Ухвала суду № 65523724, 22.03.2017, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого судді - Ковальчук Н.М.,

суддів - Гордійчук С.О., Шеремет А.М.,

секретар судового засідання - Демчук Ю.Ю.,

з участю: представника позивачки - адвоката Лазарчук Г.В.,

представника відповідача - Мазурка А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3, подана її представником - адвокатом Лазарчук Ганною Валеріївною на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» про визнання кредитного договору недійсним та відшкодування моральних та матеріальних збитків,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 січня 2017 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_3 через свого представника - Лазарчук Г.В. оскаржила його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі пояснює, що під час укладання кредитного договору з ПАТ «Акцент-Банк» ОСОБА_3 не усвідомлювала значення своїх дій та їх наслідків. Додає, що саме у зв'язку з такими обставинами було подано клопотання про проведення судово-психіатричної експертизи з метою встановлення психолого-психіатричного стану, проте висновок експертизи однозначної відповіді не надав. Разом з тим, під час розгляду справи про визнання кредитного договору недійсним в іншому провадженні ОСОБА_3 була визнана обмежено дієздатною на підставі висновку судово-психіатричної експертизи. Вказує на порушення судом принципу змагальності сторін шляхом відмови у задоволенні клопотання про допит в судовому засіданні експерта для роз'яснення його висновку, а відтак має місце неповне та необ'єктивне з'ясування обставин справи. Стверджує, що підлягає встановленню психічний стан ОСОБА_3 під час укладення спірного договору, який до цього часу не є встановленим, і наполягає, що ця обставина є ключовою для вирішення спору по суті. Звертає увагу на те, що під час судового розгляду були з'ясовані факти порушення норм чинного законодавства при укладенні кредитного договору, які свідчать про те, що кредитний договір між сторонами слід вважати таким, шо не був укладений. Вказує, що такі істотні умови договору, як його предмет і ціна (сума договору) не вдалося з'ясувати. Зазначає, що у позовній заяві не ставилась вимога про визнання кредитного договору, оскільки нікчемний договір не породжує будь-яких наслідків, та вимога про визнання договору нікчемним не є способом захисту прав. Вважає. що визнати недійсним можна лише той договір, який був укладеним, тобто в чому сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов, їхнє волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, а

_______________

Справа № 569/1610/16-ц Головуючий в суді І інстанції - Харечко С.П.

Провадження № 22-ц 787/399/2017 Суддя-доповідач - Ковальчук Н.М.

також була дотримана вимога про належну форму, що у даному випадку відсутнє. З наведених міркувань просить змінити рішення суду першої інстанції, вказавши про нікчемність кредитного договору між ОСОБА_3 та ПАТ «Акцент-Банк».Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, беручи до уваги пояснення учасників процесу, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд перевірне законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що 13 лютого 2014 року між ПАТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 5АМАВО0ООООО1864464, який являє собою анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку (а.с. 42).

Звертаючись до суду з позовом про визнання кредитного договору недійсним та відшкодування матеріальних збитків, ОСОБА_3 обґрунтовувала свої вимоги тим, що укладення відповідного кредитного договору між нею та Банком стало наслідком порушення норм чинного законодавства та її прав як позичальника, а також тим, що на час укладення договору вона не усвідомлювала своїх дій та їх наслідків, у зв'язку з чим такий договір є нікчемним, а одержані Банком за цим договором в рахунок погашення боргу платежі в розмірі, що перевищують отриману нею суму 8 000 грн. підлягають поверненню. Підставами відшкодування завданої їй моральної шкоди позивачка вказувала постійні душенні страждання її та членів її родини, викликані цинічними листами відповідача щодо необхідності повернення коштів, їх суми та оголошення її в розшук у разі невиконаним вимоги Банку.

Згідно ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання кредитного договору недійсним та стягнення збитків за ним, суд першої інстанції виходив з відсутності належних та достовірних доказів неспроможності ОСОБА_3 в момент вчинення оскаржуваного правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними, та врахував протилежне: що позивачка детально описала обставини отримання кредиту у відділенні банку, способи зняття коштів з картки, направлення листів до банку з вимогою надати договір та розрахунок заборгованості, сплату чергових платежів, що свідчить про усвідомлення нею своїх дій при укладенні договору кредиту.

Відхиляючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, місцевий суд керувався положеннями ст. 1167 ЦК України та взяв до уваги, що вони с похідними від встановлення судом неправомірності дій відповідача при укладенні оскаржуваного правочину, у яких судом відмовлено, а тому ці вимоги так само не підлягають до задоволення.

На підтвердження даних висновків у рішенні суду містяться необхідні доводи та обґрунтування, з якими погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.

Пунктом 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, шо правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому етані. коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд, відповідно до етапі 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 21 квітня 2016 року призначено амбулаторну комплексну психолого-психіатричну експертизу для визначення психічного стану позивачки ОСОБА_3 (а.с. 34)

Як встановлено з висновку судово-психіатричної експертизи №148/16 від 25 жовтня 2016 року (а.с. 49-54), даних про те, чи страждала ОСОБА_3 будь-яким психічним розладом

на момент укладення кредитної угоди з ПАТ «Акцент-Банк» 13 лютого 2014 року в наданих експертам матеріалах немає, а також зробити висновок про те, чи могла ОСОБА_3 на момент укладення кредитної угоди з ПАТ «Акцент-Банк» 13 лютого 2014 року усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними не вбачається можливим.

Згідно правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові №6-131цс14 від 17.09.2014 року, відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, вчинений дієздатною фізичною особою, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи в разі, якщо судом буде встановлено, що в момент вчинення правочину вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій ч. 1 ст. 225 ЦК України, мас бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Оскільки таких обставин достовірно не встановлено, то підстави для визнання спірного правочину недійсним - відсутні.

Покликання апеляційної скарги на судове рішення про обмеження дієздатності ОСОБА_3 як на обґрунтування позовних вимог про визнання недійсним правочину, колегією суддів відхиляють з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 ЦК України, суд може обмежиш цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України (ч. З ст. 36 ЦК).

Частиною 4 цієї статті передбачено, що цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Виходячи з того, що рішення про обмеження дієздатності ОСОБА_3 було ухвалене Рівненським міським судом Рівненської області 30 червня 2016 року, а договір кредиту був нею укладений 13 лютого 2014 року, тобто більш, ніж за два роки до обмеження дієздатності, підстави вважати, що оскаржуваний правочин був укладений нею без усвідомлення і розуміння значення своїх дій - відсутні .

Решта доводів апеляційної скарги були предметом дослідження при розгляді справи в і першої інстанції та не спростовують законних висновків місцевого суду, викладених у рішенні.

Що стосується тверджень апеляційної скарги про доцільність призначення у справі повторної судової психолого-психіатричної експертизи для повного і всебічного з'ясування обставин, то вони колегією суддів оцінюються критично.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України передбачено, що в апеляційному порядку суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази снували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційною суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування: докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи: суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.

Матеріали справи не містять відомостей про те, що стороною позивача вищезазначений висновок експертизи оскаржувався або в суді першої інстанції заявлялось клопотання про призначення повторної експертизи, а тому відповідні доводи апеляційної скарги відхиляються.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303. 308. 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану її представником адвокатом Лазарчук Ганною Валеріївною відхилити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 січня 2017 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий суддя підпис Ковальчук Н.М.

Судді : підпис Гордійчук С.О.

підпис Шеремет А.М.

Згідно: суддя-доповідач Ковальчук Н.М.