБА_6 було надано банку будинкову книгу, копія якої долучена до матеріалів справи Публічним акціонерним товариством /ПАТ/ "ВіЕс Банк", згідно якої, в квартирі за адресою АДРЕСА_12 прописані: ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

За таких обставин, в отриманні дозволу органу опіки та піклування для укладення іпотечного договору між ПАТ "Електрон Банк" та ОСОБА_6 не було підстав.

Крім цього, сам по собі факт укладення правочину без дозволу органу опіки та піклування не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним.

Згідно ст. 9 Закону України "Про іпотеку", іпотекодавець має право володіти та користуватися предметом іпотеки до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом.

Слід зазначити, що ЦК України та Закон України "Про іпотеку" не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім"ї власника житла на користування жилим приміщення у разі передання його в іпотеку.

Слід зазначити, що малолітні ОСОБА_5 не мав і не має права власності на квартиру, що передана в іпотеку ПАТ "ВіЕс Банк", а набув права користування житлом як член сім"ї власника відповідно до ст. 405 ЦК України, ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства" та зберігає це право протягом усього часу перебування квартири в іпотеці.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія вважає, що у суду першої інстанції не було підстав для задоволення позову ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним.

ОСОБА_6 умов кредитного договору не виконував, допустивши порушення термінів повернення кредитних коштів та нарахованих відсотків, встановлених графіком повернення кредиту.

Станом на 14.02.2013 року загальна сума боргу за кредитним договором № KF 50902 становить 58 709,86 доларів США.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 25 травня 2011 року визнано за ОСОБА_7 право власності на квартиру АДРЕСА_3.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про іпотеку", у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Згідно ч. 12 п. 11 Договору іпотеки на Іпотекодавця-Боржника покладено обов"язок достроково виконати основне зобов"язання у встановленому Іпотекодержателю-банком строк у разі порушення Іпотекодержателя з наступних підстав:

а) у разі невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем-Боржником основного зобов"язання;

б) у разі порушення Іпотекодавцем обов"язків (умов) встановлених іпотечним договором.

На підставі п. 15 Договору іпотеки, ОСОБА_6 надіслано іпотечне повідомлення - вимогу за №09-3/32162 від 26.09.2012 року з вимогою виконати зобов"язання в повному обсязі та у разі ігнорування даної вимоги попереджено про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно п. 16 Іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватися на підставі рішення суду, виконавчого напису та договору про зобов"язання вимог іпотекодержателя.

Згідно п. 18 Іпотекчного договору, реалізація предмету іпотеки може здійснюватися шляхом продажу Предмета іпотеки Іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі згідно договору купівлі-продажу на підставі рішення суду.

Пунктом 20 Іпотечного договору визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки є підставою для виселення всіх мешканців (користувачів), зареєстрованих в установленому порядку за місцезнаходженням (адресою) нерухомого майна, що є предметом іпотеки по даному договору. Після прийняття Іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки всі мешканці (користувачі) зобов"язані на письмову вимогу Іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити предмет іпотеки протягом одного календарного місяця з дня отримання такої вимоги.

Повідомлення-вимогу про звільнення предмету іпотеки за вих. №10-3/40774 від 12.12.2012 року та №10-3/40779 від 12.12.2012 року були надіслані ОСОБА_6 та ОСОБА_3

Відповідно до статті 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Одним із видів застави нерухомого майна є іпотека (ч.1 ст. 575 ЦК України).

Як зазначено у ч.1 ст.33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Аналогічне право передбачене п. 9 спірного іпотечного договору.

За змістом частини першої статті 575 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 Цивільного кодексу України, частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України "Про іпотеку".

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України "Про іпотеку".

Оскільки ОСОБА_6 за життя належним чином умов кредитного договору не виконав, ПАТ "ВіЕс Банк" скористався своїм правом задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, в зв"язку з чим звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Вимоги останнього, стосовно звернення стягнення на предмет іпотеки, судова колегія вважає законною та обгрунтованою і не знаходить підстав, з яких би можна було б відмовити ПАТ "ВіЕс Банк" в задоволенні його законним вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, в зв"язку з чим приходить до висновку про необхідність частково задовольнити позов Публічного акціонерного товариства /ПАТ/ "ВіЕс Банк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,

Звернути стягнення на квартиру загальною площею 51,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9, яка належить ОСОБА_3, шляхом визначеним ст. 38 Закону України про іпотеку п.п. 16, 18 Іпотечного договору, а саме на підставі рішення суду шляхом продажу майна Публічним акціонерним товариством /ПАТ/ "ВіЕс Банк" від свого імені будь-якій особі покупцю згідно договору купівлі-продажу за ціною визначеною уповноваженим експертом оцінювачем на день проведення продажу, для чого забезпечити право Публічного акціонерного товариства /ПАТ/ "ВіЕс Банк" щодо всіх повноважень продавця (в тому числі, але не виключно: отримання дублікатів правовстановлюючих документів з відповідних установ, організацій, підприємств незалежно від форм власності та підпорядкування чи органів нотаріату, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримувати будь-які документи, довідки, витяги, а також вільного доступу уповноважених представників банку до предмету іпотеки, тощо) необхідних для здійснення такого продажу, а кошти одержані від реалізації скерувати для задоволення вимог ПАТ "ВіЕс Банк" за кредитним договором № KF50902 від 17 липня 2008 року в розмірі 58709,86 дол. США (п"ятдесят вісім тисяч сімсот дев"ять доларів США, вісімдесят шість центів), що в гривневому еквіваленті станом на 21.10.2013 року (1 долар США = 7,993 грн.) становить 472594,21 грн. (чотириста сімдесят дві тисячі п"ятсот дев"яносто чотири грн. двадцять одна коп.)

Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Згідно з ст.1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" протягом дії цього Закону:

1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов"язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується, як місце постійного проживання позичальника /майнового поручителя або є об"єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об»єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку;

2) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки);

3) кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи.

Таким чином, вищезазначеним Законом встановлено заборону звернення стягнення на нерухоме майно боржників за валютними кредитами (мораторій) та визначено умови застосування такого мораторію.

Оскільки ОСОБА_6 отримував кредит в іноземній валюті, дія згаданого закону поширюється на вимоги ПАТ "ВіЕс Банк" про звернення стягнення на предмет іпотеки, в зв"язку з чим , рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9, на час дії Закону України № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не підлягає виконанню.

Що ж до позовних вимог ПАТ "ВіЕс Банк" в частині виселення осіб які проживають за адресою: АДРЕСА_13, слід зазначити, що такі не підлягають до задоволення з наступних підстав..

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України "Про іпотеку" підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Відтак, підстави для виселення осіб із житла (предмета іпотеки), яке було придбане не за рахунок отриманих кредитних коштів, без надання їм іншого постійного житла відсутні. Зазначена Правова позиція висловлена Верховним Судом України у Постанові, прийнятій в результаті перегляду рішень в порядку п.1 ч.1 ст.355 ЦПК України, в цивільній справі № 6-39 цс15 від 18 березня 2015 року.

В даному випадку предмет іпотеки не був придбаний за рахунок кредитних коштів.

Відповідно до ст.360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З урахуванням вищенаведеного, за невідповідності висновків суду обставинам справи, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, задовольнивши позов ОСОБА_3 та відмовивши в задоволенні позову ПАТ "ВіЕс Банк", в зв"язку з чим апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства /ПАТ/ "ВіЕс Банк" підлягає до часткового задоволення, а рішення Сихівського районного суду міста Львова від 17 жовтня 2016 року до скасування з ухваленням нового рішення, яким:

Позов Публічного акціонерного товариства /ПАТ/ "ВіЕс Банк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення задовольнити частково.

Звернути стягнення на квартиру загальною площею 51,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9, яка належить ОСОБА_3, шляхом визначеним ст. 38 Закону України про іпотеку п.п. 16, 18 Іпотечного договору, а саме на підставі рішення суду шляхом продажу майна Публічним акціонерним товариством /ПАТ/ "ВіЕс Банк" від свого імені будь-якій особі покупцю згідно договору купівлі-продажу за ціною визначеною уповноваженим експертом оцінювачем на день проведення продажу, для чого забезпечити право Публічного акціонерного товариства /ПАТ/ "ВіЕс Банк" щодо всіх повноважень продавця (в тому числі, але не виключно: отримання дублікатів правовстановлюючих документів з відповідних установ, організацій, підприємств незалежно від форм власності та підпорядкування чи органів нотаріату, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримувати будь-які документи, довідки, витяги, а також вільного доступу уповноважених представників банку до предмету іпотеки, тощо) необхідних для здійснення такого продажу, а кошти одержані від реалізації скерувати для задоволення вимог ПАТ "ВіЕс Банк" за кредитним договором № KF50902 від 17 липня 2008 року в розмірі 58709,86 дол. США (п"ятдесят вісім тисяч сімсот дев"ять доларів США, вісімдесят шість центів), що в гривневому еквіваленті станом на 21.10.2013 року (1 долар США = 7,993 грн.) становить 472594,21 грн. (чотириста сімдесят дві тисячі п"ятсот дев"яносто чотири грн. двадцять одна коп.)

Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9, на час дії Закону України № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не підлягає виконанню.

Позовні вимоги в частині виселення з квартири , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Романовита - відмовити.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства /ПАТ/ "ВіЕс Банк" про визнання договору іпотеки недійсним - відмовити.

Задовольняючи таким чином частково апеляційну скаргу, згідно ст. 88 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства /ПАТ/ "ВіЕс Банк" судові витрати (судовий збір сплачений за подачу позовної та апеляційної скарги) в розмірі 7888 грн. 09 коп.

Керуючись ст.ст.88, 303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.3 ч.1ст. 309, ст.313, ч.2 ст.314, ст. ст.316, 317, 319, 325 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства /ПАТ/ "ВіЕс Банк" задовольнити частково.

Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 17 жовтня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства /ПАТ/ "ВіЕс Банк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення задовольнити частково.

Звернути стягнення на квартиру загальною площею 51,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_10, яка належить ОСОБА_3, шляхом визначеним ст. 38 Закону України про іпотеку п.п. 16, 18 Іпотечного договору, а саме на підставі рішення суду шляхом продажу майна Публічним акціонерним товариством /ПАТ/ "ВіЕс Банк" від свого імені будь-якій особі покупцю згідно договору купівлі-продажу за ціною визначеною уповноваженим експертом оцінювачем на день проведення продажу, для чого забезпечити право Публічного акціонерного товариства /ПАТ/ "ВіЕс Банк" щодо всіх повноважень продавця (в тому числі, але не виключно: отримання дублікатів правовстановлюючих документів з відповідних установ, організацій, підприємств незалежно від форм власності та підпорядкування чи органів нотаріату, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримувати будь-які документи, довідки, витяги, а також вільного доступу уповноважених представників банку до предмету іпотеки, тощо) необхідних для здійснення такого продажу, а кошти одержані від реалізації скерувати для задоволення вимог ПАТ "ВіЕс Банк" за кредитним договором № KF50902 від 17 липня 2008 року в розмірі 58709,86 дол. США (п"ятдесят вісім тисяч сімсот дев"ять доларів США, вісімдесят шість центів), що в гривневому еквіваленті станом на 21.10.2013 року (1 долар США = 7,993 грн.) становить 472594,21 грн. (чотириста сімдесят дві тисячі п"ятсот дев"яносто чотири грн. двадцять одна коп.)

Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9, на час дії Закону України № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не підлягає виконанню.

Позовні вимоги в частині виселення з квартири , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Романовита - відмовити.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства /ПАТ/ "ВіЕс Банк" про визнання договору іпотеки недійсним - відмовити.

Стягути з ОСОБА_3 в користь Публічного акціонерного товариства /ПАТ/ "ВіЕс Банк" судові витрати по справі в розмірі 7888,09 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий: О.Я. Мельничук

Судді: Н.П. Крайник

Р.В. Савуляк