Рішення № 65519138, 21.03.2017, Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №348/1844/15-ц

21 березня 2017 року м. Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої - судді Флоряк Д.В.

секретаря Буратчук О.В.,

з уч. позивача - ОСОБА_1,

представників позивача - ОСОБА_2 та адвоката Романка В.М.,

представника відповідача ОСОБА_4 - адвоката Куцого О.С.,

представника Ланчинської селищної ради - Іванюка М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Надвірна справу за позовом ОСОБА_1 до Ланчинської селищної ради, ОСОБА_4 про визнання рішення Ланчинської селищної ради від 12.12.2014 року та свідоцтва про право власності на земельну ділянку від 23.12.2014 року недійсними ,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Ланчинської селищної ради Надвірнянського району та ОСОБА_4 про визнання недійсними рішення селищної ради № 1125-32/2014 від 12.12.2014 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,15 га та передачу у власність, а також свідоцтва про право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд від 23.12.2014 року.

Свої вимоги мотивує тим, що після смерті своїх батьків в ІНФОРМАЦІЯ_1 він прийняв спадщину, якою в добровільному порядку розділився зі своєю сестрою, яка на даний час є дружиною відповідача ОСОБА_4, в тому числі і земельною ділянкою, яка була облікована за господарством батьків. В результаті їх добровільного поділу він почав користуватися земельною ділянкою площею 0,15 га по АДРЕСА_1, на якій в 1995 році побудував житловий будинок з господарськими спорудами та виготовив право власності на нього. Іншою частиною земельної ділянки користувалася сестра. Додатково в тому ж році ним збудовано на земельній ділянці наземний кам'яний погріб площею 31.4 кв.м., яким він користувався до 2013 року і жодного спору з приводу користування між ним та сестрою не виникало. Рішенням Ланчинської селищної ради від 14.08.2013 року йому надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо передачі у власність земельної ділянки площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд. Однак під час виготовлення проектної документації йому стало відомо, що відповідач ОСОБА_4 23.12.2014 року приватизував частину земельної ділянки площею 0,0126 га, де розташований його погріб, виробив свідоцтво про право власності на спірну земельну ділянку, в зв'язку з чим їх земельні ділянки накладаються одна на одну. Тобто вважає, що земельна ділянка площею 0,0126 га, яка була надана відповідачу, є частиною земельної ділянки, на яку є наявні права в нього (позивача). Вважає рішення Ланчинської селищної ради від 12.12.2014 року, на підставі якого ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку, незаконним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки порушує його (позивача) право на приватизацію земельної ділянки, так як вилучення з користування спірної земельної ділянки в нього в установленому законом порядку не було і своєї згоди на її вилучення він не давав. Окрім того, ОСОБА_4 до нього з приводу узгодження зовнішніх меж приватизованої ділянки не звертався, він жодних документів з цього приводу не підписував.

В судовому засіданні позивач та його представник заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, наведених в позовній заяві, просять позов задоволити, визнати недійсними рішення Ланчинської селищної ради № 1125-32/2014 від 12.12.2014 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,15 га в АДРЕСА_1 та свідоцтво про право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд від 23.12.2014 року, а також стягнути судові витрати по справі .

Представник Ланчинської селищної ради Надвірнянського району в останньому судовому засіданні заявлений позов не визнав, суду пояснив, що приймаючи оскаржуване позивачем рішення, селищна рада діяла в межах своїх повноважень та компетенції, оскільки затверджуючи відповідачу ОСОБА_4 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки і передачу її у власність, селищна рада не знала, що підпис суміжного землекористувача в техдокументації із землеустрою щодо погодження меж відповідач підробив. Окрім того, земельна ділянка, якою користувався ОСОБА_4 на місці огороджена і жодних скарг чи зауважень зі сторони ОСОБА_1 з цього приводу не надходило. Також зазначив, що у випадку відсутності підписів суміжних землекористувачів, селищна рада створила б земельну комісію, яка вже визначила межі земельних ділянок і, можливо б, погріб позивача не був би розташований за земельній ділянці відповідача. Вважає, що на той час оскаржуване рішення було прийнято селищною радою вірно.

Представник відповідача в судовому засіданні заявлений позов не визнав, суду пояснив, що спірною частиною земельної ділянки, яка передана у власність ОСОБА_4, тривалий час користувалася дружина останнього. Вся земельна ділянка раніше була в користуванні батьків позивача та його сестри, які померли в ІНФОРМАЦІЯ_1 та була облікована за їх господарством. Позивач сам по згоді із сестрою розділив земельну ділянку пополовині, визначивши, якою саме частиною земельної ділянки буде користуватися він, а якою його сестра. На земельній ділянці, якою користувалася сторона відповідача, дійсно побудований погріб, на який претендує позивач. Однак жодних документів в позивача на даний погріб немає, так само як і немає підстав стверджувати, що він розташований саме на його земельній ділянці. Просить в позові відмовити.

Суд вислухавши пояснення сторін по справі, свідків, дослідивши письмові докази, представлені сторонами на виконання вимог ст.60 ЦПК України і які сторони вважають достатніми для обґрунтування і заперечення своїх позовних вимог та з'ясувавши фактичні обставини справи приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст визначені ст. 12 ЗК України. Вирішення питань у галузі земельних відносин здійснюється відповідно до ЗК України та чинного законодавства України.

Судом встановлено, що за господарством батька позивача ОСОБА_7, який помер в ІНФОРМАЦІЯ_1, по АДРЕСА_2 було обліковано загалом 0,4279 га. За ОСОБА_1 згідно погосподарських книг за 1995 рік обліковано загалом земельну ділянку площею 0,4668 га., в тому числі для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,15 га, та для ведення особистого селянського господарства площею 0,0279 га. (а.с.51-52).

Відповідно до рішення виконкому Надвірнянської районної ради №126 від 08.08.1984 року надано дозвіл на будівництво /перебудову/ індивідуальних житлових будинків громадян в населених пунктах району, в тому числі і ОСОБА_1 в АДРЕСА_1, а відповідно до рішення виконкому Ланчинської селищної ради № 189 від 21.12.1884 року ОСОБА_1 надано у безстрокове користування земельну ділянку з земель селищної забудови по АДРЕСА_1 площею 700 кв.м. (а.с.58-61).

Згідно Свідоцтва на право власності на житловий будинок НОМЕР_1 від 18.05.1995 року за позивачем по АДРЕСА_1 зареєстровано право власності на домоволодіння в цілому (а.с.10).

З пояснень сторін по справі, які вони давали в судових засіданнях, вбачається, що порядок користування земельною ділянкою між позивачем та його сестрою склався задовго до прийняття рішень Ланчинською селищною радою про передачу земельних ділянок у власність як відповідачу, так само і позивачу. Паркан з хвірткою поперек земельної ділянки, яка в цілому була закріплена за господарством їх батьків, спорудив сам позивач на початку 90-х років за згоди своєї сестри - дружини відповідача, фактично визначивши порядок користування земельними ділянками, про що сам не заперечив в суді.

З копії технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок, виготовленого ОКП «Івано-Франківське оБТІ» на замовлення ОСОБА_1 26.08.2015 року, вбачається, що господарство позивача складається із житлового будинку, стайні, стодоли, літньої кухні, вбиральні, погреба, колодязя, воріт і огорожі.

Суд критично відноситься до пояснень позивача про те, що погріб ним збудовано в 1995 році на земельній ділянці, якою він правомірно користувався, оскільки в акті прийомки в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку на господарських приміщень від 28.02.1995 року на ім'я ОСОБА_1 зазначено, що на земельній ділянці позивача збудовано одноповерховий житловий будинок, двірний туалет, літню кухню (а.с.78).

Окрім того, з витребуваної судом копії технічного паспорту на будинковолодіння АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_1 від 09.02.1995 року вбачається, що дані про наявність в домоволодінні позивача погреба внесено в техдокументацію в серпні 2015 року (а.с.77).

Судом також встановлено, що 12.12.2014 року сесією Ланчинської селищної ради прийнято рішення № 1125-32/2014 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність», згідно якого ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 (а.с.5).

23.12.2014 року за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,15 га по АДРЕСА_1, що підтверджується копією свідоцтво про право власності на нерухоме майно та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.6-7).

Згідно матеріалів техдокументації - проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_4 вбачається, що загальна площа земельної ділянки становить 0,15 га, і її межі встановлені по фактично наявних і визначених сторонами, в тому числі і з врахуванням в загальну площу спірної ділянки площею 0,0126 га.

Стаття 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Оскаржуючи рішення Ланчинської селищної ради від 12.12.2014 року № 1125-32/2014, позивач ОСОБА_1 посилається на те, що спірна земельна ділянка площею 0,0126 га, яка фактично перейшла у власність ОСОБА_4, знаходилася в його належному користуванні і дозволу на її вилучення він не надавав.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до ч. 1 ст. 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК) землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Згідно зі статтею 12 ЗК розпорядження землями територіальних громад належить до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, у тому числі й надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян відповідно до цього Кодексу.

Підставами набуття громадянами та юридичними особами права користування земельними ділянками із земель комунальної власності відповідно до статті 116 ЗК є рішення органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 цього Кодексу громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема:

-безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (п. «б»);

-приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування (п. «в»).

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Частина 2 цієї статті передбачає набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх в користування.

Ст.125 ЗК України передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Заборонено приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі, одержання, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації.

Згідно п. «а» і «б» ч. 1 ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить:

-розпорядження землями територіальних громад;

-передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Суд не погоджується із доводами позивача про порушення його прав як землекористувача, а також того факту, що підтвердженням права його користування спірною земельною ділянкою площею 0,0126 га є те, що на даній земельній ділянці знаходиться його погріб, оскільки позивачем не надано суду жодного належного доказу того, що спірна земельна ділянка площею 0,0126 була надана в користування для обслуговування житлового будинку та доказів того, що даний погріб, який збудований на ній, дійсно належить йому.

Відповідно до ст.20-22 ЗК УРСР від 08 липня 1970 року, який був чинним до 18 грудня 1990 року, право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів. Приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.

Аналогічні приписи містилися у статтях 22-23 ЗК УРСР від 18 грудня 1990 року і статтях 125-126 ЗК України, що діє з 01 січня 2002 року.

Фактично спірні відносини між сторонами виникли з приводу належності позивачу підпису від його імені, який міститься в документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право відповідача ОСОБА_4 на земельну ділянку, а саме в схемі опису і погодження меж земельної ділянки від 03.11.2014 року, оскільки він вказує, що підпис зроблено іншою особою.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм в користування.

Відповідно до ст. 55 Закону України "Про землеустрій" встановлення меж земельної ділянки в натурі проводиться відповідно до топографо-геодезичного та картографічних матеріалів. Межі земельних ділянок в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка, крім того, межові знаки здаються за актами під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам.

Стаття 198 ЗК України передбачає, що кадастрові зйомки це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає, зокрема, погодження меж земельних ділянок з суміжними власниками та землекористувачами.

Відповідно до п. 2.3. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, що затверджена наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 року №354\3647 (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) межі земельних ділянок, що передаються або надаються у власність чи в користування, відновлюються або переносяться в натуру за наявними планово-картографічними матеріалами.

Згідно із п. 2.4 даної Інструкції перенесення в натуру або відновлення всіх поворотних точок меж земельної ділянки здійснюється геодезичними методами з прив'язкою не менш двох характерних закріплених поворотних точок до пунктів державної геодезичної мережі та до твердих точок на місцевості.

Тобто саме погодження меж є винятково допоміжною стадією в процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок. Тому підписання протоколу обстеження і погодження меж земельної ділянки не має правового значення, що породжує окремі наслідки, а є складовою (елементом), яка входить до сукупної технічної документації. Таким чином, сама по собі оспорювана обставина не призводить до виникнення, зміни чи припинення права власності на земельну ділянку.

Окрім того, при здійсненні дій з приватизації земельної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 представив суду технічну документацію із землеустрою, елементом якої є акт прийому-передачі межових знаків на зберігання і який містить таку саму інформацію щодо суміжних земельних ділянок з відповідачем, що і акт від 03.11.2014 року, де оспорюється позивачем вчинення підпису від його імені.

Таким чином, доводи позивача щодо зменшення його земельної ділянки за рахунок земельної ділянок відповідача є припущенням і є недоведеними.

Саме по собі не підписання позивачем актів встановлення та погодження меж земельної ділянки в натурі при недоведеності факту порушення меж земельних ділянок або зменшення земельної ділянки за рахунок приватизованої земельної ділянки не є підставою для визнання недійсними рішення Ланчинської селищної ради про передачу її у власність відповідачу та свідоцтва про право власності.

Оскільки судом встановлено, що права ОСОБА_1 на землю наявністю підпису в протоколі обстеження і погодження меж земельної ділянки, навіть зробленого не ним, не порушуються, тому законних підстав захищати їх в судовому порядку не вбачається.

При вирішенні даного спору суд виходить із вимог ст. 155 ЗК України, згідно якої у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Таким чином, з огляду на відсутність порушених прав позивача та не встановлення фактів порушень з боку органу місцевого самоврядування при винесенні рішення, яке прийнято селищною радою в межах наданих їй повноважень відповідно до вимог ст.12,122 Земельного кодексу України, ст.25 Закону України «Про землеустрій», ст.ст.26,42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» і є законним, суд не вбачає підстав для скасування рішення Ланчинської селищної ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,15 га від 12.12.2014 року.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що оскільки позивачем не доведено, з уваги на наявні в матеріалах справи докази, порушення його прав, а тому позов, який не знайшов свого підтвердження в суді, і задоволенню не підлягає.

На підставі наведеного, ст. ст. 12, 31, 112, 116, 125, 152, 155 ЗК України, керуючись ст.ст.88, 209, 213- 217, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Ланчинської селищної ради, ОСОБА_4 про визнання рішення Ланчинської селищної ради від 12.12.2014 року та свідоцтва про право власності на земельну ділянку від 23.12.2014 року недійсними - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Івано-Франківської області протягом 10 днів з дня його проголошення через Надвірнянський районний суд.

Суддя Флоряк Д.В.

Повний текст рішення виготовлено 24.03.2017 року