Ухвала суду № 65521799, 20.03.2017, Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 11-кп/781/29/17 Головуючий у суді І-ї інстанції Бевз О. Ю.

Категорія 186 (82, 86-1, 141) Доповідач в колегії апеляційного суду Олексієнко І. С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.03.2017 року. м.Кропивницький

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого - судді Олексієнко І.С.,

суддів Іванова Д.Л., Новіцького Е.Й.,

із секретарем Верещагіною В.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Кропивницькому кримінальне провадження №12015120010000486 за апеляційними скаргами прокурора, обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їх захисника Репело О.В. на вирок Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 08.08.2016 року, яким

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Новомиколаївка Бобринецького району Кіровоградської області, українця, громадянина України, з середньотехнічною освітою, одруженого, маючого на утримані малолітнього сина, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця с. Новомиколаївка Бобринецького району Кіровоградської області, українця, громадянина України, з середньотехнічною освітою, одруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого

засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України та призначеного їм покарання у виді 4 років позбавлення волі кожному. На підставі ст. 75, 76 КК України звільнено кожного від відбування призначеного покарання з випробуванням іспитовим строком на 2 роки та покладено обов'язки: - не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; - повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, навчання чи роботи; - періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію. Процесуальні справи по справі відсутні

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора Бобика Г.П.,

захисника Репело О.В.,

потерпілого ОСОБА_7,

обвинувачених ОСОБА_6, ОСОБА_4

В С Т А Н О В И Л А:

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_4 і ОСОБА_6 скасувати у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі засуджених через м'якість та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_4 та ОСОБА_6 визнати винними та призначити кожному покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у виді 5 років позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України, звільнивши кожного від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки, мотивуючи це тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 вчинили умисне тяжке кримінальне правопорушення, завдану внаслідок вчиненого злочину потерпілому матеріальну та моральну шкоду не відшкодували, жодних дій для примирення з потерпілим протягом досудового розслідування та судового розгляду не вчиняли, що свідчить про небажання, ставати на шлях виправлення та продовжувати зневажати існуючими у суспільстві нормами моралі та закону.

В апеляційній скарзі захисник Репело О.В. в інтересах обвинувачених ОСОБА_4 і ОСОБА_6 просить вирок суду скасувати та закрити кримінальне провадження, мотивуючи це тим, що суд першої інстанції не дав належної оцінки показам потерпілого ОСОБА_7, який під час розгляду справи, вказав, що в момент вивезення стійок не усвідомлював протиправність дій ОСОБА_4 і ОСОБА_6, оскільки не вважав їх своєю власністю та не знав кому вони належать, та в нього не було правовстановлюючих документів на ці опори, про які йому стало відомо лише в ході розслідування даного кримінального провадження. А тому, на думку захисника, в діях ОСОБА_4 і ОСОБА_6 відсутній склад злочину за ч. 2 ст. 186 КК України.

Крім того, судом першої інстанції безпідставно зроблено висновок про належність потерпілому ОСОБА_7 в порядку спадкування саме тих двох опор, які згідно платіжного доручення та видаткової накладної від 30.11.2012 року були закуплені його покійним батьком у Бобринецького РЕМ ПАТ «Кіровоградобленерго» та в подальшому стали предметом злочину, оскільки матеріали справи не містять належних доказів успадкування потерпілим спірних опор, адже витяг з державного реєстру речових прав та свідоцтво про право на спадщину за законом засвідчують успадкування ОСОБА_7 земельної ділянки, на якій знаходились спірні опори і жодним чином не стосуються іншого майна, яке може бути предметом спадщини після смерті його батька.

Також, в судовому засіданні не було встановлено, скільки саме опор було придбано покійним батьком потерпілого та чи саме ці дві опори із них знаходились на території ОСОБА_7 та в подальшому були вивезені обвинуваченими, оскільки у платіжних документах, на які посилається суд як на доказ вини обвинувачених, не зазначається кількість стовбів та не вказано їх ідентифікуючі ознаки, а лише зазначено загальну суму 1200 грн., під час досудового розслідування спірні стовби не вилучались, їх місцезнаходження не встановлено та вони не визнавались речовими доказами по справі, а дослідження їх вартості, взагалі було проведено на основі цін за нові електричні стійки при тому, що всі учасники процесу визнавали їх бувшими у використані.

Про невизначеність спірних стовбів, яка не була усунута районним судом, також свідчить та обставина, що у матеріалах кримінального провадження ці стовби по різному називаються, а саме: лом б/у (заява ОСОБА_9 від 24.04.2012 р.), бой стойки ж/б (видаткова накладна № К-00000191 від 30.11.2012 р.), стійки ЛЕП СВ-9,5 (довідка-обгрунтування про визначення вартості електричної стійки від 16.08.2015 р.).

Посилаючись на ті ж самі мотиви, що і захисник Репело О.В., в апеляційних скаргах обвинувачені ОСОБА_4 і ОСОБА_6 просять вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким закрити кримінальне провадження відносно них у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Вироком суду ОСОБА_4 і ОСОБА_6 визнано винними та засуджено за те, що вони 16 серпня 2015 року близько 9.00 год. з корисливих мотивів і ціллю особистого збагачення, маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, а саме двох стійок ЛЕП СВ-9,5, які знаходились на території домоволодіння розташованого за адресою АДРЕСА_3, та належали потерпілому ОСОБА_7, шляхом вільного доступу на двох тракторах прибули до вище вказаного місця де знаходились стійки. Продовжуючи свій злочинний намір на відкрите викрадення чужого майна, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 зачепили до тракторів дві стійки ЛЕП СВ-9,5 вартістю згідно довідки-обґрунтування про визначення вартості електричної стійки від 16.08.2015 року - 462 грн. за одну стійку на загальну суму 924 грн., при цьому, в присутності потерпілого ОСОБА_7, не реагуючи на його зауваження про те, що стійки належать саме йому, відкрито заволоділи ними та зникли у невідомому напрямку. Відкрито викравши дві стійки ЛЕП СВ-9,5 ОСОБА_4 та ОСОБА_6 обернули їх у свою власність та розпорядились ними на власний розсуд як особистими. Своїми злочинними діями ОСОБА_4 та ОСОБА_6 завдали майнової шкоди потерпілому ОСОБА_7 на загальну суму 924 грн.

Провівши під час апеляційного розгляду судове слідство в обсязі допиту обвинувачених, потерпілого та дослідження письмових доказів, заслухавши доповідача, у дебатах прокурора, обвинувачених і захисника Репело О.В., які підтримали доводи своїх апеляційних скарг, просили задовольнити їх, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до таких висновків.

Відповідно до ст. 404 КПК, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.

Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

В силу ст.373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватись на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.409 КПК України, підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неповнота судового розгляду.

Відповідно до вимог ст.374 КПК України суд першої інстанції в мотивувальній частині обвинувального вироку повинен дати аналіз всім зібраним у справі доказам щодо їх допустимості, достовірності і достатності, викласти формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, обґрунтувати свій висновок в частині доведеності вини обвинуваченого конкретними доказами, вказати які саме фактичні дані підтверджують обставини вчиненого злочину і навести мотиви за якими суд не бере до уваги окремі докази.

Однак, суд першої інстанції, обмежившись простим перерахуванням доказів, досліджених в судовому засіданні, не проаналізував їх зміст, не вказав які саме фактичні дані вони підтверджують, як співвідносяться між собою та чи достатні для прийняття відповідного процесуального рішення.

Згідно ст. 6 параграф 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . (Справа "Салов проти України")

Необхідно звернути увагу на те, що метою судочинства є не лише формальне вирішення питань, що вирішуються судом при ухваленні вироку відповідно до вимог ст.368 КПК України, а досягнення правосуддя, в зв'язку з чим суд зобов'язаний дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі прийнятого ним рішення й забезпечують його правосудність.

Відсутність належної мотивації висновків суду призводить до того, що сторона позбавляється можливості обґрунтувати свою позицію під час оскарження вироку суду, а суд вищої інстанції - переглянути його.

Так, зі змісту показань обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_6 як в суді першої інстанції так і в апеляційній інстанції вбачається, що вони не визнають свою вину і заперечують свої причетність до вчиненого злочину та стверджують, що не вчиняли дій, які були спрямовані на відкрите викрадення чужого майна.

Однак, суд першої інстанції, обмежившись простим переліком сукупності доказів, які були досліджені під час судового засідання, не проаналізувавши їх с точки зору достатності та взаємозв'язку, не вказав які саме докази спростовують вищевказані доводи обвинувачених та підтверджують їх винуватість у вчиненому злочині.

Відповідно п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

За змістом ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувачення формулюється в обвинувальному акті - процесуальному рішенні, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

Таким чином, обвинувальний акт це - обґрунтоване відповідно до норм права і сукупністю досліджених доказів твердження органу досудового слідства і прокурора про вчинення певною особою конкретного кримінально караного діяння і яке створює умови для реалізації повноважень учасниками процесу з метою подальшого вирішення кримінальної справи по суті в судовому порядку і можливого покарання обвинуваченого, винність якого хоча й обґрунтована, проте залишається версією обвинувачення в силу презумпції невинуватості і свободи оцінки доказів. Обвинувальним актом встановлюються межі кримінальної відповідальності особи та гарантується можливість реалізації прав особи як обвинуваченого.

До того ж відповідно до вимог ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, який висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Так, з обвинувального акта вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 обвинувачуються у тому, що вони скоїли відкрите викрадення чужого майна (грабіж), а саме 2 стійки ЛЕП СВ-9,5, вартістю станом на 16.08.2015 року 462 грн. за одну стійку.

Водночас, згідно заяви батька потерпілого ОСОБА_7 - ОСОБА_9 від 24.04.2012 року, останній купував у Бобринецькому РЕМі ПАП Кіровоградобленерго лом б/у 10 опор.

При цьому, згідно платіжного доручення №2PL098098 від 25.04.2012 року, ОСОБА_9 за дані опори заплатив кошти у сумі 1200 грн., з яких у нього залишилося 2 опори, однак, досудовим розслідуванням, вартість однієї опори встановлена у сумі 462 грн.

Таким чином, на переконання колегії суддів, на даний час існують протиріччя щодо предмету злочину, які не усунуті ні досудовим розслідуванням, ні судом першої інстанції при розгляді справи по суті.

Відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК України, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Колегія суддів вбачає, що в ході судового розгляду кримінального провадження не були достатньо перевірені обставини, які стосуються предмета злочину як складової частини його об'єкту.

Зокрема, в змісті обвинувачення, визнаного судом доведеним, недостатньо деталізується, що саме було викрадено обвинуваченими. Зокрема, немає достатньо даних про технічний стан опор на час викрадення, що має безпосередній вплив на їх вартість на дату викрадення.

Крім того, суд першої інстанції не дав належної оцінки довідці про вартість майна, як доказу розміру заподіяних збитків, з огляду на положення ч.2 ст. 242 КПК України, якими передбачено обов'язок слідчого чи прокурора звернутися до експерта для проведення експертизи для встановлення розміру матеріальних збитків.

Вказана неповнота суттєво порушує право обвинувачених на захист в контексті їх права захищатися від конкретного обвинувачення.

Розділ VI КК України містить злочини, родовим об'єктом яких є охоронювані кримінальним законом суспільні відносини власності як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави.

Юридичним вираженням відносин власності є право власності, яке являє собою врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядженням майном. Крім родового об'єкта, який об'єднує злочини, що передбачені в розділі VI КК України, загальною їх ознакою є предмет - приватне, комунальне, державне майно, що характеризується сукупністю певних ознак. Такими ознаками є юридична - право на майно належить певному власнику на законній підставі, для суб'єкта злочину воно є чужим; економічна - майно має певну вартість, що вимірюється вкладеною в нього працею людини; фізична - майно - це предмети матеріального світу, які можна вилучити, привласнити, спожити, пошкодити, знищити, тощо.

Під час апеляційного розгляду потерпілий пояснював, що між ним та обвинуваченими був конфлікт з приводу даних опор, однак не дійшовши згоди чиї опори, потерпілий залишив місце вчинення злочину.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновок суду про вчинення ОСОБА_4 та ОСОБА_6, дій передбачених ч.2 ст.186 КК України, ґрунтується на однобічному, неповному дослідженні зібраних у провадженні доказів, оскільки він зроблений без належної перевірки всіх обставин справи й оцінки всієї сукупності доказів, отриманих під час судового слідства, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Отже, судом першої інстанції було грубо порушено вимоги ст.ст.363, 364 КПК України та допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неповноту судового слідства, які перешкодили суду ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення, що відповідно п.п.1, 3 ч.1 ст.409 КПК України, є підставою для скасування судового рішення.

Допущені судом першої інстанції порушення вимог КПК України у їх сукупності не дають можливості суду апеляційної інстанції перевірити законність та обґрунтованість оскаржуваного вироку.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні, обвинувачених ОСОБА_4, ОСОБА_6 та їх захисника Репело О.В. підлягають частковому задоволенню та враховуючи характер допущених судом першої інстанції порушень кримінального та кримінального процесуального закону вважає, за необхідне направити кримінальне провадження на новий судовий розгляд в суд першої інстанції.

При новому розгляді, суду першої інстанції необхідно, створивши сторонам необхідні умови для реалізації своїх процесуальних прав та виконання обов'язків, більш ретельно перевірити їх доводи, дослідити надані ними докази, яким дати належну оцінку з точки зору їх належності допустимості і достатності та постановити законне, обґрунтоване і справедливе рішення по справі.

Керуючись ч.2 ст.376, ст.ст.404, 405, 407, 409, 411, 412, 415 КПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги прокурора, обвинувачених ОСОБА_4, ОСОБА_6 та їх захисника Репело О.В. задовольнити частково.

Вирок Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 08.08.2016 року щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_6 - скасувати.

Призначити новий судовий розгляд в тому ж суді в іншому складі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Судді: (підписи)

Згідно з оригіналом:

Суддя Апеляційного суду

Кіровоградської області І.С. Олексієнко