Ухвала суду № 65523363, 22.03.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 534/1971/15-ц Номер провадження 22-ц/786/535/17Головуючий у 1-й інстанції Крикливий В. В. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі: головуючого судді: Карпушина Г.Л.; суддів: Дорош А.І., Триголова В.М., при секретарі: Коротун І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 30 грудня 2016 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Коваленко Віктор Володимирович, про визнання іпотечного договору недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2015 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернувся до суду із вищезазначеним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 11.03.2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є позивач, і ОСОБА_2 було укладено договір про відкриття кредитної лінії № МБИ159-08-3, за умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 200 000 грн. зі строком повернення до 09.03.2018 року. Посилався на те, що з метою забезпечення виконання зобов'язань між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, за якими остання поручилась перед банком за виконання боржником умов договору. Також, між позивачем та ОСОБА_2, ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір, за яким останні передали в іпотеку (як забезпечення повернення кредитних ресурсів) будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 Вартість предмета іпотеки була обумовлена сторонами в розмірі 387 840 грн. У зв'язку із невиконанням боржником взятих на себе зобов'язань станом на 13.07.2015 року утворилась заборгованість в розмірі 1 877 557,09 грн., в рахунок погашення якої, позивач прохав суд звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме будинок з господарськими будівлями загальною площею 188,8 кв.м. та земельну ділянку площею 0,0670 га, що розташовані по АДРЕСА_1 шляхом визнання права власності на зазначене майно за ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності. Одночасно, позивач прохав суд виселити з будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 та осіб, які проживають або зареєстровані за вказаною адресою, а також стягнути понесені судові витрати.

У липні 2016 року відповідач за первісним позовом ОСОБА_7 звернулась до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус Коваленко В.В., в якому прохає визнати недійсним іпотечний договір № МБИ159-08-3/3 від 11.03.2008 року, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Комсомольського міського нотаріального округу Коваленком В.В. та зареєстрований в реєстрі за №1386, сторонами якого є ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (правонаступник ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») та ОСОБА_2, ОСОБА_3 (т.2 а.с.17-25). Вимоги за зустрічним позовом вмотивовані тим, що зміст укладеного іпотечного договору суперечить вимогам ст.ст.5, 18 Закону України «Про іпотеку», Земельному Кодексу України та не спрямований на реальне настання обумовлених ним наслідків, тому, в порядку ч.1 ст.215 ЦК України позивач за зустрічним позовом прохає визнати договір іпотеки недійсним.

Вказаний зустрічний позов за ухвалою суду від 07.10.2016 року прийнято до спільного розгляду із первісним позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (т.2 а.с.43).

Ухвалою суду від 29.11.2016 року до участі у справі в якості співвідповідачів залучено ОСОБА_4, та ОСОБА_5 (т.2 а.с.83).

Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 30 грудня 2016 року в задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» - відмовлено повністю. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 - відмовлено повністю.

З даним рішенням суду в частині вирішення первісного позову не погодився ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та подало на нього апеляційну скаргу в якій прохає рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 30 грудня 2016 року в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги банку задовольнити в повному обсязі. Вважають, що рішення суду є незаконним та винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що судом неповно з'ясовані обставини справи, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Судове засідання проводилося за участі відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3, за відсутності інших осіб, які будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не зявилися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за наступних підстав.

Відповідно п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ч.1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, що 11.03.2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_2 було укладено договір про відкриття кредитної лінії № МБИ159-08-3, за умовами якого банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію на умовах забезпеченості, поворотності, строковості та платності в розмірі 200 000 грн. на споживчі цілі, з оплатою по процентній ставці 18% річних. Для обліку виданих у рахунок відновлювальної кредитної лінії кредитних ресурсів банком відкрито позичковий рахунок НОМЕР_1 (пункт 2.2 договору). Згідно з п.3.2 укладеного договору, позичальник зобов'язався повністю повернути отримані кредитні ресурси в строк до 09.03.2018 року. Погашення проводиться шляхом зарахування відповідної суми на позичковий рахунок. Позичальник зобов'язався починаючи з 2-го місяця користування кредитними ресурсами здійснювати зменшення встановленого ліміту відповідно до додатку №1, що являє собою графік платежів та є невід'ємною частиною договору.

Згідно із п.3.4 договору, банк має право вимагати дострокового повернення кредитних ресурсів, сплати нарахованих процентів, неустойки, зокрема, в разі порушення позичальником будь-яких умов договору, в тому числі щодо несвоєчасного або не в повному обсязі здійснення зарахування грошових коштів на погашення заборгованості згідно з п.п.3.2,4.3,4.4.

За додатковою угодою до договору №1, датованою 26.08.2008 року, сторони домовились про внесення змін до п.2.1, п.4.1 кредитного договору щодо розміру процентної ставки, яка склала 20,5% річних (т.1а.с.12 зворотній бік).

З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань, 11.03.2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2, ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір № МБИ159-08-3/3 (т.1а.с.14-16), за яким у заставу було передано будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1, загальною площею 188,8 кв.м. Узгоджена сторонами вартість предмету іпотеки встановлена у сумі 387840,00 грн. (пункт 3 іпотечного договору). Відповідно до п.8.1.12 іпотечного договору, іпотекодавці взяли на себе зобов'язання впродовж трьох місяців з моменту підписання договору, надати оформлені документи на приватизацію земельної ділянки по предмету іпотеки іпотекодержателю. Після отримання Державного акту про право власності на земельну ділянку, яка є предметом іпотеки як майнові права на земельну ділянку, позичальник зобов'язався укласти з іпотекодержателем додаткову угоду та зареєструвати обтяження прав власності на земельну ділянку у встановленому законом порядку.

Додатковою угодою №1 від 26.08.2008 року, укладеною між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2, ОСОБА_3, було внесено зміни до пункту 2 іпотечного договору № МБИ159-08-3/3 від 11.03.2008 року, згідно з яким, майно передається в іпотеку, як забезпечення повернення кредитних ресурсів, виданих за кредитним договором на суму 200 000 грн., строком до 09.03.2018 року, а також процентів за користування кредитними ресурсами в розмірі 20,5% річних, пені в розмірі 1% від простроченої суми, неустойки та інших витрат (т.1 а.с.16).

Виходячи із змісту наданого розрахунку (т.1 а.с.5-8), у зв'язку із невиконанням позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором № МБИ159-08-3 від 11.03.2008 року, станом на 13.07.2015 року утворилась заборгованість, яка складається з: суми простроченої заборгованості за кредитом 116 113,91 грн., строкової заборгованості по кредиту 54 912,71 грн., простроченої заборгованості за відсотками 297 309,76 грн., строкової заборгованості по відсоткам 6 076,62 грн., пені за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту, відсоткам 1 403 144,09 грн.

Також, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до ухваленого Комсомольським міським судом Полтавської області заочного рішення від 06.05.2010 року (т.1 а.с.21), що з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у солідарному порядку на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» було стягнуто заборгованість за кредитним договором № МБИ159-08-3 в розмірі 323 323,23 грн.

Вказане судове рішення було звернуто до примусового виконання, за виконавчим листом №2-1013 виданим 15.02.2011 року. Згідно із наданою відділом державної виконавчої служби м. Комсомольська довідкою (т.1 а.с.105), в ході примусового виконання виконавчого листа №2-1013 станом на 17.06.2015 року з доходів боржників стягнуто боргу загальною сумою 3240,17 грн., в тому числі з ОСОБА_3 - 507,94 грн., з ОСОБА_2 - 2732,23 грн.

Відмовляючи ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що вимога позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на зазначене майно в судовому порядку задоволенню не підлягає, а приймаючи до уваги, що суд не може вийти за межі заявлених вимог позов ПАТ «Фінанси та Кредит» має бути залишеним без задоволення. Разом з цим суд зазначив, що вимога ПАТ «Фінанси та Кредит» про виселення відповідачів є похідною від визнання права власності на предмет іпотеки, тому теж задоволенню не підлягає.

Виходячи зі змісту вимог ст. 303 ЦПК України та доводів апеляційної скарги, колегія суддів переглядає рішення суду лише в частині вирішення судом первісного позову, не даючи відповідної оцінки рішенню суду в частині вирішення зустрічного позову, яке не оскаржувалося сторонами.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, ЦК України, та у відповідності зі ст. 530 цього кодексу, у встановлений строк відповідно до договору. Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Так, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, в тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК, тому нарахування позивачем процентів та штрафних санкцій після винесення попереднього рішення суду від 06.05.2010 року, не суперечить чинному законодавству.

Відповідно до ст.ст. 572, 575 ЦК України, в силу застави кредитор має право у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановленого законом (право застави). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно ч.1, ч.2 ст.589 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Зазначена правова норма узгоджується із нормами ст.33 Закону України «Про іпотеку», якими визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог заставодержателя.

Згідно із положеннями ч.3 ст.36 вищезазначеного Закону, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому згідно частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 39 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ» за №5 від 30.03.2012 року, звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб визнання права власності кредитора на предмет іпотеки можливе лише у випадку наявності між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі.

Як вбачається з матеріалів справи між сторонами договір про задоволення вимог іпотекодержателя у зазначений спосіб не укладався, укладений між сторонами договору іпотечний договір відповідного застереження не містить. Виходячи з викладеного висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», є обґрунтованим, оскільки такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки сторонами не обумовлювався, а суд позбавлений можливості самостійно визначити порядок задоволенню вимог кредитора за рахунок іпотечного майна.

Такий висновок суду, узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 11 грудня 2012 року у справі №6-124цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Крім того, можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Таким чином, аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», 328, 335, 376, 392 ЦК України слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Такий висновок суду, узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі №6-1219цс16, від 30 березня 2016 року у справі №6-1851цс15, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для всіх судів України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що вимога позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на зазначене майно в судовому порядку задоволенню не підлягає.Тому, враховуючи, що вимога ПАТ «Фінанси та Кредит» про виселення відповідачів є похідною від визнання права власності на предмет іпотеки, тому теж задоволенню не підлягає.

Беручи до уваги вищевикладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вона не підлягає.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» - відхилити.

Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 30 грудня 2016 року- залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий суддя: /підпис/ Г.Л. Карпушин

Судді: /підпис/ А.І. Дорош /підпис/ В.М. Триголов

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Г.Л. Карпушин

З оригіналом згідно: