Ухвала суду № 65521147, 22.03.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 363/2530/16-ц Головуючий у І інстанції Купрієнко С. І.Провадження № 22-ц/780/1341/17 Доповідач у 2 інстанції Таргоній Д. О.Категорія 40 22.03.2017

УХВАЛА

Іменем України

22 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - судді Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Верланова С.М.,

за участі секретаря Дрозда Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 08 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі та гідності , відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів

УСТАНОВИЛА:

у липні 2016 року позивач звернулася до суду із названим позовом у якому просила визнати недостовірною та такою, що принижує її честь та гідність інформацію, поширену відповідачем в суді через позовну заяву, подану 15.04.2016 року, а саме: «що позивач використовує житло для платних зустрічей сексуального характеру з різними особами, в тому числі, і групою осіб»; стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в сумі 25 000,00 та витрати на правову допомогу в сумі 3.600 грн.

Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що в провадженні Вишгородського районного суду Київської області слухається цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про вселення та витребування своїх речей з чужого володіння.

Під час судового засідання, яке відбулось 15 березня 2016 року гр. ОСОБА_3, звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням. Одним із аргументів у названому позові є інформація, що позивач використовує житло для платних зустрічей сексуального характеру з різними особами, в тому числі, і групою осіб з посиланням на сайт, де вона рекламувала себе під псевдонімом, як доказ, гр. ОСОБА_3 приєднував знімки еротико-порнографічного характеру з зображенням позивача, які судом прийняті не були.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 08 грудня 2016 року позов задоволено частково. Визнано недостовірною та такою, що принижує честь і гідність ОСОБА_2 інформацію, поширену ОСОБА_3 в суді через позовну заяву, подану 15.04.2016 року, а саме: що «ОСОБА_2 використовує житло для платних зустрічей сексуального характеру з різними особами, в тому числі і групою осіб». Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 826,80 гривень судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, стягнення витрат на правову допомогу, а також в частині розміру стягнутого судового збору, позивач ОСОБА_2, в особі свого представника, ОСОБА_4, звернулась з апеляційною скаргою. В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність позивачем вимог. Так, судом не враховано, що ОСОБА_2 є інструктором з йоги, проводить групові заняття, що потребує душевної рівноваги, а діями відповідача по розповсюдженню стосовно неї компрометуючої інформації, їй було спричинено душевний дискомфорт. Також, вважає, що судом помилково стягнуто судовий збір не у повному обсязі, оскільки позивачем за подання позову сплачено судовий збір двома квитанціями на суму 551,20 грн. та 826,80 грн. Вважає також необґрунтованою відмову суду у задоволенні вимог про стягнення витрат на правову допомогу. Враховуючи викладене, просила суд апеляційної інстанції скасувати частково рішення Вишгородського районного суду Київської області від 08 грудня 2016 року, та винести нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до відхилення з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні вимог позивача в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність спричинення позивачеві моральної шкоди внаслідок порушення її прав.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (ч.4 ст.23 ЦК України).

Статтею 1167 ЦК України встановлено загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, відповідно до частини першої якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, в даному випадку предметом доказування є вина відповідача, причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями відповідача та спричинення моральної шкоди позивачу.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

На підтвердження вимог про стягнення моральної шкоди ОСОБА_2 зазначила лише перелік обставин, які, на її думку, свідчать про заподіяння їй моральної шкоди, однак позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.58-60 ЦПК України на підтвердження факту заподіяння їй моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру саме внаслідок неправомірних дій відповідача та з яких міркувань вона виходила при визначенні розміру моральної шкоди.

Таким чином рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про завдання позивачу моральної шкоди у зв'язку з поширення відповідачем інформації стосовної неї в інтернет мережі, оскільки вказані обставини не були предметом позову і суд першої інстанції не давав їм оцінки.

Також, суд апеляційної інстанції не приймає доводів позивача щодо помилкового стягнення з відповідача судових витрат в сумі 826,80 грн., оскільки матеріали справи не містять жодних інших квитанцій про сплату позивачем за подання даного позову судового збору в сумі 551,20 грн.

Крім того, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимог про стягнення витрат на правову допомогу, виходячи з наступного.

Частинами 1, 5 ст. 88 ЦПК України передбачено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Відповідно до п.2 ч.3 ст.79 ЦПК України до судових витрат, пов'язаних з розглядом судової справи належать і витрати на правову допомогу.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Разом з тим, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані наступні документи: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимог.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, нею не надано суду відповідного розрахунку, який би включав види робіт, кількість витрачених нормо-годин, їх вартість, виходячи з 40% встановленої законом мінімальної заробітної плати за годину участі особи, яка надавала правову допомогу та загальну суму наданих послуг, а також не надано фінансових документів, підтверджуючих оплату витрат на правову допомогу в розмірі 3600 грн.

Отже, колегія суддів вважає, що оскільки, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на наявних у справі доказах, доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують, а відтак вимоги апеляційної скарги задоволені бути не можуть.

На підставі викладеного та керуючись ст. 303, 307, 308, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 08 грудня 2016 року в частині відмови у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, стягнення витрат на правову допомогу та судових витрат залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: