Ухвала суду № 65520990, 16.03.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 362/4877/16-ц Головуючий у І інстанції Корнієнко С. В.Провадження № 22-ц/780/1474/17 Доповідач у 2 інстанції Білоконь О. В.Категорія 46 16.03.2017

УХВАЛА

Іменем України

16 березня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі :

головуючого судді - Білоконь О.В.,

суддів: Верланова С.М., Савченка С.І.,

при секретарі Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2016 року у справі за позовом заступника керівника Києво-Святошинської прокуратури Київської області в інтересах держави до Васильківської районної державної адміністрації Київської області та ОСОБА_2 про визнання недійсним розпорядження органу влади та договору оренди землі,-

встановила:

У жовтні 2016 року заступник керівника Києво-Святошинської прокуратури Київської області звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на таке.

Розпорядженням Васильківської районної державної адміністрації Київської області № 54 від 13 лютого 2002 року було затверджено проект відведення земельної ділянки, загальною площею 48,92 га, яка передавалась відповідачеві ОСОБА_2 для організації фермерського господарства з метою ведення ставково-рибного господарства на території Яцьківської сільської ради.

16 травня 2002 року, на підставі зазначеного розпорядження, між Васильківською районною державною адміністрацією та ОСОБА_2 було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки.

Прокурор посилався на те, що під час надання у користування ОСОБА_2 вказаної земельної ділянки, Васильківська районна державна адміністрація діяла несумлінно та з порушенням вимог земельного законодавства.

Так, вказана земельна ділянка включала землі лісового та водного фондів, землі сільськогосподарського призначення, однак землі передані в оренду для ведення ставково-рибного господарства. Враховуючи, що таке цільове призначення не передбачено ЗК України, внаслідок порушення порядку встановлення і зміни цільового призначення вказаних земель на підставі ст. 21 ЗК України слід визнати недійсними згадані розпорядження Васильківської районної державної адміністрації № 54 від 13 лютого 2002 року та договір оренди земельної ділянки від 16 травня 2002 року .

Крім того, у проекті відведення земельної ділянки ОСОБА_2 були відсутні погодження органів, що надають лісові землі у користування.

Також прокурор вказував на відсутність державної реєстрації за період з 2002 по 2016 роки фермерського господарства «Вітання», засновником якого є ОСОБА_3, для організації діяльності якого передавалась у користування спірна земельна ділянка.

Також прокурор зазначав про те, що укладений договір оренди земельної ділянки не містив усіх істотних умов, передбачених ст. 14 Закону України «Про оренду землі», зокрема, дані щодо цільового призначення, умов використання та збереження якості землі.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішення суду, перший заступник прокурора Київської області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи та ухвалити нове про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду відповідає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Васильківської районної державної адміністрації Київської області № 54 від 13 лютого 2002 року було затверджено проект відведення земельної ділянки, загальною площею 48,92 га, яка передавалась відповідачеві ОСОБА_2 для організації фермерського господарства з метою ведення ставково-рибного господарства на території Яцьківської сільської ради.

16 травня 2002 року, на підставі зазначеного розпорядження, між Васильківською районною державною адміністрацією та ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 48,92 га, з них сіножатей - 2,45 га, пасовищ - 11,45 га, лісових площ - 26,22 га, боліт - 7,78 га, гідротехнічних споруд - 0,02 га та під ставками - 1,0 га, яка перебуває на території Яцьківської сільської ради Васильківського району Київської області за межами населеного пункту, з цільовим призначенням для ведення ставково-рибного господарства, строком на 50 років.

17 травня 2002 року відбулась держана реєстрацію даного договору оренди, який було зареєстровано у книзі записів державної реєстрації договорів за № 41.

У відповідності до свідоцтва про державну реєстрацію підприємницької діяльності - юридичної особи, від 12 липня 2002 року, про що 9 липня 2002 року було зроблено запис у журналі реєстраційних справ за № 63, зареєстровано фермерське господарство «Вітання», що розташоване в с. Яцьки Васильківського району Київської області.

Довідкою № 2855 Київського обласного управління статистики підтверджено включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України ФГ «Вітання», з видом діяльності - риборозведення та рибальство, а її керівником - ОСОБА_2

У відповідності до Витягу з Державного земельного кадастру № НВ-3207636882016 від 03.11.2016 року, відповідачу - орендарю передана в оренду земельна ділянка з кадастровим № НОМЕР_1, загальною площею 48,9200 га, з категорією земель - землі водного фонду для ведення ставково-рибного господарства, з державною реєстрацією 17.05.2002 року.

Згідно положень ст. 57 ЗК України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Відповідно до ст. 21 ЗК України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Ухвалюючи рішення по справі, суд обґрунтовано виходив з вказаних положень закону та матеріалів справи, дійшов правильного висновку про порушення відповідачем вимог щодо передання земельної ділянки, яка має у своєму складі 26,22 га лісових площ, для ведення ставково-рибного господарства.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що обґрунтованими є вимоги прокурора про те, що під час надання у користування ОСОБА_2 вказаної земельної ділянки та укладення договору її оренди 13 лютого та 16 травня 2002 року, Васильківська районна державна адміністрація діяла з порушенням вимог чинного законодавства, однак позивачем пропущено строк позовної давності, що є підставою для задоволення заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності у вигляді відмови у позові.

Колегія суддів із вказаними висновками погоджується, оскільки вони є обґрунтованими і відповідають вимогам закону.

Відповідно до положень ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до положень ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідач ОСОБА_2 27 жовтня 2016 року до винесення судом рішення подав заяву про відмову у позові у зв»язку з пропуском строку позовної давності ( а.с.63),

Встановивши, що загальний трирічний строк позовної давності сплив щодо оспорюваного розпорядження 14 лютого 2005 року та відносно договору оренди землі 17 травня 2005 року, а прокурор не звертався із клопотанням про поновлення строків позовної давності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у позові у зв»язку з пропуском строку позовної давності.

Доводи апеляційної скарги про те, що лише у травні 2016 року у зв»язку з проведенням Державною інспекцією сільського господарства у Київській області прокурору стало відомо про порушення закону Васильківською райдержадміністрацією у 2002 році при наданні землі ОСОБА_2, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 45 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Як вбачається із вступної та резолютивної частини позовної заяви, прокурор подав позов в інтересах держави, однак самостійно не зазначив позивача - орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах ( а.с.1-13).

Отже, при поданні позову прокурор є представником особи яку він представляє (в даному випадку держави). І саме з моменту, коли держава дізналась про наявність порушеного права, починається відлік строку позовної давності як для держави, так і для особи, яка її представляє (в даному випадку прокурора).

Вказана позиція знаходить своє підтвердження і у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі № 6-178цс15, від 25 березня 2015 року та 23 грудня 2014 року

Відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Таким чином, держава, в особі її виконавчого органу (Васильківської районної державної адміністрації Київської області), дізналась про винесення спірного розпорядження № 54 та укладення договору 13.02.2002 та 16.05.2002 відповідно.

Більше того, як вбачається з оспорюваного договору земельної ділянки від 17.05.2002 останній було зареєстровано у книзі записів державної реєстрації договорів оренди за № 41, що , відповідно до п. 2 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженому постановою Кабінету міністрів України № 2073 від 25.12.1998 (в редакції, що діяла станом на дату виникнення спірних правовідносин) є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення або припинення права оренди земельної ділянки.

В межах даної справи прокурор також не довів, що держава, в інтересах якої подано позов, з 2002 року не дізналась та не могла дізнатись про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Крім того,як вбачається позовної заяви, прокурор подав позов в інтересах держави, однак самостійно не зазначив позивача - орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, хоча по тексту позовної заяви вказав, що таким органом є Державна інспекція сільського господарства України ( а.с.1-13).

Як вбачається з матеріалів справи, які були досліджені судом першої інстанції, 11 вересня 2012 року Державною інспекцією сільського господарства Київської області було складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства, з якого вбачається, що даний орган знав про наявність оскаржуваного договору оренди земельної ділянки від 16 травня 2002 року ( а.с.78).

Суд не може наділити прокурора статусом самостійного позивача, відраховуючи для прокурора строку позовної давності з часу останнього повідомлення прокурора про порушення земельного законодавства відповідачем, адже положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 27 травня 2014 року у справі № 3-23гс14.

Матеріали справи не містять жодних доводів стосовно того, що прокурор з 2002 року, тобто впродовж 14 років не міг дізнатися про начебто порушення ОСОБА_2

З доданої до заперечень на апеляційну скаргу копії позовної заяви вбачається, що раніше, 18 січня 2013 року за № 331 вих. 13 Васильківська міжрайпрокуратура подала позов до Васильківського міськрайсуду в інтересах держави в особі Васильківської райдержадміністрації до ОСОБА_2, де прокурор зазначив про обізнаність щодо оскаржуваного розпорядження № 54 і просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 16 травня 2002 року та повернути Васильківській райдержадміністрації спірну земельну ділянку ( а.с.164-168).

Згідно з ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує даний доказ, оскільки неподання його до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами, зокрема, хворобою відповідача ОСОБА_2 (гепатит), який згідно з довідками медичних установ перебував на стаціонарному лікуванні в періоди з 19 по 30 вересня 2016 року,;з 18 листопада по 5 грудня 2016 року, з 17 січня 2017 року по 10 березня 2017 року ( а.с.173-187, 190).

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального права щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності при його ухваленні судового рішення, на думку апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи, оскільки повністю спростовуються зазначеними належними та допустимими доказами по справі.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про незаконність оскаржуваного судового рішення оскільки вони не відповідають вказаним вище вимогам закону.

Інших доводів в обґрунтування апеляційної скарги не апелянт не зазначив.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області відхилити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту її проголошення.

Головуючий

Судді :