Ухвала суду № 65518465, 21.03.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/6086/16-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/822/К/17 суддя Рунчева О.В.

Категорія - 21 (І) Суддя-доповідач - Зубакова В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

21 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Зубакової В.П.

суддів: Барильської А.П., Митрофанової Л.В.

за участю секретаря: Чубіної А.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа Приватний нотаріус Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області, про визнання недійсними договорів дарування.

Особи, які беруть участь у розгляді справи:

представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4,

представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_5, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування, посилаючись на те, що він є людиною похилого віку та, після смерті дружини, проживає один у будинку АДРЕСА_1.

У травні 2015 року син позивача - відповідач у справі ОСОБА_2 - запропонував йому свої послуги по забезпеченню доглядом, харчуванням, утримання житлового будинку і присадибної ділянки в належному стані за умови укладення відповідного договору.

Бажаючи укласти з відповідачем договір довічного утримання, він помилково уклав 29 травня 2015 договір дарування належних йому домоволодіння та земельної ділянки.

Позивач зазначив, що він є дитиною війни, тяжко хворіє та укладаючи договір не ознайомлювався із його текстом, вважаючи, що договір містить всі обумовлені зазлдалегідт умови щодо його догляду. При цьому, позивач як проживав до укладання договору у домоволодінні АДРЕСА_1, так і проживає донині, іншого житла немає.

Вважаючи, що при укладанні договорів дарування, він припустився помилки щодо природи правочинів, прав та обов'язків сторін, позивач просив суд:визнати недійсними договір дарування домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений Приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Бережним Олександром Сергійовичем від 29 травня 2015 року (Серія НАН № 494964) та договір дарування земельної ділянки від 29 травня 2015 року (Серія НАН 494965) за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Визнано недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, який було посвідчено 29 травня 2015 року Приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Бережним Олександром Сергійовичем та зареєстровано в реєстрі за № 813.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,0887 га, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, який було посвідчено 29 травня 2015 року Приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Бережним Олександром Сергійовичем та зареєстровано в реєстрі за № 814.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність необґрунтованих висновків суду фактичним обставинам справи, недоведеність обставин, що мають істотне значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права. Так, суд не взяв до уваги пояснення приватного нотаріуса Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Бережного О.С., який діяв відповідно до Інструкції про проведення нотаріальних дій, та не врахував змісту оспорюваних договорів, згідно яких позивач особисто їх прочитав. Суд не врахував, що саме позивач запропонував відповідачу укласти договори дарування, а догляд за батьком відповідач здійснював постійно в міру його сил та на теперішній час продовжує його доглядати, а інші родичі раніше за батьком не доглядали. Суд врахував пояснення свідків щодо небажання позивача дарувати нерухомість, однак ці свідки не були присутніми у нотаріальній конторі та не володіють інформацією щодо позиції позивача на момент кладення договорів дарування. Також, відповідач зазначає, що він прийняв технічний паспорт на будинок, що свідчить про прийняття дару, а комунальні послуги не сплачує лише з тієї підстави, що не має документів на спірне домоволодіння та не проживає у ньому. Крім того, вважає, що, встановлені у справі обставини, можуть служити лише підставою для встановлення мотивів укладення договору дарування, а не факту помилки щодо його істотних умов. Відповідач вважає, що сам по собі факт похилого віку позивача та смерть його дружини не можуть бути підставою для задоволення позову. Крім того, відповідач вважає, що позов подано із спливом строку спеціальної позовної давності, оскільки договори укладено 29.05.2015 року, а позов до суду подано 07.11.2016 року.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, відхиливши апеляційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_5, який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив її відхилити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги і письмових заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29 травня 2015 року між сторонами укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Бережним О.С. та за реєстровий за номером 813, за умовами якого позивач ОСОБА_3 подарував відповідачу ОСОБА_2 безоплатно житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 6).

Цього ж дня між ними укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Бережним О.С. та за реєстровий за номером 814, за умовами якого позивач ОСОБА_3 подарував відповідачу ОСОБА_2 безоплатно земельну ділянку площею 0,0887 га, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.7).

Згідно довідки Квартального комітету № 35 м. Нікополь № 779 від 13 грудня 2016 року, в житловому будинку АДРЕСА_1 зареєстрований та проживає позивач ОСОБА_3 Крім нього, в будинку ніхто не проживає (а.с.49).

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що позивач вчинив правочин під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Згідно з ст.ст.229, 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставоюдля визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції, установивши, що ОСОБА_3, як людина похилого віку, яка за станом здоров'я потребує стороннього догляду та матеріальної допомоги, погодився на передачу домоволодіння АДРЕСА_1 (житловий будинок та земельну ділянку до нього), яке є його єдиним житлом та у якому він продовжує проживати після укладення договорів дарування, у власність сина ОСОБА_2 лише за умови довічного утримання й, укладаючи спірні договори, помилялася щодо правової природи правочинів, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між ним і відповідачем, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним спірного договору дарування в порядку статті 229 ЦК України.

Таким висновок суду першої інстанції повністю відповідає встановленим матеріалам справи та узгоджується із правовими позиціями, які міститься у постановах Верховного Суду України №6-202цс15 від 21.10.2015 року та №6-372цс16 від 27.04.2016 року,ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, які мають враховуватися судами загальної юрисдикції при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин (ч. 2 ст. 214, ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України).

Доводи ж апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального права є необґрунтованими та спростовуються вищевикладеним.

Не приймаються колегією суддів й доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції пояснень приватного нотаріуса Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Бережного О.С. про вільне волевиявлення позивача на укладення оспорюваних правочинів, оскільки нотаріус не є близькою людиною для позивача та не володіє достовірною інформацією про особисте життя останнього, а свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_3 у суді першої інстанції пояснили, що ОСОБА_3 не мав наміру дарувати або продавати своє єдине житло, часто хворів та потребував відповідного догляду та підтримаки (а.с. 72), що повністю узгоджується з доводами позивача.

Той факт, що позивач ОСОБА_3 продовжує проживати у будинку та користується ним, як власник, підтверджується як матеріалами справи, так і письмовими поясненнями відповідача ОСОБА_2, який в апеляційній скарзі зазначив, що у спірному домоволодінні не проживає та комунальні платежі не сплачує (а.с. 84).

Доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем ОСОБА_3 позовної давності колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.

Нормою ч.3 ст. 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення ч. 3 ст. 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.

Тобто цією нормою встановлені суб'єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв'язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі.

Таким чином, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року № 6-25цс15,ухваленою за результатом розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, які мають враховуватися судами загальної юрисдикції при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин (ч. 2 ст. 214, ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України).

В матеріалах справи відсутня заява відповідача ОСОБА_2 про застосування позовної давності, а тому відсутні правові підстави для вирішення питання щодо дотримання позивачем процесуальних строків для звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Фактично, доводи, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці, проте, відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів особами, які беруть участь у розгляді справи, діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Відповідно до вимог ч.2 ст.303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку. Апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, які б давали підставу для зміни чи скасування судового рішення.

Розглянувши справу в межах позовної заяви та в межах поданої апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 218, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: